З метою забезпечення однакового застосування Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

Відповідно до статей 13 і 14 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні громади одержують правоздатність юридичної особи з моменту реєстрації їх статуту (положення) у виконавчому комітеті обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в автономній республіці Крим - в уряді автономної республіки Крим. Після створення у зазначених регіонах місцевої державної адміністрації остання відповідно до підпункту 6 пункту 15 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 1992 року, реєструє статути місцевих громадських об'єднань, у тому числі і релігійних громад. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади визначаються юридичними особами з моменту реєстрації їх статутів (положень) в Раді у справах релігії при Кабінеті Міністрів України.

Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Отже, спори релігійних організацій між собою та з іншими юридичними особами підлягають вирішенню на загальних підставах в арбітражних судах за винятками, передбаченими в законодавстві.

Таким винятком є категорія спорів про оскарження рішень виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, уряду автономної республіки Крим, а також місцевих державних адміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі після їх утворення, з питань володіння та користування культовими будівлями і майном. Згідно з статтею 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначені рішення можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР. Отже, арбітражні суди, встановивши, що позовна заява містить вимоги щодо визнання недійсними рішення зазначених органів про передачу у володіння і користування культових будівель і майна (одній релігійній громаді чи декільком в почергове користування), повинні відмовляти у її прийнятті відповідно до пункту 1 статті 62 Арбітражного процесуального Кодексу України, а якщо провадження у справі порушено - припиняти провадження згідно з пунктом 1 статті 80 Арбітражного процесуального Кодексу України.

Під культовими будівлями і майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому не можуть бути визнані культовими будівлями пристосовані для проживання священнослужителів та інших служителів культу приміщення, якщо вони не є невід'ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди (сторожа, тощо). Зазначені обставини можуть встановлюватись документами служби технічної інвентаризації місцевих Рад.

Відповідно до статті 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатнє користування або повертаються у власність релігійних організацій безплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в автономній республіці Крим - урядом цієї республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатнє користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. Отже, згідно з цим Указом допускається не тільки повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті нема законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії, що була власником будівлі на момент її переходу у власність держави.

Рішення про повернення або передачу культових будівель і майна у власність релігійних організацій може бути оскаржене в арбітражний суд. Позивачем у цих справах може бути будь-яка інша релігійна або неконфесійна організація, яка вважає, що зазначеним рішенням порушено її права колишнього власника або права щодо володіння або користування спірними будівлями і майном, які належать їй в силу закону чи договору (статті 48 і 57 Закону "Про власність", стаття 58 Закону "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", стаття 11 Закону "Про представника Президента України". Свої вимоги вона може обгрунтовувати всіма видами допустимих відповідно до законодавства доказів, що мають значення для справи, згідно з правилами, передбаченими в Арбітражному процесуальному Кодексі України.