Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Кім проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mylaroni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Ms D.Jociene),

п. Д.Поповіч (D.Popovic), судді,

та п. С.Найсміт (S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 29872/02), поданою до Суду проти України громадянином України паном Євгенієм Івановичем Кімом (далі - заявник) 16 липня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською, Міністерство юстиції України.

3. 14 вересня 2004 року Друга секція прийняла рішення передати цю заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1968 року і проживає у м. Києві.

5. Двома рішеннями від 24 липня 2000 року Сніжнянський міський суд наказав працедавцю заявника - шахті "Зоря", що входить до виробничого об'єднання "Сніжнеантрацит", що до того ж є державним підприємством - сплатити заявнику суму в розмірі 18865,40 грн. (1) для виплати заборгованості з заробітної плати (1510,38 грн.), одноразової допомоги (15505 грн.), а також компенсації за нещасний випадок на виробництві (1850,02 грн.).

(1) Приблизно 3005 ЄВРО.

6. Упродовж березня-серпня 2002 року Донецьке обласне управління юстиції поінформувало заявника про те, що на банківські рахунки шахти було накладено арешт, та про те, що заявника було внесено до списку кредиторів під номерами 212 і 565, а також про те, що вимоги кредиторів будуть задоволені у порядку черговості в міру того, як на рахунки підприємства-боржника будуть поступати грошові кошти. До того ж, управління юстиції послалося на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набрав чинності 26 грудня 2001 року), що забороняв продаж майна підприємств, 25% і більше акцій яких належать державі, для виплати боргів.

7. Упродовж 2000-2004 рр. заявник отримав траншами всю належну йому суму, відповідно до судових рішень, винесених на його користь. Трьома постановами від 29 грудня 2003 року, 26 квітня і 30 вересня 2004 року державний виконавець закрив виконавчі провадження щодо загаданих вище судових рішень.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01 від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ N 1

9. Внаслідок тривалого невиконання судових рішень від 24 липня 2000 року, заявник вважає себе потерпілим від порушення його прав на справедливий судовий розгляд та на повагу до його майнових прав. Він посилається на п. 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу.

Пункт 1 стаття 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів."

A. Щодо прийнятності

10. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів правового захисту, а саме - не розпочав процес з оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судових рішень, прийнятих на його користь. Уряд також заперечував статус "потерпілого" заявника згідно зі статтею 34 Конвенції, оскільки судові рішення, прийняті на його користь, були виконані повною мірою.

11. Заявник не погодився із зазначеними твердженнями Уряду.

12. Суд зауважує, що аналогічні доводи Уряду вже відхилялись в багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; "Ромашов проти України", п. 27, від 27 липня 2004 року). Суд не вбачає жодних підстав для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд постановляє, що необхідно відхилити ці попередні доводи Уряду.