Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Буза проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та п. М.С.Найсміт, Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 26892/03), поданою проти України до Суду 21 липня 2003 року громадянином України Бузою Михайлом Серафимовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерством юстиції.

3. 5 грудня 2003 року Суд вирішив направити скаргу заявника на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1942 року та проживає в м. Олександрія, Кіровоградська область, Україна.

5. Рішенням від 15 березня 2001 року Олександріївський міський суд задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього наймача - шахти "Ведмежоярська", що належить державній холдинговій компанії "Олександріявугілля", стосовно отримання заборгованості з заробітної плати і зобов'язав останнє виплатити йому суму у розмірі 9851,371 грн (1).

(1) Приблизно 1635 ЄВРО.

6. Виконавче провадження стосовно виконання рішення суду було відкрите 21 квітня 2001 року.

7. У серпні 2001 року заявник отримав суму у розмірі 6621,77 грн.

8. Оскільки рішення суду залишалося невиконаним, заявник звернувся зі скаргою на бездіяльність державної виконавчої служби до міського Олександріївського суду. Рішенням від 17 грудня 2001 року суд визнав незаконною бездіяльність відповідача, оскільки останній не використав усі законні засоби для виконання рішення, винесеного на користь заявника.

9. На рішення від 17 грудня 2001 року ДВС було подано апеляційну скаргу. Рішенням від 22 січня 2004 року апеляційний суд Кіровоградської області скасував це рішення, оскільки Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набув чинності з 26 грудня 2001 року) забороняє реалізацію майна з метою погашення боргів підприємств, 25% або більше акцій яких належить державі, таких як, наприклад, шахта-боржник, та що ДВС, відповідно, не має звинувачуватися в незаконній бездіяльності.

10. Заявник направив скаргу до ДВС, яка листом від 30 січня 2003 року повідомила, що банківські рахунки шахти були арештовані, було встановлено, що кошти на них відсутні та що вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості в міру надходження коштів на рахунок товариства-боржника. Крім того, лист містив посилання на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

11. 26 січня 2004 року ДВС запропонувала заявнику отримати залишок боргу на підставі рішення суду, винесеного на його користь. 27 січня 2004 року заявник отримав всю суму, присуджену йому рішенням суду від 15 березня 2001 року.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ 1

13. Заявник скаржиться, що невиконання рішення протягом тривалого часу, винесеного на його користь, порушує його право на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Протоколу N 1.

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

14. Уряд оспорює статус жертви заявника відповідно до статті 34 Конвенції, оскільки рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконане.

15. Заявник не погоджується з цим твердженням Уряду.

16. Суд констатує, що аргументи схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine) , N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) , N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.