Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Цанга проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 3 листопада 2005 року, виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 14612/03), поданою проти України до Суду 2 квітня 2003 року громадянином України Цанга Василем Терентійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 5 грудня 2003 року Суд вирішив направити скаргу заявника на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1937 року та проживає в м. Донецьк, Україна.

5. Рішенням від 10 березня 2000 року Куйбишевський районний суд м. Донецька задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього наймача - державного акціонерного товариства "Донецьквуглебуд", стосовно отримання заборгованості з заробітної плати. Він зобов'язав останнє виплатити йому суму у розмірі 6696,77 грн.

6. Оскільки рішення суду залишалося невиконаним, заявник звернувся зі скаргою до Державної виконавчої служби, яка листом від 28 лютого 2003 року повідомила, що банківські рахунки товариства-боржника були арештовані, що вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості в міру надходження коштів на рахунок товариства-боржника та що на теперішній час ДВС займається виконанням виконавчих листів, виданих у 1999 році. Зокрема, цей лист містив посилання на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (вступив в силу з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі, з метою погашення боргів.

7. 21 січня 2004 року заявник отримав всю суму, присуджену йому рішенням суду, яке було винесене на його користь.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ 1

9. Заявник скаржиться, що невиконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого часу порушує його право на мирне володіння майном, яке передбачене статтею 1 Протоколу N 1:

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

10. Уряд докоряє заявнику за невичерпання внутрішнього засобу захисту, а саме: процедури оскарження дій та бездіяльності Державної виконавчої служби, яка займалася виконанням рішення, винесеного на його користь. Уряд оспорює також статус жертви заявника відповідно до статті 34 Конвенції, оскільки рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконане.

11. Заявник не погоджується з цими твердженнями Уряду.

12. Суд констатує, що аргументи схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voїtenko c. Ukraine), N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.