Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вишневська проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), що засідав палатою у складі:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.COSTA), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.CABRAL BARRETO),

п. К.Юнгвірт (K.JUNGWIERT),

п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),

п. М.Угрехелідзе (M.UKREKHELIDZE),

пані А.Мулароні (A.MULARONI),

пані Е.Фура-Сендстрьом (E.FURA-SANDSTROM), судді,

та п. М.С.Несміт (M.S.NAISMITH), заступник Секретаря секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті, що відбулося 8 листопада 2005 року, виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа була порушена за заявою (N 16881/03), що була подана проти України громадянкою цієї держави пані Валентиною Григорівною Вишневською (далі - заявниця) 24 березня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений своїм Уповноваженим пані В.Лутковською з Міністерства юстиції України.

3. 5 грудня 2003 року друга секція прийняла рішення комунікувати заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Суд вирішив одночасно розглянути питання суті та прийнятності справи.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1939 році і проживає у м. Нова Каховка Херсонської області, Україна.

5. Рішенням Новокаховського міського суду від 3 липня 2001 року був задоволений позов, поданий заявницею щодо виплати заборгованості з заробітної плати проти її працедавця - підприємства "Південелектромаш". Суд зобов'язав останнього сплатити заявниці суму в розмірі 1274 грн.

6. Через те, що це судове рішення залишалося невиконаним, заявниця звернулася до територіального управління юстиції, яке листом від 14 лютого 2003 року поінформувало заявницю, що на банківські рахунки підприємства було накладено арешт та було встановлено відсутність грошових коштів. З іншого боку, після того як було встановлено, що 70% акцій підприємства належать державі, начальник управління заявив, що Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набрав чинності 26 грудня 2001 року) забороняє продаж майна підприємств, 25% і більше акцій яких належать державі, для виплати боргів.

7. У листі від 8 вересня 2003 року відділ державної виконавчої служби у м. Новій Каховці поінформував заявницю, що виконання відповідного судового рішення було призупинено через судовий процес, розпочатий у Херсонському обласному господарському суді з метою визнання підприємства банкрутом.

8. 15 січня 2004 року виконавче провадження щодо судових рішень проти підприємства було відновлене.

9. До цього часу судове рішення, винесене на користь заявниці, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство наведене у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, рішення від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ N 1

11. Через тривале виконання судового рішення, винесеного на її користь, заявниця вважає себе жертвою порушення її права на справедливий судовий розгляд та на повагу до її майна. Заявниця посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу N 1, що процитовані у відповідних частинах:

пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

12. Уряд дорікає заявниці у тому, що вона не вичерпала, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції, двох національних засобів правового захисту, оскільки заявниця не порушила процедуру оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби з огляду на невиконання судового рішення, винесеного на її користь, та не подала позову до відповідного господарського суду з метою внесення її імені до списку кредиторів в рамках процедури визнання підприємства банкрутом та з метою отримання можливості контролювати процес відновлення платоспроможності цього підприємства.

13. Заявниця не погодилася з твердженнями Уряду.

14. Суд зауважує, що подібні доводи Уряду вже відхилялися в багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; "Ромашов проти України", заява N 67534/01, п. 27, від 27 липня 2004 року). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку з цього приводу. Отже, Суд постановляє, що необхідно відхилити попередні зауваження Уряду.