Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у параграф 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гузовський проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), що засідав палатою у складі:

п. Ж.-П.КОСТА, (J.-P. COSTA), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.CABRAL BARRETO),

п. К.Юнгвірт (K.JUNGWIERT),

п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),

п. М.Угрехелідзе (M.UGREKHELIDZE),

п. А.Мулароні (A.MULARONI),

п. Е.Фура-Сендстрьом (E.FURA-SANDSTROM), судді,

та пана М.С.Несміта (M.S.NAISMITH), заступник секретаря Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 5 липня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена проти України за заявою (N 41125/02), поданою до Суду проти України громадянином України паном Юрієм Людвіговичем Гузовським (далі - заявник) 28 вересня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 21 червня 2004 року Друга Секція прийняла рішення надіслати заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до положень параграф 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1960 році та проживає у м. Житомир (Україна).

5. Рішенням від 6 листопада 2000 року Корольовський районний суд у м. Житомир задовольнив позов, який було подано заявником стосовно виплати заборгованості із заробітної платні, а також виплати одноразової допомоги проти його колишнього працедавця Управління внутрішніх справ у Житомирській області.

6. Суд зобов'язав відповідача сплатити заявнику суму в розмірі 5406,51 грн(1). Це рішення було підтверджено Житомирським обласним апеляційним судом - та набуло статусу остаточного 12 березня 2002 року.

7. У серпні 2002 року заявник отримав суму в розмірі 608,53 грн(2).

(1) 827 ЄВРО.

(2) 93 ЄВРО.

8. Через те, що зазначені вище рішення залишалися невиконаними, заявник у травні 2002 року подав позов проти відділу державної виконавчої служби до Богунського районного суду м. Житомира.

9. Рішенням від 14 червня 2002 року суд відхилив позов заявника через необґрунтованість. Суд зауважив, що на банківські рахунки обласного управління внутрішніх справ було накладено арешт та констатовано відсутність коштів, а також те, що вимоги заявника будуть задоволені відповідно до черговості, встановленої Законом України "Про виконавче провадження". Ухвалою від 28 серпня 2002 року Житомирський апеляційний суд підтвердив рішення від 14 червня 2002 року. 23 жовтня 2002 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України проти рішень від 14 червня 2002 року та ухвали від 28 серпня 2002 року.

10. У серпні 2004 року заявник отримав суми в розмірі 549,78 грн, 830,70 грн. та 3417,50 грн. Таким чином, це рішення було повністю виконано.

11. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

ЩОДО ПРАВА

12. Заявник стверджує, що невиконання судового рішення від 6 листопада 2001 року, яке було винесене на його користь, є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та порушенням права на ефективний засіб правового захисту, як це передбачено ст. 6 параграф 1 та ст. 13 Конвенції, у яких зазначається таке:

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

A. Щодо зауважень Уряду

Уряд стверджує, що заявник не вичерпав всіх національних засобів правового захисту з огляду на оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення, винесеного на його користь. Уряд, відповідно до ст. 34 Конвенції, також оскаржував статус жертви заявника, оскільки судове рішення на його користь було виконано повною мірою.

Заявник не погоджується з таким твердженням Уряду.

Суд зауважує, що подібні доводи Уряду вже відхилялися в багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, "Войтенко проти України", заява N 18966/02, параграфи 31 та 35, 29 червня 2004 року). З цього приводу Суд констатує, що заявник може вважати себе жертвою порушення параграф 1 статті 6 Конвенції стосовно невиконання судового рішення, на що він і скаржився, а також що його було позбавлено можливості використовувати національні засоби правового захисту, на які посилався Уряд. Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку з цього приводу. Отже, Суд постановляє, що необхідно відхилити попередні доводи Уряду.

B. Висновки

16. Суд встановлює, у світлі доводів сторін з цього приводу, що скарги за параграфом 1 статті 6 Конвенції порушують серйозні питання фактів та права, що не можуть бути вирішені на цьому етапі вивчення заяви та вимагають ґрунтовного вивчення; з цього випливає, що ця скарга не може бути визнана явно необґрунтованою у значенні параграфа 3 статті 35 Конвенції. Жодної іншої причини неприйнятності встановлено не було. Через ці самі причини скарга заявника за статтею 13 Конвенції не може бути визнаною неприйнятною.