Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ратніков проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Kabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 грудня 2006 року

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 25664/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України, паном Геннадієм Олександровичем Ратніковим (далі - заявник) 20 червня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом-відповідачем. Суд вирішив, що відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції прийнятність та суть скарги розглядатимуться одночасно.

4. Заявник народився у 1962 році і проживає у селі Раздоловка Донецької області.

5. Рішенням від 12 квітня 2001 року Микитівський районний суд м. Горлівки (далі - районний суд) зобов'язав шахту "Комсомолець" (державне підприємство; далі - шахта) виплатити заявнику заборгованість із одноразової допомоги та інших виплат загальною сумою 41992 грн (приблизно 6170 ЄВРО). Рішення вступило в законну силу та було передане до Микитівського районного відділу виконавчої служби (далі - виконавча служба) для примусового виконання.

6. Відповідно до листа Донецького обласного управління юстиції від 20 грудня 2001 року рішення не може бути виконане у зв'язку з дією мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, яким було накладено заборону на арешт та продаж майна державних підприємств.

7. Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики від 25 лютого 2003 року шахта була об'єднана з декількома іншими, і на їх базі було створено державне підприємство "Артемвугілля".

8. 8 липня 2003 року виконавча служба звернулась до районного суду з клопотанням про заміну сторони боржника у справі заявника.

9. 1 вересня 2004 року виконавча служба закінчила примусове виконавче провадження у зв'язку з тим, що заявник забрав виконавчий лист. Заявник стверджував, що він зробив це під тиском з боку посадових осіб Міністерства палива та енергетики.

10. Присуджені кошти були виплачені заявнику двома виплатами 19 та 20 листопада 2004 року.

11. Національне законодавство викладене у рішеннях у справах "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року), "Дубенко проти України" (N 74221/01, пп. 22-29, від 30 листопада 2004 року) та "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 18, 22, від 26 квітня 2005 року).

12. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 12 квітня 2001 року, яке було винесене на його користь. Він стверджував, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

А. Прийнятність

1. Статус жертви заявника

13. Уряд наполягав, що заявник не може більше вважатися жертвою порушення в сенсі статті 34 Конвенції, оскільки 1 вересня 2004 року він забрав виконавчий лист і, відповідно, з того часу держава не може нести відповідальність за виплату присуджених коштів. Уряд також вказав, що рішення, винесене на користь заявника, було виконане.

14. Заявник не погодився, стверджуючи, що забрати виконавчий лист його змусили державні службовці.

15. По-перше, Суд нагадує, що сам факт того, що заявник забрав виконавчий лист з виконавчої служби, не позбавляє державу від обов'язку щодо виплати присуджених коштів, стягнення яких присуджено з органів державної влади або державних підприємств (див., mutatis mutandis, рішення від 30 червня 2005 року у справі "Тєтєріни проти Росії", N 11931/03, пп. 43 та 51; рішення від 17 травня 2005 року у справі "Чижов проти України", N 6962/02, п. 41). У цій справі рішення стосувалось стягнення коштів з державної шахти та державного підприємства "Артемвугілля". З матеріалів справи (див. п. 10) видно, що борг, належний заявнику, не був виплачений в зв'язку з тим, що заявник забрав виконавчий лист з виконавчої служби. Суд у багатьох справах за схожих обставин визнавав Україну відповідальною за борги державних підприємств (див., серед інших, рішення від 13 вересня 2005 року у справі "Чернобривко проти України", N 11324/02, пп. 23 та 24). Таким чином, залишаючи без розгляду твердження заявника з приводу того, що його змусили забрати виконавчий лист, Суд вирішує, що вищевказаний обов'язок держави існує навіть після формального закінчення виконавчого провадження.

16. Далі Суд нагадує своє прецедентне право з приводу того, що в той час як виконання рішення на користь заявника вирішує питання щодо невиконання як такого, воно не може вирішити питання щодо неналежної тривалості виконавчого провадження (див. вищевказане рішення у справі "Сокур проти України", п. 27). Таким чином, Суд вважає, що заявник може досі вважатись жертвою стверджуваного порушення прав, передбачених п. 1 статті 6 стосовно періоду, протягом якого рішення, винесене на його користь, залишалось невиконаним.

2. Заперечення щодо вичерпання національних засобів захисту

17. Уряд зазначив, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, як це вимагається п. 1 статті 35 Конвенції, оскільки він не оскаржив бездіяльність або неналежні дії виконавчої служби до національних судів.