Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Зубко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К. Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego , судді,

та пані К.Вестердік (Ms C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 3 квітня 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за чотирма заявами (NN 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04), поданими до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) чотирма громадянами України - п. Костянтином Антоновичем Зубком, пані Іриною Федорівною Олексієнко, п. Олександром Івановичем Янкулом, п. Петром Миколайовичем Ремезом (далі - заявники) 2 і 5 січня, 12 лютого і 3 березня 2004 року відповідно.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською, яку замінила пані Валерія Лутковська, заступник Міністра юстиції.

3. 9 вересня 2004 року Суд вирішив направити заяви на комунікацію Уряду. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглянути питання щодо прийнятності та суті заяв разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВ

4. Перший заявник народився у 1954 році, другий - у 1971 році, четвертий - у 1963 році. Перший, другий і четвертий заявники є суддями, які мешкають у м. Кіровограді. Третій заявник - суддя у відставці, який народився у 1942 році і мешкає у м. Гайвороні Кіровоградської області.

A. Перший заявник (п. Зубко)

5. У листопаді 2002 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд) з позовом до Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

6. 16 грудня 2002 року Печерський районний суд м. Києва задовольнив позов заявника. Він зобов'язав Міністерство фінансів України та Державне казначейство України виплатити заявнику 5807,26 грн. (1).

(1) 1099,75 ЄВРО.

7. 9 липня 2003 року апеляційний суд м. Києва (далі - Апеляційний суд) залишив рішення без змін, і воно набрало законної сили.

8. 11 серпня 2003 року відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції (далі - ДВС) відмовив у відкритті виконавчого провадження та повідомив заявникові, що він має подати виконавчий лист до Державного казначейства України.

9. 22 вересня 2003 року Державне казначейство України відмовило у виконанні рішення за браком бюджетних коштів та повідомило, що відповідальність за виконання рішення покладається на Державну судову адміністрацію.

10. 6 листопада 2004 року заявник отримав кошти згідно з рішенням від 16 грудня 2002 (платіжна відомість N 163). (Виконавче провадження тривало з липня 2003 року до листопада 2004 року, тобто приблизно один рік і чотири місяці).

Б. Друга заявниця (пані Олексієнко)

11. У листопаді 2002 року заявниця звернулась до Печерського суду з позовом до Міністерства фінансів України і Державного казначейства України, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

12. 16 грудня 2001 року Печерський суд задовольнив позов заявниці. Він зобов'язав Міністерство фінансів України та Державне казначейство України виплатити заявниці 10291,61 грн. (2).

(2) 1948,97 ЄВРО.

13. 9 липня 2003 року Апеляційний суд залишив рішення без змін, і воно набрало законної сили.

14. 11 серпня 2003 року ДВС відмовила у відкритті виконавчого провадження та повідомила заявниці, що вона має подати виконавчий лист до Державного казначейства України.

15. 5 лютого 2004 року Державне казначейство України повернуло виконавчий лист, виданий на підставі рішення від 16 грудня 2002 року, без виконання за браком коштів у державному бюджеті.

16. 15 листопада 2004 року заявниця отримала кошти, що належали їй за рішенням суду (платіжна відомість N 173). (Виконавче провадження тривало з липня 2003 року до листопада 2004 року, тобто приблизно один рік і чотири місяці).

B. Третій заявник (п. Янкул)

17. 22 березня 2000 року заявник вийшов у відставку відповідно до рішення Верховної Ради України про його звільнення з посади.

18. У листопаді 2001 заявник звернувся до Печерського суду з позовом до Міністерства фінансів України і Державного казначейства України, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

19. 14 січня 2002 року Печерський суд задовольнив позов заявника. Він зобов'язав Міністерство фінансів України та Державне казначейство України виплатити заявнику 4822 грн. (3).

(3) 1016,67 ЄВРО.

20. 8 травня 2002 року Апеляційний суд залишив рішення без змін, і воно набрало законної сили.

21. 21 травня 2003 року Державне казначейство України відмовило у виконанні рішення за браком бюджетних коштів.

22. 8 вересня 2003 року Київське міське управління юстиції повідомило заявникові, що рішення не може бути виконане за браком коштів у державному бюджеті, передбачених на такі витрати.

23. 8 вересня 2003 року заступник Голови Державної судової адміністрації повідомив заявникові, що вони не несуть відповідальності за сплату боргів, які виникли ще до створення Державної судової адміністрації.

24. 22 грудня 2003 року Печерський районний відділ ДВС залишив виконавчий лист без виконання і повернув його заявнику з причини відсутності коштів у бюджеті Державного казначейства України, передбачених на виконання таких рішень.

25. 6 листопада 2004 року заявник отримав кошти, присуджені йому рішенням від 14 лютого 2002 (платіжна відомість N 163).

26. 30 листопада 2004 року заявник отримав кошти, що належали йому (платіжне доручення на його банківський рахунок N 3698). (Виконавче провадження тривало з травня 2002 року до листопада 2004 року, тобто приблизно два роки і шість місяців).

Г. Четвертий заявник (п. Ремез)

27. У листопаді 2002 року заявник звернувся до Печерського суду з позовом до Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, вимагаючи виплату заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

28. 16 грудня 2002 року Печерський суд задовольнив позов заявника. Він зобов'язав Міністерство фінансів України та Державне казначейство України виплатити заявнику 5978,34 грн. (4).

(4) 1132,14 ЄВРО.

29. 9 липня 2003 року Апеляційний суд залишив рішення без змін, і воно набрало законної сили.

30. 11 серпня 2003 року ДВС відмовила у відкритті виконавчого провадження і повідомила заявникові про те, що він має подати виконавчий лист до Державного казначейства України.

31. У жовтні 2003 року заявник подав виконавчий лист до Державного казначейства України. 10 листопада 2003 року Державне казначейство України відмовило у виконанні рішення, посилаючись на відсутність бюджетних коштів, та повідомило, що відповідальність за виконання покладається на Державну судову адміністрацію.

32. 6 листопада 2004 року заявник отримав кошти у повному обсязі (платіжна відомість N 163). (Виконавче провадження тривало з липня 2003 року до листопада 2004 року, тобто приблизно один рік і чотири місяці).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Конституція України

33. Відповідні положення Конституції України передбачають таке:

Стаття 95

"Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків".

Стаття 43

"Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

... Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом".

Стаття 126

"Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

... Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється".

Стаття 127

"Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої діяльності..."

Стаття 129

"Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону".

Стаття 130

"Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів..."

Б. Закон України "Про судоустрій" від 1 червня 2002 року

34. Стаття 123 Закону України "Про судоустрій" передбачає, що розмір заробітної плати судді та його/її соціальний захист повинні забезпечувати його/її фінансову незалежність і визначатись відповідно до Закону "Про статус суддів". Розмір заробітної плати судді не може бути зменшений.

В. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2002 року

35. Основні положення Бюджетного кодексу передбачають таке (Закон N 2542):

Стаття 7

"... бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями ..."

Стаття 23

"... Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення".

Г. Закон України від 26 грудня 2002 року N 380-IV "Про Державний бюджет України на 2003 рік"

36. Закон про державний бюджет передбачає, що списання коштів з державного бюджету на виконання рішень, винесених на користь працівників бюджетної організації, які мають певні пільги, здійснюється з єдиного казначейського рахунку Державного казначейства України за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, встановлених на утримання цієї бюджетної установи.

Д. Закон України від 17 червня 2004 року N 1801-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"

37. У державному бюджеті було передбачено 1067200 грн. для виконання рішень, якими суддям було присуджено заборгованість з заробітної плати чи інших виплат.

Е. Закон "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" (зі змінами, внесеними Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV

38. Стаття 20-1 Закону передбачає, що на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби покладається виконання рішень, які стосуються заборгованостей виконавчої гілки влади.

Є. Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року N 182/2003

39. Відповідно до Указу Державна судова адміністрація відповідає за організацію планово-фінансової роботи та бухгалтерського обліку у судах, відповідальна за підготовку кошторисів судів.

Ж. Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. N 590

40. Відповідно до частини 4 Інструкції Державне казначейство відповідає за організацію виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим.

З. Рекомендація Комітету Міністрів N R (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" (ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників Міністрів) та Пояснювальний Меморандум до неї

41. Відповідні витяги з Рекомендації передбачають таке:

"Принцип III - Належні умови праці

1. Належні умови праці мають запроваджуватись для того, щоб дозволити суддям ефективно працювати, зокрема, шляхом:

... b. забезпечення того, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе..."

42. Відповідні витяги з Пояснювального Меморандуму передбачають таке:

"29. Статус та винагорода є важливими факторами, що визначають належні робочі умови (див. пункт 1b). Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов'язків. Ці фактори є невід'ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

30. Пункт 1b тісно пов'язаний з посиланням у Принципі I на усі рішення щодо професійного життя суддів, який явно включає їх статус та їх винагороду.

I. Європейська Хартія Про Статут суддів (Документ Департаменту з правових питань Ради Європи (98)23)

43. Відповідні витяги зі статті 6 Основних положень Глави 6 Європейської Хартії "Про статут суддів" "Винагорода та соціальне забезпечення" є:

"6.1. Судді, які виконують суддівські функції професійно, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті рішень та при виконанні їх повноважень взагалі, таким чином, щоб не зменшувалась їх незалежність та неупередженість".

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

44. Суд вважає, що відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду заяви мають бути об'єднані на підставі їх спільного фактичного і правового підґрунтя.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Скарги заявників

45. Перший, другий і четвертий заявники скаржаться на тривалість виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2002 року. Третій заявник скаржиться на тривалість виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2002 року. У своїх скаргах вони посилаються на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий... судом,.. який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

46. Далі заявники скаржаться, що держава порушила їх право на мирне володіння їх майном, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає таке:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.