Це рішення стає остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Васильєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того дня:

1. Справа порушена за заявою (N 10232/02), яку відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) 4 вересня 2001 року подав проти України її громадянин пан Васильєв Анатолій Федорович (заявник).

2. Уряд України (Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та пані З.Бортновською.

3. 2 червня 2003 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана до новоствореної п'ятої секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник проживає в місті Вінниці. Він колишній працівник Державної нафтогазової інспекції (Інспекція) Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості (Комітет).

6. 12 липня 1999 року Комітет прийняв рішення про ліквідацію Інспекції. За інформацією Уряду, ліквідація Інспекції не була завершена.

7. 20 серпня 1999 року заявника було звільнено з посади Головного державного інспектора Вінницької міської інспекції.

8. 25 листопада 1999 року Президент України ліквідував Комітет та створив ліквідаційну комісію з цією метою. Відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2000 року було створено Міністерство палива та енергетики, яке стало правонаступником Комісії.

9. У листопаді 2000 року заявник звернувся до Ленінського районного суду міста Вінниця з позовом до ліквідаційної комісії Комітету щодо виплати заборгованості із заробітної плати за період до 12 липня 1999 року та компенсації.

10. 12 грудня 2000 року суд частково задовольнив вимоги заявника та зобов'язав ліквідаційну комісію Комітету (боржник) виплатити заявнику 1549 грн заборгованості із заробітної плати та інших виплат.

11. 9 лютого 2001 року Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби (ДВС) міста Києва відкрив виконавче провадження.

12. 19 лютого 2001 року державний виконавець направив до банку боржника платіжну вимогу на присуджену рішенням суду суму.

13. 22 лютого 2001 року банк повернув платіжну вимогу до ДВС, пояснивши, що рахунки боржника вже закриті.

14. 28 лютого 2001 року ДВС призупинила виконавче провадження до одержання відомостей про рахунки боржника, які можуть бути відкриті в інших банках.

15. 26 березня 2001 року ДВС повідомила заявника, що інших банківських рахунків боржника не виявлено.

16. 23 червня 2001 року ДВС закрила виконавче провадження та повернула виконавчий лист заявнику у зв'язку з відсутністю боржника за його адресою та відсутністю у нього банківських рахунків.

17. Заявник не оскаржив постанову ДВС від 23 червня 2001 року до національних судів.

18. Рішення, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Конституція України, 1996 рік

19. Стаття 124 Конституції передбачає таке:

"...Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України".

2. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року

20. Відповідно до статті 2 Закону виконання судових рішень здійснюється Державною виконавчою службою. Згідно зі статтею 85 стягувач може звернутися зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця до голови відповідного відділу ДВС чи у місцевий суд. Стаття 86 передбачає, що стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника у разі неповного виконання чи невиконання рішення з вини цієї юридичної особи та отримати компенсацію.

21. На той час, зокрема протягом періоду з 9 лютого по 23 червня 2001 року, стаття 11 зобов'язувала державного виконавця замінити сторону у виконавчому проваджені її правонаступником. 28 листопада 2002 року це положення було змінено, питання заміни сторони віднесено до компетенції судів, до яких мають звернутися державний виконавець та сторона провадження.

3. Закон України "Про Державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року

22. Стаття 11 Закону передбачає обов'язок Державної виконавчої служби у разі неналежного виконання своїх обов'язків компенсувати шкоду, заподіяну державним виконавцем під час виконання рішення. Згідно зі статтею 13 Закону дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду.

I. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

23. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 12 грудня 2000 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

24. Уряд стверджував, що Комітет, так само як і його ліквідаційна комісія, припинив своє існування, його правонаступником стало Міністерство палива та енергетики України. У цьому відношенні Уряд зазначав, що заявник не звернувся до ДВС чи національного суду з вимогою змінити відповідача у виконавчому провадженні на Міністерство палива та енергетики України. Так само заявник не оскаржив до національних судів постанову Шевченківського районного відділу ДВС від 23 червня 2001 року про закриття виконавчого провадження.

25. Відповідно Уряд наголошував на тому, що заявник не вичерпав засоби юридичного захисту, які надані йому національним законодавством, як це вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції. Уряд зазначив, що ці засоби були ефективними як теоретично, так і на практиці.

26. Заявник не погоджувався. Зокрема, він наводив аргумент, що заміна кредитора у виконавчому провадженні за власною ініціативою є обов'язком державного виконавця відповідно до національного законодавства.

27. Суд нагадує, що метою пункту 1 статті 35 Конвенції є надання Високим Договірним Сторонам можливості запобігти порушенню, у якому вони звинувачуються, або ж виправити такі порушення ще до того, як заяву буде передано на розгляд Суду. У той же час мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними. Обов'язок доведення Суду того, що засіб національного юридичного захисту був ефективним, доступним як теоретично, так і практично у відповідний час, лежить на Уряді, який заявляє, що засіб юридичного захисту не вичерпано (див. "Войтенко проти України", N 18966/02, п. 29, 29 червня 2004 року).