Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Рибак проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Kabral Barreto),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Ms D.Jociene),

п. Д.Попович (Mr D.Popovic), судді,

та п. М.С.Нейсміт (S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 26996/03), поданою проти України до Суду 17 липня 2003 року громадянкою України пані Ганною Миколаївною Рибак (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 21 червня 2004 року друга секція винесла рішення направити на комунікацію Уряду скарги за параграфом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції. Керуючись положеннями параграфу 3 статті 29 Конвенції, вона вирішила, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася 1934 року та проживає у м. Торез Донецької області, Україна.

5. Своїм рішенням від 2 квітня 2001 року Торезький міський суд зобов'язав шахту "Прогрес" (державне підприємство) виплатити заявниці суму в розмірі 41349,18 грн. (1) як компенсацію за втрату годувальника родини та соціальну допомогу, що належала її померлому чоловіку, який колись працював на цій шахті.

(1) Приблизно 6640 євро.

6. У серпні 2002 року заявниця отримала суму в розмірі 1900 грн.

7. Оскільки рішення суду залишалось невиконаним, заявниця звернулася до міського відділу державної виконавчої служби, яка у двох листах від 30 вересня 2002 року і 10 вересня 2003 року поінформувала заявницю про те, що коли на банківські рахунки шахти було накладено арешт, констатували відсутність на них грошових коштів, а також про те, що заявницю було включено до черги кредиторів під номером 337 та що вимоги кредиторів будуть задовольнятися у порядку черги по мірі того, як на рахунки товариства-боржника будуть поступати грошові кошти.

8. До того ж, начальник відділу державної виконавчої служби послався на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (чинний з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі, з метою погашення боргів. Він також згадав ухвалу господарського суду Донецької області від 8 січня 2003 року про порушення процедури банкрутства цієї шахти. Врешті-решт, він поінформував заявницю про те, що у березні 2003 року шахта "Прогрес" та кілька інших державних підприємств було об'єднано в одне підприємство "Торез-антрацит", а також про те, що ухвалою від 25 липня 2003 року Торезький міський суд ухвалив передати зобов'язання тих підприємств їх правонаступнику - "Торез-антрацит".

9. У червні і вересні 2004 року пані Рибак отримала всю суму, присуджену їй рішенням суду. 9 вересня 2004 року постановою відділу державної виконавчої служби виконавче провадження щодо цього рішення суду було закрито.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Заявниця стверджує, що невиконання рішення, винесеного на її користь, протягом тривалого часу порушує її право на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб правового захисту, як передбачено у параграфі 1 статті 6 і статті 13 Конвенції:

п. 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

12. З огляду на цю ж скаргу заявниця також стверджує про порушення статті 14 Конвенції, в якій сказано:

Стаття 14

"Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою".

A. Щодо прийнятності скарг за п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції

13. Уряд дорікає заявниці у тому, що вона не вичерпала національних засобів правового захисту, а саме - не ініціювала процедуру з оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, винесених на її користь. Уряд також заперечує статус жертви заявниці згідно зі статтею 34 Конвенції, оскільки рішення суду, винесене на її користь, було виконано повністю.

14. Заявниця не погодилася з такими твердженнями Уряду.

15. Суд констатує, що аргументи, схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, п. п. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.