Рішення у справі набуває статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Моркотун проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сендстрьом, судді,

та пані С.Доллє, секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте цього дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 10072/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України паном Борисом Олексійовичем Моркотуном (далі - заявник) 4 березня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 27 листопада 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. З ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що питання щодо прийнятності та суті скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1952 році та постійно проживає у місті Житомир (Україна).

5. Рішенням від 4 грудня 2000 року Корольовський районний суд м. Житомира задовольнив позов заявника щодо стягнення заборгованості із заробітної платні з його колишнього працедавця - Управління внутрішніх справ у Житомирській області (боржник). Суд зобов'язав останнього виплатити заявнику 6084,20 грн (1).

(1) приблизно 987 ЄВРО

6. Рішенням від 20 листопада 2001 року Корольовський районний суд задовольнив інший позов заявника щодо стягнення одноразової допомоги з того ж відповідача. Суд зобов'язав Управління внутрішніх справ у Житомирській області сплатити заявнику суму в розмірі 6036.25 грн (2). 28 лютого 2002 року апеляційним судом Житомирської області це рішення було залишено без змін.

(2) приблизно 980 ЄВРО

7. У період з березня до вересня 2001 р. заявник отримав суму у 5273,75 грн (3).

(3) приблизно 856 ЄВРО

8. Оскільки зазначені рішення залишались невиконаними, заявник у серпні 2002 року подав позов до Корольовського районного суду м. Житомира проти державної виконавчої служби.

9. Рішенням від 10 жовтня 2002 року суд відхилив позов заявника за відсутністю підстав. Суд встановив, що кошти на арештованих банківських рахунках обласного управління внутрішніх справ відсутні, а також, що претензії заявника будуть задоволені в порядку черговості. Апеляційний суду м. Житомир своєю ухвалою від 12 лютого 2003 року залишив без змін рішення від 10 жовтня 2002 року. Заявник не подавав касаційну скаргу до Верховного Суду України.

10. 11 лютого 2004 року заявник повністю отримав належну йому суму відповідно до рішення від 4 грудня 2000 року. 29 вересня 2004 року заявник отримав суму, присуджену йому рішенням від 20 листопада 2001 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство наведено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

12. Заявник скаржиться на порушення свого права на справедливий судовий розгляд впродовж розумного строку та на відсутність ефективного засобу правового захисту у зв'язку з невиконанням судових рішень, винесених на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, у яких зазначено:

Стаття 6

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. (...)"

Стаття 13

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Щодо попередніх заяв Уряду

13. Уряд стверджує, що заявник не вичерпав національні засоби правового захисту, а саме процедуру касаційного оскарження у Верховному Суді України дій або бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судових рішень, винесених на його користь. Уряд також стверджує, що заявник не може більше вважатись "жертвою" відповідно до статті 34 Конвенції, оскільки рішення, винесені на його користь, були виконані у повному обсязі.

14. Заявник заперечує твердження Уряду.

15. Суд зазначає, що такі зауваження вже відхилялись у ряді рішень (див., наприклад, Войтенко проти України, заява N 18966/02, пп. 31 та 35, рішення від 29 червня 2004 року; Ромашов проти України, заява N 67534/01, п. 27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд не знаходить причини робити інший висновок у цій справі. Отже, Суд зазначає, що слід відхилити попередні заперечення Уряду.

В. Висновки

16. У світлі зауважень сторін Суд вважає, що скарга підіймає важливі питання фактів та права відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції, які не можуть бути вирішені на цьому етапі розгляду заяви та вимагають більш глибокого вивчення; таким чином, ця скарга не є очевидно необгрутнованою в сенсі п. З статті 35 Конвенції. Інших підстав для визнання заяви неприйнятною встановлено не було. З тих же підстав скарга заявника за ст. 13 Конвенції не може бути проголошеною неприйнятною.