Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Головін проти України",

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

пан Дж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), голова,

пан І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

пан В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Ms D.Jociene),

пан Д.Поповіч (Mr D.Popovic), судді,

та пані С. Доллє (Mrs S.Dolle), секретар Секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в той день:

1. Справа порушена проти України за заявою N 3216/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ("Конвенція") паном Головіним Олександром Павловичем ("Заявник") 25 грудня 2001 року.

2. Український Уряд ("Уряд") був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською.

3. 9 вересня 2004 року Суд вирішив надіслати заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до статті 29 параграфа 3 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1953 року та проживає в м. Генічеську Херсонської області, Україна.

A. Процес проти приватної особи

5. У 1999 році заявник порушив справу в Генічеському районному суді проти пана С. (приватна особа), вимагаючи повернення боргу. 20 серпня 1999 року суд задовольнив позов заявника та присудив стягнути з пана С. на користь заявника суму боргу в розмірі 6975 грн. (1152 ЄВРО).

6. 30 серпня 1999 року відділ державної виконавчої служби Генічеського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження з виконання судового рішення від 20 серпня 1999 року.

7. Згідно з заявою заявника судове рішення від 20 серпня 1999 року було виконано частково і йому було виплачено 3000 грн. (496 ЄВРО).

B. Справа проти виконавчої служби

8. У грудні 2000 року заявник звернувся до Генічеського районного суду Херсонської області зі скаргою на бездіяльність ДВС щодо виконання рішення суду від 20 серпня 1999 року. 16 січня 2001 року суд визнав бездіяльність виконавчої служби незаконною і наказав негайно накласти арешт на майно пана С.

9. У березні 2001 року заявник звернувся до Генічеського районного суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, завданої бездіяльністю ДВС через невиконання судових рішень від 20 серпня 1999 року та від 16 січня 2001 року.

10. 4 травня 2001 року Генічеський районний суд задовольнив позов заявника та наказав стягнути з відділу ДВС Генічеського районного управління юстиції на користь заявника 5500 грн. (909 ЄВРО) моральної шкоди. Суд встановив, що через те, що ДВС не наклала негайно арешт на майно пана С., як це було визначено рішенням суду від 16 січня 2001 року, останній розпродав суттєву частину свого майна. Суд також встановив, що Державна виконавча служба не здійснила продаж частини майна боржника, яке було конфісковане.

C. Виконавче провадження щодо виконання рішення від 4 травня 2001 року

11. 25 травня 2001 року відділ державної виконавчої служби Генічеського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження з виконання судового рішення від 4 травня 2001 року. 20 листопада 2001 року Херсонське обласне управління юстиції визначило відділ Державної виконавчої служби Новотроїцького районного управління юстиції відповідальним за примусове виконання вищезгаданого судового рішення.

12. 29 липня 2002 року відділ Державної виконавчої служби Новотроїцького районного управління юстиції повідомив заявника, що відділ Державної виконавчої служби Генічеського районного управління юстиції фінансується з державного бюджету і що він не має власних активів, на які б могло бути звернене стягнення.

13. 14 червня 2002 року відділ Державної виконавчої служби Новотроїцького районного управління юстиції звернувся до Генічеського районного суду за роз'ясненням порядку виконання рішення суду від 4 травня 2001 року. 7 серпня 2002 року суд відхилив цю заяву, наголошуючи, що судове рішення не потребує подальшого тлумачення та уточнення.

14. 29 грудня 2002 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа заявнику у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, і він фінансується Міністерством юстиції України.

15. Заявник не оскаржував постанову відділу Державної виконавчої служби Новотроїцького районного управління юстиції від 29 грудня 2002 року до суду.

16. Судове рішення від 4 травня 2001 року залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

17. Відповідне внутрішнє законодавство викладене в справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, параграфи 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ СКАРГ ЗАЯВНИКА

18. По суті, заявник скаржиться відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції на невиконання органами державної влади рішення Генічеського районного суду від 4 травня 2001 року. Стаття 6 параграф 1 Конвенції у відповідній частині проголошує:

Стаття 6 параграф 1

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

A. Попередні заперечення Уряду

19. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби захисту, оскільки він не оскаржив постанову Державної виконавчої служби Новотроїцького районного управління юстиції від 29 грудня 2002 року до суду та повторно не пред'являв виконавчий документ до виконання до відділу ДВС Новотроїцького управління юстиції. Відповідно, Уряд пропонував визнати заяву неприйнятною та виключити зі списку справ Суду.

20. Заявник не погодився, наполягаючи на тому, що він не знав про рішення виконавчої служби від 29 грудня 2002 року до того, як він отримав копію зауважень Уряду.

21. Суд вважає, що не обов'язково з'ясовувати, чи був заявник проінформований про рішення від 29 грудня 2002 року, оскільки Суд вже відхиляв такі ж твердження Уряду у подібних справах, коли невиконання судового рішення, винесеного проти державного органу, не допускалося через незастосування Державою бюджетних чи законодавчих заходів, а не через службову недбалість виконавчої служби (наприклад, справа "Войтенко проти України", N 18966/02, параграфи 30-31, рішення від 29 червня 2004 року).

22. Суд не вбачає підстав для винесення іншого рішення в цій справі. Відповідно, він відхиляє попередні заперечення Уряду.

B. Інші скарги

1. Скарга щодо невиконання судового рішення проти приватної особи

23. Далі заявник скаржився, по суті відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції, на невиконання рішення Генічеського районного суду від 20 серпня 1999 року.

24. Суд зазначає, що вищезгадана скарга відноситься до двох різних періодів, а саме: період до 4 травня 2001 року, коли Генічеський районний суд виніс рішення за скаргою заявника щодо невиконання виконавчою службою судового рішення від 20 серпня 1999 року, та період після 4 травня 2001 року. Отже, скарга має розглядатись окремо по кожному періоду.

a. Невиконання судового рішення відносно приватної особи до 4 травня 2001 року

25. Суд зазначає, що заявник вже подавав цю скаргу до Генічеського районного суду. Останній виніс рішення про незаконність дій виконавчої служби та присудив компенсацію заявникові. Суд не знаходить у прийнятому рішенні жодних ознак свавільності та несправедливості; заявник так само не скаржився, що сума компенсації була недостатня. Отже, в період до 4 травня 2001 року заявник не може вважатися "жертвою" порушення його прав, гарантованих статтею 6 параграфа 1 Конвенції, оскільки він отримав відповідну компенсацію на національному рівні.