Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Куршацова проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та п. С.Найсміт, заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 41030/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Ольгою Рудольфівною Куршацовою (далі - заявниця) 15 жовтня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Суд відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1954 році і проживає у місті Світловодськ, Кіровоградська область, Україна.

5. У 1999 році заявниця звернулась до Світловодського міського суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати з її колишнього роботодавця - державного підприємства ВАТ "Чисті метали".

6. 2 листопада 1999 року суд присудив заявниці заборгованість із заробітної плати в сумі 970,37 (1) грн. 18 листопада 1999 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

(1) Приблизно 160 ЄВРО.

7. У лютому 2001 року за заявою заявниці 150,00 грн із суми заборгованості за вищевказаним рішенням було перераховано на користь міських тепломереж в рахунок погашення боргу заявниці за теплоенергію.

8. 25 квітня 2002 року Світловодський міський суд присудив заявниці компенсацію в розмірі 1333,37 (2) грн за затримку у виконанні рішення від 2 листопада 1999 року. 20 червня 2002 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

(2) Приблизно 220 ЄВРО.

9. Листом від 16 жовтня 2002 року виконавча служба повідомила заявницю про те, що рішення суду не можуть бути виконані в зв'язку з відсутністю коштів у боржника і що процедура примусового продажу майна, що належить боржнику, була зупинена у зв'язку з дією мораторію на примусову реалізацію майна, що належить державному підприємству, введеного Законом України від 29 листопада 2001 року.

10. 12 травня 2003 року виконавче провадження щодо стягнення з боржника було зупинено в зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство боржника. 10 червня 2004 року Господарський суд Дніпропетровської області затвердив план санації боржника.

11. 11 березня 2005 року боржник здійснив поштовий переказ на ім'я заявниці в погашення заборгованості, присудженої рішеннями суду від 2 листопада 1999 року та 25 квітня 2002 року. Заявниця відмовилась отримати кошти, та через 10 днів кошти були перераховані на розрахунковий рахунок державної виконавчої служби.

12. 31 березня 2005 року державна виконавча служба повідомила заявницю, що вона повинна надати реквізити свого банківського рахунку, на який вони могли б перерахувати кошти.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 р.).

14. Заявниця скаржилась на стверджувану неспроможність державних органів виконати рішення суду від 2 листопада 1999 року та 25 квітня 2002 року, винесені на її користь. Вона посилалась на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

п. 1 ст. 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

ст. 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Попередні заперечення Уряду

1. Статус жертви заявниці

15. Уряд стверджував, що заявниця не може більше вважатися жертвою порушення Конвенції, оскільки вся сума заборгованості за рішеннями була їй перерахована і питання, коли отримати кошти, залежало тільки від неї.

16. Заявниця пояснила, що вона відмовилась отримувати кошти в зв'язку з тим, що їй не запропонували компенсацію за затримку у виплаті.

17. Суд зауважує, що виконавче провадження формально ще не закінчено, хоча кошти були доступні заявниці ще 11 березня 2005 року. На думку Суду, Уряд не може нести відповідальність за невиконання рішень після цієї дати, оскільки заявниця сама відмовилась отримати кошти. Таким чином, Суд вважає, що заявниця не може більше вважатися жертвою невиконання як такого.

18. Проте це запізніле перерахування заборгованості за рішеннями суду не задовольняє скаргу заявниці на неналежну тривалість провадження, щодо якої державні органи не надали жодного пояснення або компенсації. Відповідно, Суд вважає, що заявниця досі може вважатися жертвою порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу N 1, відносно періоду, протягом якого відповідні кошти їй доступні не були (див. рішення у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року, N 18966/02, п. 35).

2. Невичерпання засобів національного захисту

19. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби захисту відносно дій державної виконавчої служби та швидкості провадження. Уряд надав приклади з національної судової практики, відповідно до якої люди отримували компенсацію від державної виконавчої служби за затримки у виконавчому провадженні.

20. Заявниця не погодилася з цим твердженням.

21. Суд зауважує, що подібні зауваження вже були відхилені у ряді рішень Суду (див. рішення у справі "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, N 67534/01, пп. 31-33). У таких справах Суд вирішував, що заявники є вільні від вичерпання засобів національного захисту, на які посилається Уряд. Національна судова практика, надана Урядом, не демонструє достатньо стійку систему, щоб переконати Суд дійти іншого висновку щодо ефективності національних засобів захисту у справах щодо невиконання судових рішень.

3. Висновок

22. За цих обставин Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.