На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України"вважаю за потрібне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Конторського Петра Федоровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI від 20 січня 2025 року № 2-р(II)/2025 (далі - Рішення).

1. Конституційний Суд України (далі - Суд) має розуміти свою місію - запобігати порушенням Конституції України у, ймовірно, найважчі для існування держави прийдешні роки. Пам’ятаєте?

"Тільки-но розгорілась вранішня зоря на березі, збудив я своїх товаришів. Спустили ми корабель на море, гребці дружньо налягли на весла, і швидко понісся корабель у відкрите море. Попутний вітер напнув паруси корабля, спокійно пливли ми морем. Вже недалеко і був острів Сирен. Тоді я звернувся до своїх супутників і сказав їм:

- Друзі! зараз ми маємо проплисти повз острів Сирен. Своїм співом заманюють вони моряків, що пливуть біля острова, і завдають їм лютої смерті. Увесь острів їх усіяний кістками розтерзаних ними людей. Я позаліплюю вам вуха м’яким воском, щоб не чули ви їх співу й не загинули, а мене ви прив’яжіть до щогли, мені дозволила чарівниця Кірка почути спів сирен. Якщо я, зачарований їх співом, проситиму вас відв’язати мене, то ви ще дужче мене зв’яжіть" (поема Гомера "Одіссея").

Творець Конституції України - народ - мусить ментально міцно "прив’язати" себе до щогли, як би солодко не було слухати співочі голоси у найближчі роки, а цією щоглою є ніщо інше, як наша Конституція. Це стосується і суддів. Веду до того, що протистояти брутальному тиску з боку зовнішнього ворога чи людей, нелояльних до нашого демократичного конституційного ладу, суддям інколи легше, ніж не піддатися "чарам" співу з сучасного острова Сирен - уявленням, які інколи примушують Суд рефлексувати в сподіваннях сподобатися суспільній чи навіть емоційній більшості (річ про судовий збір, податки, мито чи державну допомогу - неважливо).

Спробую говорити справді простою юридичною мовою (дякую Олені Кібенко за її міркування "Проста мова юридичних документів - що це і навіщо?"від 2 вересня 2020 року та іншим колегам із Верховного Суду, які ініціювали в Україні цей важливий феномен).

2. Якщо коротко, фабула цієї справи передбачає оскарження суб’єктом права на конституційну скаргу приписів Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами (далі - Закон), якими установлено ставки судового збору за подання до суду касаційної скарги "в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми" (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону), а також, що:

"Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю" (припис частини першої статті 8 Закону).

Отже, заявник оспорює два приписи Закону - про розмір ставки судового збору щодо касаційної скарги (який ніби завеликий) і про право судді відстрочити чи розстрочити сплату судового збору з підстав, які явно пов’язані якраз із соціально-майновим становищем суб’єкта чи, так би мовити, соціальним характером предмета позову.

3. Що зробив Суд у Рішенні? Суд визнав конституційним частину першу статті 8 Закону, однак визнав неконституційним підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону. Іншими словами, Суд визнав сумісними з Конституцією України такі приписи, які покликані якраз забезпечити доступ до касаційної інстанції осіб, які належать до тих верств суспільства, що неспроможні сплатити відповідний судовий збір виходячи із свого соціального та матеріального становища.

У цьому аспекті вже викликає сумнів визнання неконституційним власне ставки судового збору "в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви", оскільки, на мою думку, ці два елементи - ставка судового збору за подання касаційної скарги та механізм відстрочки та розстрочки сплати судового збору - в сукупності й свідчать (або не свідчать) про доступ до касаційного оскарження. Отже, навряд чи є виправданим розглядати ці дві складові як окремі.

4. Найбільшою помилкою в аргументації Рішення є розуміння Судом касаційного оскарження, по суті, як складника обсягу права на судовий захист, гарантованого у статті 55 Конституції України. Однак, на мою думку, таке бачення Суду не є правильним виходячи з таких аргументів.

4.1. Конституційний текст. Якщо прочитати Конституцію України, то в ній чітко надано відповідь на це питання.

Згідно з Конституцією України "права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" (частини перша, друга статті 55 ). Водночас приписи статті 55 Конституції України, якими встановлено право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв’язку з приписами Конституції України, якими визначено обсяг судового захисту - "забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення " (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України) (виділення автора). Тобто конституцієдавець чітко виокремив касаційне оскарження, акцентувавши, що його забезпечують лише "у визначених законом випадках".

Зверніть увагу на еволюцію конституційного тексту з цього питання. У першій редакції, тієї, яка була ухвалена 28 червня 1996 року, пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначався у такий спосіб: "забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом".

Зараз має місце принципово інша конституційна формула щодо касаційного оскарження: "у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення". Зміни до Конституції України, унесені Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року № 1401-VIII (набрав чинності 30 вересня 2016 року), посилюють конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд справи та, відповідно, звужують розсуд законодавця в цьому питанні, що було втілено в новій редакції статті 129 Конституції України, а щодо інституту касаційного оскарження навпаки - розширюють розсуд законодавця щодо можливостей установлювати випадки, коли таке оскарження взагалі є складником судочинства.

Зрозуміло, не можна припустити, що конституцієдавець зробив зазначене, не розуміючи наслідків. Він виокремив касаційне оскарження поза межі обсягу права на судовий захист з чіткою метою, яка полягає у посиленні конституційних гарантій апеляційного перегляду.

Тож законодавець у цьому випадку отримав широкий розсуд на реалізацію бланкетної конституційної норми. Однак цей розсуд не є абсолютним і, відповідно, законодавче регулювання й цього питання має втілювати конституційні цінності. Тому це питання може стати предметом конституційного контролю Суду як органу конституційного судочинства не у зв’язку з правом на судовий захист (стаття 55 Основного Закону України), а, наприклад, у зв’язку з невтіленням заборони дискримінації, вимог верховенства права чи інших основоположних принципів об’єктивного конституційного правопорядку.

4.2. Юридичні позиції Суду. Жодна з юридичних позицій Суду, що він висловив після 30 вересня 2016 року, не визначала конституційних гарантій для касаційного оскарження судового рішення у зв’язку з тим, що воно є складником права на судовий захист. У Рішенні, якого стосується ця окрема думка, не наведено жодної юридичної позиції Суду, із якої випливало б, що касаційне оскарження ґрунтується на конституційних гарантіях.

Однак у Рішенні Суд навів власні юридичні позиції, із яких випливає дещо інше. Зокрема, йдеться про Рішення Суду від 21 липня 2021 року № 5-р(II)/2021 , у якому зазначено таке: "За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України <...> право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець" ( абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). У Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Суд акцентував, що "Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв’язанні цивільних спорів " (виділення автора) ( абзац п’ятий підпункту 7.7 пункту 7 мотивувальної частини). Тобто Суд акцентував на повазі до розгляду справ у перших двох судових інстанціях, виокремивши роль касаційного суду, діяльність якого не є "новим розглядом справи".

5. У це важко повірити, однак у науковців немає сумнівів щодо суті касаційного перегляду та, відповідно, касаційного оскарження. У спеціальному дослідженні питання касаційного оскарження у цивільному процесі зазначено таке: "Схвально розцінюємо законодавчий підхід щодо всеохоплюючого характеру апеляційного оскарження, при винятковості та екстраординарності касаційного перегляду судових актів, які набрали законної сили та закріплені механізми для реалізації вказаного положення (широке коло суб’єктів апеляційного оскарження, обмеження касаційного оскарження за певними категоріями справ, обов’язкове попереднє апеляційне оскарження судового рішення, тощо)" (виділення автора) (Гудима М. Принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення як конституційна засада українського судочинства. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2024. Серія ПРАВО. Випуск 84: Частина 1. С. 258).

6. В одному з останніх підручників Михайла Савчина "Порівняльне конституційне право" зазначено щодо цього таке: "Касаційні суди здійснюють перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Межі судового перегляду обмежені виключно питаннями права, тобто правильності кваліфікації судом нижчого рівня юридичного складу і правильності застосування положень закону" (Савчин М. Порівняльне конституційне право. Видання третє. Київ: Видавництво: Юрінком Інтер, 2025. С. 520).

7. Так само сприймають природу касації й у інших державах. Так, наприклад, у постанові Верховного Суду Республіки Польща від 24 січня 2023 року (Sygn. akt II PSK 26/22) зазначено: "Не кожне рішення суду другої інстанції, яке не задовольняє скаржника, підлягає касаційному оскарженню. Вона [касаційна скарга] подається до Верховного суду проти остаточного рішення "поза межами інстанції". У зв’язку з тим, що касаційна скарга є надзвичайним засобом оскарження, її прийняття до розгляду по суті має бути виправдане значним суспільним інтересом, зокрема необхідністю тлумачення положень, які ще не розтлумачені судом або викликають сумніви щодо до їх тлумачення, вирішення важливих правових питань, особливо ще не розглянутих Верховним Судом, та усунення очевидних та грубих недоліків судових рішень. На подання касаційної скарги встановлюються суттєві обмеження, які дозволяють Верховному Суду попередньо обирати справи, які розглядатимуться по суті" (виділення автора).