Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Косаревська та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 15 листопада 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за трьома заявами (NN 29459/03, 4935/04 та 26996/04), поданими проти України до Суду 14 серпня та 27 листопада 2003 року відповідно трьома громадянами України пані Косаревською Зоєю Василівною, п. Богуцьким Валерієм Івановичем та п. Косаревським Леонідом Васильовичем (далі - заявники) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 21 червня, 7 та 9 вересня 2004 року Суд вирішив направити заяви на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники проживають у м. Чугуєві, Україна. Пані Косаревська Зоя Василівна народилася 1948 року, п. Богуцький Валерій Іванович народився 1947 року, а п. Косаревський Леонід Васильович - 1950 року.

5. У 1999 та 2002 роках заявники ініціювали судові процеси проти їхнього колишнього наймача ВАТ "Чугуївська паливна апаратура" (державне акціонерне товариство) щодо отримання заборгованості з заробітної плати.

6. Рішенням від 3 березня 2003 року Чугуївський міський суд зобов'язав товариство виплатити пані Косаревській суму у розмірі 3500 (1) грн.

(1) Приблизно 558 ЄВРО.

7. Рішенням від 8 січня 2003 року Чугуївський міський суд зобов'язав товариство виплатити п. Богуцькому суму у розмірі 3997,58 грн. (2).

(2) Приблизно 645 ЄВРО.

8. Рішенням від 6 жовтня 1999 року КТС зобов'язала товариство виплатити п. Косаревському суму у розмірі 1000 грн. (3).

(3) Приблизно 161 ЄВРО.

9. Оскільки рішення суду, винесені на користь заявників, залишалися невиконаними, вони звернулися зі скаргою до обласного управління юстиції, яке у липні 2003 року повідомило їм, що майно товариства-боржника знаходяться під податковою заставою та що виконання судових рішень, винесених не на його користь, було призупинене через процедуру банкрутства. Крім того, після того, як було з'ясовано, що 32,67% акцій товариства належить державі, начальник управління послався на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (чинний з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі, з метою погашення боргів.

10. Листом від 5 травня 2004 року начальник обласного управління юстиції повідомив заявникам (пані та пану Косаревським), що у січні 2004 року виконавче провадження було відновлене та що на банківські рахунки товариства був накладений арешт.

11. Листом від 25 квітня 2005 року п. Косаревський повідомив Суду, що рішення, винесене на його користь, було виконане.

12. До сьогоднішнього дня рішення, винесені на користь пані Косаревської та п. Богуцького, залишаються невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні по справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ТРИВАЛОСТІ СПРАВИ (ЗАЯВА N 29459/03)

14. У своїй заяві заявниця пані Косаревська скаржиться на порушення п. 1 статті 6 Конвенції. У своїх зауваженнях у відповідь на аргументи Уряду від 21 січня 2005 року, вона вперше послалася на статтю 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення, винесеного на її користь, протягом тривалого часу.

15. Суд нагадує, що заява, яка розглядається, була направлена на комунікацію відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції, згідно якого заява розглядається одночасно щодо суті та щодо прийнятності. Відповідно, Суд вважає, що він не в змозі розглядати скаргу, про яку було заявлено після направлення справи на комунікацію Уряду-відповідачу (див., mutatis mutandis, "Сокур проти України" (Sokur c. Ukraine), N 29439/02, п. 25, від 26 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

16. Суд вважає за необхідне об'єднати заяви відповідно до п. 1 правила 42 Регламенту Суду з огляду на те, що вони містять однакові факти і скарги.

III. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

17. Усі заявники скаржаться на невиконання рішень, винесених на їх користь, протягом тривалого часу та з огляду на це посилаються на п. 1 статті 6 Конвенції:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

18. Один із заявників - пан Косаревський (заява N 26996/04), вважає, що невиконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого часу порушує його право на мирне володіння майном, а також, що українське законодавство не надає йому "ефективних засобів правового захисту", які б дозволяли усунути стверджуване порушення внаслідок невиконання цього рішення. Він посилається на статтю 1 Першого протоколу та статтю 13 Конвенції, де зазначено таке:

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів" Стаття 13 Конвенції "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

19. Уряд докоряє заявникам за невичерпання внутрішнього засобу захисту, як цього вимагає стаття 35 Конвенції, а саме: процедури оскарження дій та бездіяльності державної виконавчої служби, яка займалася виконанням рішень, винесених на їх користь.

20. Заявники не погоджуються з цим твердженням Уряду.

21. Суд констатує, що аргументи, схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.

22. Далі Уряд зазначав, що держава не може бути відповідальною за відсутність коштів державного підприємства, оскільки їй належали лише 32,67% акцій товариства і вона не могла визначати та контролювати його діяльність. Відповідно, Уряд посилався на несумісність заяви ratione personae з положеннями Конвенції.