Велика палата Конституційного Суду України (далі - Конституційний Суд) 23 листопада 2023 року ухвалила Ухвалу № 19-уп/2023 (далі - Ухвала) про закриття конституційного провадження у справі № 1-15/2020(239/20) за конституційним поданням 64 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-IX та цього закону в цілому, окремих приписів Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про виконавче провадження" зі змінами, унесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13 травня 2020 року № 590-IX (далі - оспорювані приписи).

Не підтримую Ухвалу та вважаю за потрібне на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" викласти окрему думку (розбіжну) щодо Ухвали та низки значущих для цього конституційного провадження понять і явищ.

1. Аналізуючи додержання встановленої в Конституції України процедури розгляду, ухвалення оспорюваних приписів або набрання ними чинності, Конституційний Суд в Ухвалі навів дві юридичні позиції з мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018 та сформулював такий висновок: "Отже, конституційне провадження в цій справі підлягає закриттю згідно з пунктом 2 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України " - неналежність до повноважень Конституційного Суду України питань, порушених у конституційному поданні" ( абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

2. Мотивуючи Ухвалу, Конституційний Суд також зазначив, що "цитування приписів Основного Закону України, юридичних позицій Конституційного Суду України без наведення аргументів невідповідності Конституції України оспорюваних приписів законів України не є обґрунтуванням тверджень щодо їх неконституційності (ухвали Великої палати Конституційного Суду України від 24 травня 2018 року № 23-у/2018, від 31 травня 2018 року № 27-у/2018, від 7 червня 2018 року № 34-у/2018)" ( абзац другий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини).

Конституційний Суд виснував, що "конституційне провадження в цій справі підлягає закриттю згідно з пунктом 3 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, установленим цим законом" ( абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Ухвали).

3. Не погоджуюся ні з мотивацією, ні з висновками Конституційного Суду, викладеними в Ухвалі, з огляду на таке.

Передчасно стверджувати, що Конституційний Суд за роки своєї діяльності сформував сталу та передбачну практику реалізації наданого йому (на підставі частини першої статті 152 Конституції України) повноваження зі здійснення конституційного контролю за процедурою розгляду, ухвалення законів та інших актів або набрання ними чинності.

У цьому сенсі можна згадати, зокрема, рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010- 1 та від 1 листопада 2022 року № 2-р/2022- 2.

Варте уваги й цитоване в Ухвалі Рішення Конституційного Суду від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018- 3, згідно з яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року № 5029-VI зі змінами, оскільки "Конституційний Суд України дійшов висновку, що порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення проекту Закону № 9073 під час його прийняття в цілому на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України 3 липня 2012 року мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат прийняття Закону"; "викладене є підставою для визнання Закону неконституційним згідно з частиною першою статті 152 Конституції України" ( абзаци десятий, одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини).

У цьому ж рішенні Конституційний Суд виснував, що "дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення" ( друге речення пункту 5 мотивувальної частини).

Тобто за юридичною позицією Конституційного Суду, сформульованою в Рішенні від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018, немає потреби перевіряти на відповідність Конституції України приписи закону або іншого акта, якщо Конституційний Суд виявив порушення конституційної процедури розгляду, ухвалення цього акта або набрання ним чинності- 4.