Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Олійник і Байбарза проти України" Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою,

до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста, Голова,

п. І. Кабрал Баррето,

п. В. Буткевич,

пані А. Мулароні,

пані Е. Фура-Сандстрьом,

пані Д. Йочєнє,

п. Д. Поповіч, судді,

та пані С. Доллє, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 29 листопада 2005 року виносить таке рішення, що було прийняте у той день:

1. Справа порушена за заявою N 5384/03, поданою до Суду проти України громадянами України п. Володимиром Андрійовичем Олійником та п. Дмитром Миколайовичем Байбарзою (далі - заявники) 3 грудня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявників представляв п. І. Ворон, юрист, що практикує у м. Дніпродзержинську. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Суд відповідно до § 3 ст. 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. П. Володимир Олійник (далі - перший заявник) та п. Дмитро Байбарза (далі - другий заявник) народились у 1935 та 1941 роках, відповідно, і проживають у місті Жовті Води Дніпропетровської області.

5. 26 жовтня 2000 року Жовтоводський міський суд (далі - міський суд) зобов'язав державне підприємство "Електрон-Газ" (далі - боржник) виплатити першому заявнику заборгованість із заробітної плати у сумі 7929,74 грн. (приблизно 1200 ЄВРО). 18 жовтня 2000 року міський суд зобов'язав боржника виплатити другому заявнику 7040,03 (приблизно 1000 ЄВРО). Обидва рішення набрали законної сили і були направлені до Жовтоводського міського відділу державної виконавчої служби (далі - відділ виконавчої служби) для примусового виконання.

6. 2 квітня 2002 прокурор м. Жовті Води повідомив другого заявника, що затримка у виконанні багатьох рішень щодо стягнення коштів з боржника була спричинена дією мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, який значною мірою обмежував ресурси для відшкодування заборгованості із заробітної плати, яка утворилась у підприємства-боржника.

7. 19 квітня 2002 року Управління промисловості, транспорту та зв'язку Дніпропетровської обласної державної адміністрації надіслало листа заявнику, в якому стверджувало, що підвищення ефективності роботи боржника (включаючи проблему виплати заробітної плати) є предметом роботи багатьох державних органів влади. Зокрема, Фондом державного майна України розробляється проект плану реструктуризації, який буде надано на затвердження наступним загальним зборам акціонерів боржника.

8. 7 березня 2003 року господарський суд Дніпропетровської області (далі - господарський суд) розпочав провадження у справі про банкрутство підприємства-боржника та виніс ухвалу про заборону погашення будь-якої заборгованості. 10 жовтня 2003 року господарський суд затвердив план санації та призначив керуючого справами боржника.

9. Рішення, винесені на користь заявників, залишаються невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Національне законодавство викладене у рішеннях у справах "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16 - 18, рішення від 27 липня 2004 р.) та "Трихліб проти України" (N 58312/00, пп. 25 - 32, рішення від 20 вересня 2005 року).

11. Заявники скаржились на неспроможність державних органів виконати винесені на їх користь рішення міського суду. Вони стверджували, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

Стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Щодо прийнятності

а. Заперечення Уряду щодо прийнятності

12. Уряд зазначав, що заявники не вичерпали національних засобів захисту, як це вимагається п. 1 статті 35 Конвенції , оскільки вони не оскаржували дії або бездіяльність виконавчої служби до суду.

13. Заявники не погодились з цим твердженням, стверджуючи, що згаданий Урядом засіб не є ефективним.

14. Суд зауважує, що протягом періоду, який розглядається, виконання рішень перешкоджалось чинниками законодавчого характеру, а не неналежною діяльністю відділу виконавчої служби. У цьому контексті Суд нагадує свою прецедентну практику щодо того, що позов про стягнення з відділу державної виконавчої служби шкоди, завданої тривалим виконанням рішення, не може вважатись ефективним засобом у справі, в якій затримка у виконанні рішень була спричинена не залежними від виконавчої служби чинниками (див., серед інших, рішення у справі "Михайленки та інші проти України", N 35091/02, пп. 38 - 39, ЄСПЛ 2004-...).