Уряд України і Уряд Російської Федерації, які надалі іменуються "Договірні Сторони",

визнаючи припинення існування Союзу РСР як держави - суб'єкта міжнародного права,

керуючись положеннями, що містяться у Договорі про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і актів Союзу РСР від 4 грудня 1991 р., підписаному в м. Москві, Угоді Глав держав Співдружності Незалежних Держав про власність колишнього Союзу РСР за кордоном від 30 грудня 1991 року, підписаній в м.Мінську, Угоді між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин від 23 червня 1992 року, підписаній в м.Дагомисі, Угоді Глав держав Співдружності Незалежних Держав про розподіл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном від 6 липня 1992 року, підписаній в м.Москві,

погодились про таке:

Договірні Сторони, підтверджуючи право України на володіння, користування і розпорядження, належною їй справедливою фіксованою часткою майна колишнього Союзу РСР за кордоном, домовились про передачу Україні окремих будівель і приміщень для розташування і нормального функціонування дипломатичних, консульських і торгових представництв з прилеглими до них земельними ділянками, а також іншого майна, пов'язаного з їх обслуговуванням та експлуатацією.

Будівлі і приміщення дипломатичних, консульських і торгових представництв колишнього Союзу РСР з прилеглими до них земельними ділянками, а також інше рухоме та нерухоме майно, яке було в наявності на час правонаступництва у розпорядженні колишнього Союзу РСР і знаходилось під його юрисдикцією та контролем, передається у володіння, користування і розпорядження Україні як частка належної їй власності, виходячи з агрегованого показника у відповідності з шкалою фіксованих часток (16,37%) в активах колишнього Союзу РСР.

Виділення зазначеного в статтях 1 і 2 майна для цілей дипломатичних, консульських і торгових представництв повинно здійснюватись з урахуванням забезпечення належного функціонування об'єктів власності Договірних Сторін.

Закордонна власність України визначається виходячи з загального обсягу закордонної власності колишнього Союзу РСР, яка може бути предметом розподілу на підставі узгоджених критеріїв і принципів в рамках фіксованої частки (16,37%).

Надання Україні у володіння, користування і розпорядження майна у межах її частки повинно здійснюватись з урахуванням місцевого законодавства.