Обговоривши узагальнення судової практики у справах про злочинне порушення правил безпеки і експлуатації транспорту, Пленум Верховного Суду України зазначає, що при вирішенні справ цієї категорії суди в основному правильно застосовують чинне законодавство.

Разом з тим матеріали судової практики свідчать, що при розгляді справ про транспортні злочини не завжди забезпечується повне і всебічне дослідження обставин вчинення злочину. Суди ще допускають помилки при кваліфікації транспортних злочинів, а також при призначенні винним покарання. Не завжди вживаються заходи по виявленню і усуненню причин та умов, які сприяють вчиненню цих злочинів, до повного відшкодування заподіяних матеріальних збитків.

Суди обласного рівня не в усіх необхідних випадках приймають для розгляду по першій інстанції справи про транспортні злочини, в касаційному і наглядному порядку не завжди виправляють помилки, допущені нижчестоящими судами.

З метою усунення зазначених недоліків Пленум Верховного Суду України

1. Вказати судам на необхідність поліпшення їх діяльності і неухильного виконання вимог закону при вирішенні справ про транспортні злочини.

2. Суди повинні гостріше і принциповіше реагувати на факти недодержання законодавства про безпеку руху, трудову і виробничу дисципліну на транспортних підприємствах, керування транспортними засобами в нетверезому стані, виявляти причини і умови, які сприяють вчиненню транспортних злочинів.

3. Звернути увагу судів на необхідність посилення вимог до якості попереднього слідства у справах про транспортні злочини, домагаючись повного і всебічного дослідження всіх обставин вчиненого злочину, а також даних, які характеризують особу обвинуваченого. Якщо в матеріалах справи є істотні прогалини, усунути які в процесі судового розгляду виявилось неможливим, справа з мотивів неповноти повинна бути направлена на додаткове розслідування.

Необхідно реагувати на кожний факт необгрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні транспортного злочину, випуску в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів, а також непритягнення до кримінальної відповідальності пішоходів, велосипедистів та ін., які порушили діючі на транспорті правила про охорону порядку і безпеку руху, якщо ці порушення спричинили зазначені в законі наслідки.

4. У випадках, коли для вирішення питань, що виникли, необхідні спеціальні знання, суд відповідно до вимог статей 75, 310, 312 КПК України повинен призначити експертизу.

В ухвалі (постанові) про призначення експертизи судові належить вказати обгрунтовані на матеріалах справи вихідні дані, які необхідні експертові при дачі висновку. За наявності в справі різних даних про обставини події суд доручає експертові дати висновок по кожних з них окремо. На підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів суд повинен зазначити у вироку, які вихідні дані визнані ним вірогідними, і відповідно до цього оцінити висновок експерта. При цьому слід мати на увазі, що в силу ст.67 КПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили, а також переваг перед іншими доказами і, як всі інші докази, підлягає оцінці за внутрішнім переконанням суддів, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Результати оцінки висновку експерта повинні дістати повне відображення у вироку. Суд має вказати, які факти встановлені висновком експерта, а не обмежуватись лише посиланням на його висновок.

5. Вказати судам на необхідність суворого додержання вимог закону про індивідуалізацію покарання по даній категорії справ. При цьому слід виходити не тільки з наслідків, що настали, а враховувати і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, які відповідають за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію, та ін.), а також особу винного й інші обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

У кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, котрі таких прав не мали.

Якщо злочин вчинено в стані сп'яніння, судові необхідно обговорювати питання про визнання цієї обставини відповідно до п.11 ст.41 КК України такою, що обтяжує відповідальність винного.

6. Суд повинен з'ясовувати ставлення винного до наслідків порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту. Якщо буде встановлено, що винний усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачав її суспільно небезпечні наслідки і бажав їх або свідомо допускав настання цих наслідків, то його дії слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров'я громадян, державної і колективної чи приватної власності.