Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Соловйова проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. А. Б. Бака, ( Mr. A.B.Baka), Голова,

п. І. Кабрал Баррето ( Mr. I.Cabral Barreto),

п. К. Юнгвірт ( Mr. K.Jungwiert),

п. В. Буткевич ( Mr. V.Butkevych),

п. М. Угрехелідзе ( Mr. M.Ugrekhelidze),

пані Д. Йочєнє ( Mr. D.Jociene),

п. Д. Попович, судді ( Mr. D.Popovic), судді,

та пані С. Доллє (Mr. S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 22 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того дня:

1. Справа порушена за заявою N 32547/03, поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України, пані Олександрою Іванівною Соловйовою (далі - заявниця), 14 серпня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноважений - пані Валерія Лутковська.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1933 році, проживає у місті Чугуєві Харківської області.

А. Підприємство-боржник

5. Держава володіє 32,67% акцій відкритого акціонерного товариства "Чугуївська паливна апаратура" (роботодавець заявниці, далі - Товариство), яке відповідно підпадає під дію Закону від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Б. Обставини справи

6. 2 грудня 1999 року комісія з трудових спорів Товариства присудила заявниці 1216 грн. (1) заборгованості по заробітній платі. Того ж дня комісія видала заявниці посвідчення КТС, яке має силу виконавчого документа. 8 грудня 1999 року державною виконавчою службою міста Чугуєва (далі - ДВС) було порушено виконавче провадження.

(1) приблизно 174 ЄВРО

7. 12 червня 2002 року Чугуївський міський суд зобов'язав Товариство сплачувати заборгованість із заробітної плати, соціальних виплат і аліментів частинами. Суд мотивував це, inter alia, фактичним зупиненням виконавчого провадження через вищевказаний закон про мораторій.

8. У листі від 2 липня 2003 року Харківське міське управління юстиції (далі - Управління) також послалося на цей закон як на перешкоду у стягненні присудженої суми. Однак Управління вказало, що процеси щодо активів Товариства, на які не поширюється дія мораторію (напр., банківські рахунки), мають продовжуватися.

9. Численні виконавчі провадження проти Товариства (включаючи справу заявниці) були ускладнені рішенням міського суду від 12 червня 2002 року. Тому 30 червня 2002 року і 29 жовтня 2002 року ДВС звернулася до суду з проханням роз'яснити його рішення. Однак роз'яснення, яке дало змогу ДВС виконати стягнення, надійшло тільки після 9 квітня 2003 року.

10. Між липнем 2002 року і лютим 2004 року господарський суд Харківської області неодноразово порушував справу про банкрутство проти Товариства і виносив постанову про заборону погашення заборгованості. Останнє рішення такого роду було винесене 19 лютого 2004 року.

11. Відповідно до листа Управління від 5 травня 2004 року стягненню виплат на користь заявниці перешкодили рішення міського суду від 12 червня 2002 року і справа про банкрутство проти Товариства. Остання неодноразово змушувала ДВС призупинити виконавче провадження (останнє таке призупинення відбулося 16 травня 2003 року і потім було відмінено 16 січня 2004 року).

12. 31 березня 2005 року присуджена сума була виплачена заявниці у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене в рішеннях у справах "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, п.п. 16 - 18, 27 липня 2004 року) і "Трихліб проти України" (заява N 58312/00, пп. 25 - 32, 20 вересня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ п. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ І СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

14. Заявниця скаржилася на порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном (...).

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Щодо прийнятності

1. Заперечення щодо вичерпання національних засобів правового захисту

15. Уряд стверджує, що заявниця не вичерпала всіх національних засобів правового захисту, як того вимагає п. 1 статті 35 Конвенції, оскільки вона не оскаржила бездіяльність ДВС у національному суді.

16. Заявниця заперечує це твердження, посилаючись на те, що використання цього національного засобу правового захисту було б безуспішним.

17. Суд зазначає, що протягом періоду, що розглядається, стягненню присуджених виплат перешкоджали скоріше законодавчі заходи, ніж неправомірна поведінка ДВС. З цього приводу Суд нагадує свою усталену практику, відповідно до якої позов про відшкодування шкоди до ДВС не може вважатися ефективним засобом правового захисту, якщо затримка виконання судових рішень виникла з причин, що виходять за межі повноважень ДВС (див., крім багатьох інших, "Михайленки та інші проти України", заява N 35091/02, і наступні, пп. 38 - 39, ЄСПЛ 2004-...).

2. Відповідність ratione personae (відповідальність держави)

18. Уряд стверджує, що Товариство є окремою юридичною особою і відповідно до національного законодавства держава не може відповідати за його борги.

19. Заявниця не погодилася.

20. Суд нагадує, що держава притягається до відповідальності, якщо у результаті прийняття акта національного законодавства порушуються права і свободи за Конвенцією (див. Young, James and Webster v. the United Kingdom, рішення від 13 серпня 1981 року, серія А, N 44, с. 20, п. 49). Суд вважає, що у цьому випадку товариство-боржник без сумніву є державним підприємством у значенні статті 1 Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (див. "Сокур проти України", заява N 29439/02, п. 18, 26 квітня 2005 року). Як таке, воно підпадає під дію мораторію, який перешкоджає накладенню арешту та продаж майна Товариства. Таким чином, цим підтверджується відповідальність держави-відповідача за будь-яке порушення Конвенції, яке з цього випливає.

3. Висновок

21. Суд дійшов висновку, що ця заява не є явно необґрунтованою у значенні п. 3 статті 35 Конвенції. Він далі зазначає, що вона не є неприйнятною з жодних інших підстав.