Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Войкіна проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. Д.Попович (D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 грудня 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 17686/04), поданою проти України до Суду 29 квітня 2004 року громадянкою України Войкіною Валентиною Борисівною (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 13 жовтня 2004 року друга секція вирішила направити скаргу заявниці на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, вона вирішила, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася 1948 року та проживає в м. Горлівці, Донецька область, Україна.

5. Рішенням від 13 червня 2000 року Калінінський районний суд м. Горлівки зобов'язав ДП "Шахта імені Калініна" виплатити заявниці заборгованість з заробітної плати і компенсацію за затримку виплати у розмірі 7575,66 (1) грн.

6. У зв'язку з реорганізацією шахти рішенням від 3 вересня 2003 року суд виніс рішення про передачу цих зобов'язань її правонаступнику - ДП "Артемвугілля".

7. Листом від 30 березня 2004 року обласне управління юстиції повідомило заявниці, що банківські рахунки шахти були арештовані та що виконавче провадження подовжується. Крім того, управління посилалося на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набув чинності з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна з метою погашення боргів підприємств, 25% або більше акцій яких належить державі.

8. У серпні та у листопаді 2004 року заявниця отримала суми у розмірі 486,59 грн та 1452,71 грн. Відповідно залишок заборгованості складає 5636,36 грн (2).

9. До цього часу рішення, винесене на користь заявниці, залишається частково невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

11. Через факт невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, протягом тривалого часу вона вважає себе жертвою порушення її прав на справедливий суд та на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу. Він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

12. Уряд докоряє заявниці за невичерпання внутрішнього засобу захисту, як цього вимагає стаття 35 Конвенції, а саме, що остання не ініціювала процедури оскарження дій та бездіяльності державної виконавчої служби, яка займалася виконанням рішення, винесеного на її користь.

13. Заявниця не погоджується з цими твердженнями Уряду.

14. Суд констатує, що аргументи, схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.

15. Суд констатує, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції. Суд зазначає, крім того, що не встановлено жодного іншого мотиву неприйнятності.