Конституційний Суд України (Другий сенат) (далі - Конституційний Суд) 18 липня 2024 року ухвалив Рішення у справі № 3-88/2022 (205/22, 114/24) за конституційними скаргами Оніщенка Руслана Ілліча, Гаврилюка Дмитра Михайловича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України № 8-р(II)/2024 (далі - Рішення), яким визнав зазначені приписи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 74 Регламенту Конституційного Суду України вважаю за потрібне викласти окрему думку щодо Рішення, передусім щодо його мотивувальної частини, та вказати на низку значущих для цього провадження понять і явищ.

Підставою для висловлення цієї думки є незгода з окремими частинами мотивувальної частини Рішення, які, на моє переконання, містять певні вади аргументації.

1. Свобода та всі її прояви є настільки різноманітними, що переважна більшість спроб описати зміст та обсяг цього поняття видаються амбітними, проте марними зазіханнями на майже нездійсненне.

Більше того, окремі спроби сформулювати дефініції поняття свободи ризикують завдати шкоди глибині розуміння свободи як конституційної цінності.

Тому ясність, стриманість та лаконічність у формулюваннях є вдалими якостями для більшості офіційних актів юридичного змісту в аспекті характеристики свободи як явища та поняття.

2. Із цих міркувань початок мотивації Рішення "<...> свобода є основоположною конституційною цінністю в Україні, яка дає змогу особі робити вільний вибір із-поміж більшості життєвих питань без утручання держави " ( абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) має вигляд вже завершеної та самодостатньої тези, що з огляду на її аксіоматичність не потребує аргументації її істинності.

Так, звісно, подальший текст цієї частини Рішення не є зайвим, але він не змінює конституційного осердя, з обов’язковим урахуванням якого мав би бути здійснений конституційний контроль у цьому провадженні.

Цим осердям є беззаперечна цінність свободи для кожної розумної людини зокрема та конституційної демократії загалом.

Відсутність свободи або хоча б бажання бути вільним є юридичним та соціальним діагнозом конкретної людини, соціальної групи чи навіть країни.

3. З огляду на наведене Конституційний Суд у мотивувальній частині Рішення переконує у тому, із чим його потенційний адресат вже a priori погодився.

Водночас мотивувальна частина Рішення, на мою думку, має певні недоліки. Більшість з цих недоліків обумовлена не стільки тим, що є, скільки тим, яких аргументів бракує.

4. Предметом конституційного контролю у цьому провадженні була частина шоста статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс), за якою "у разі закінчення строку дії ухвали суду про тримання під вартою та неможливості розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою в установленому цим Кодексом порядку обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вважається продовженим до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці'.

Потрібно зазначити, що стаття 615 Кодексу "Особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану" є першою статтею Розділу IX-1 "Особливий режим досудового розгляду в умовах воєнного стану".

Отже, застосування частини шостої статті 615 Кодексу має чітку та без сумнівів екстраординарну передумову - введення та існування на момент вчинення процесуальної дії воєнного стану.

У разі відсутності такої передумови, як введення та існування на момент вчинення процесуальної дії воєнного стану, до внормування відносин з продовження строку тримання особи під вартою застосовують інші норми, зокрема статтю 199 Кодексу, за частиною першою якої "клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою".

5. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд конституційність частини шостої статті 615 Кодексу, на мою думку, мав перевірити в аспекті встановлення:

- чіткості та передбачності приписів Кодексу, що визначають особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану;

- правомірності мети внормування в Кодексі особливого режиму кримінального провадження в умовах воєнного стану;

- домірності передбачених у частині шостій статті 615 Кодексу складників такого особливого режиму.

6. Вимога юридичної визначеності, можливо, найвідоміший елемент принципу правовладдя з тих причин, що саме вада юридичної визначеності є поширеною підставою для визнання приписів актів права неконституційними.

Насамперед вимога юридичної визначеності - це чіткість, ясність та передбачність приписів актів права.

Потрібний ступінь передбачності залежить від природи приписів актів права. Зокрема, вона є істотною для кримінального законодавства [Спеціальне дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL-AD (2016)007, пункт II.B.3.59].

Зрозуміло, що важливу роль у забезпеченні вимоги юридичної визначеності, а отже, і правовладдя у цілому, належить судам, які своїми сталими та послідовними рішеннями можуть подолати таку невизначеність приписів актів права у спосіб їх тлумачення.

7. З огляду на предмет конституційного контролю та потребу відповідності приписів актів права вимозі юридичної визначеності у цьому провадженні важливою вбачалась увага Конституційного Суду до оцінки не лише частини шостої статті 615 Кодексу в цілому, а й до безпосередньої оцінки словосполуки "неможливості розгляду судом", що міститься в ній.

У Рішенні з цього питання констатовано таке: "Законодавче регулювання цього питання потребує конкретизації поняття "неможливість судового розгляду " безпосередньо в контексті обставин, що виникли через широкомасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України <...>" ( абзац другий підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини).

8. Аналізуючи цей пункт мотивувальної частини Рішення, сторонній підготовлений читач може звернути увагу на щонайменше два дискусійні моменти.

По-перше, щодо змісту висновку Конституційного Суду: "законодавче регулювання цього питання потребує конкретизації поняття "неможливість судового розгляду "".

По-друге, про "неможливість судового розгляду ", хоча в частині шостій статті 615 Кодексу йдеться про "неможливість розгляду судом ".

9. Унаслідок чого в певній мірі двозначним є висновок Конституційного Суду у Рішенні про те, шо важливий складник предмета конституційного контролю потребує "конкретизації" у спосіб законодавчого регулювання.

Чи є така потреба "конкретизації" частини шостої статті 615 Кодексу наслідком її невідповідності вимозі юридичної визначеності, а отже, суперечності статті 8 Конституції України, у Рішенні не вмотивовано та не зазначено.

10. Не погоджуюсь із застосуванням у мотивувальній частині Рішення поняття "неможливість судового розгляду " не лише з огляду на те, що в частині шостій статті 615 Кодексу зазначено поняття "неможливість розгляду судом ", а й з тих міркувань, що ці поняття не є тотожними.

На мою думку, сенс вказівки в частині шостій статті 615 Кодексу на "неможливість розгляду судом " полягає в тому, що під час війни високоймовірним є виникнення таких обставин (загибель судді чи його поранення внаслідок обстрілу, знищення або пошкодження будівлі суду тощо), які або в повній мірі унеможливлять розгляд цього питання судом чи слідчим суддею, який мав би це робити за правилами Кодексу, або такий розгляд буде можливим лише зі спливом значного періоду часу.

Водночас неможливість розгляду питання про продовження строку тримання особи під вартою судом або слідчим суддею, який мав би це робити за правилами Кодексу, нетотожна "неможливості судового розгляду ". Оскільки такий розгляд може бути здійснений іншим судом чи слідчим суддею, які будуть визначені за правилами Кодексу.

Тобто держава, користуючись всією системою судів загальної юрисдикції, має забезпечити ефективне функціонування механізму судового контролю за триманням особи під вартою навіть у разі, коли внаслідок воєнних дій конкретний суд або слідчий суддя не можуть розглянути питання, що стосується одного із засадничих прав особи - свободи.