Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Буховець проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Е.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. Д.Поповіч (D.Popovic),

та пані С.Доллє, Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена проти України за заявою N 22098/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України Анатолієм Івановичем Буховцем (далі - заявник) 25 березня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською та пані Валерією Лутковською.

3. 28 серпня 2003 року Суд вирішив комунікувати Уряду заяву. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглянути суть заяви одночасно з її прийнятністю.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1938 році та проживає в м. Донецьку, Україна.

5. 13 грудня 2000 року комісія по трудових спорах (далі - КТС) зобов'язала шахту "Жовтневий рудник" (державне підприємство, далі - ЖР) виплатити на користь заявника разову допомогу в розмірі 29875 грн(1).

6. 13 березня 2001 року Куйбишевський районний суд м. Донецька (далі - районний суд) виніс рішення про стягнення з ЖР заборгованості по заробітній платі в розмірі 7427,58 грн.(2) на користь заявника.

(1) Приблизно 4890 Євро

(2) Приблизно 1215 Євро

7. 9 січня та 9 квітня 2001 року відповідно відділом ДВС Куйбишевського районного управління юстиції м. Донецька (далі - виконавча служба) було відкрито виконавчі провадження на виконання зазначених рішень.

8. 23.06.2001 року заступник голови Донецького обласного управління юстиції повідомив заявника, що ЖР не може негайно повністю виконати рішення КТС від 13 грудня 2000 року та 13 березня 2001 року в зв'язку з відсутністю коштів. Але не дивлячись на це, 22 березня 2001 року заявнику було виплачено 388,88 грн.(1) із загальної суми, призначеної КТС.

(1) Близько 65 Євро

9. 19 квітня, 5 серпня та 6 грудня 2002 року виконавча служба повідомляла заявника про те, що рішення суду та рішення КТС не можуть бути виконані у зв'язку з відсутністю коштів та мораторієм на примусову реалізацію майна державних підприємств, що передбачено законом від 2001 року.

10. 7 лютого 2003 року відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики ЖР було об'єднано з іншими шахтами в одне державне підприємство - "Донецьквугілля".

11. 1 вересня 2003 року, беручи до уваги той факт, що ЖР втратив свій статус незалежної юридичної особи, виконавчою службою було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Проте 23.10.2003 начальник відділу виконавчої служби скасував зазначену постанову як необґрунтовану.

12. 20 та 28 жовтня 2003 року виконавча служба зверталась до районного суду за роз'ясненням відносно процедури заміни боржника в справі заявника. 24 та 30 жовтня 2003 року суд встановив, що боржником у зазначеній справі є державне підприємство "Донецьквугілля". 13 листопада 2003 року виконавче провадження було передано на виконання Ворошилівській державній виконавчій службі.

13. 5 грудня 2003 року заявнику було виплачено суму, зазначену в рішенні суду від 13 березня 2001 року. Разову допомогу за рішенням КТС від 13 грудня 2000 року було виплачено двома частинами - 3 та 29 грудня 2003 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідні положення національного законодавства викладені у рішенні Суду Ромашов проти України від 27 липня 2004 року (N 67534/01, пп. 16-19) та в рішенні Дубенко проти України від 30 листопада 2004 року (N 74221/01, пп. 22-29).

ПРАВО

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ СКАРГ

1. Стверджуване порушення статті 2 Конвенції

15. Заявник скаржиться на те, що існуюча ситуація порушила його право на життя відповідно до п. 1 статті 2 Конвенції з огляду на низький рівень життя. Суд нагадує, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні інші положення Конвенції не гарантують особі право на певний рівень життя (див. справу Васілєвскі проти Польщі, N 32734/96, рішення від 20.04.1999). Більше того, заявник не надав доказів того, що він перебував у стані таких злиднів, які піддавали його життя ризику (див. справу Сокур проти України, N 29439/02, ухвала від 26 листопада 2002 р.). Це означає, що ця скарга є несумісною ratione materiae, з положеннями Конвенції і повинна бути відхиленою відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.

2. Невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника

16. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення міського суду про стягнення на його користь заборгованості з заробітної плати та разової допомоги з боржника. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Стаття 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків..., має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції