На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Ухвали про закриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 17 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року № 641 зі змінами, постановленої 25 травня 2021 року № 2-уп/2021 (далі - Ухвала), оскільки не погоджуюсь з мотивувальною та резолютивною частинами Ухвали з огляду на таке.

У цій справі йшлося про оцінку того, наскільки відповідає Конституції України постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року № 641 зі змінами (далі - Постанова), якою, зокрема, було встановлено загальну заборону на планові заходи з госпіталізації осіб закладами охорони здоров'я. Попри винятки, наведені у Постанові, ця заборона стосувалася мільйонів громадян, які вперше зіткнулися із безпрецедентною і масштабною проблемою, відчуваючи страх перед невизначеністю стосовно доступу до якісної медичної допомоги, від якої нерідко залежало їх здоров'я, а інколи - й життя. Попри реальну загрозу здоров'ю та життю населення, викликану пандемією COVID-19, найпоширенішими серед українців, за даними Національної служби здоров'я України, є серцево-судинні захворювання, які є основною причиною смертності населення (у понад 68% випадків причиною смерті є саме ці хвороби), а також низка інших захворювань. Такі реалії потребують від органів публічної влади виваженого підходу з цього питання. Тобто, йдеться про оцінку конституційності акта публічної влади, який став серйозним державним втручанням у сферу прав і свобод людини.

Я вважаю, що орган конституційного правосуддя не має права відмовляти у виконанні свого обов'язку - захисті верховенства Конституції України та прав і свобод людини - під час надзвичайної ситуації у житті нашого суспільства. Подолання пандемії COVID-19 та її наслідків неможливе без зміцнення конституційного правопорядку, зосередження зусиль держави в цьому напрямі саме на конституційних засадах. Попри уявне поліпшення епідеміологічної ситуації у день постановлення Ухвали майже 250 загиблих стали жертвами пандемії COVID-19. Це трагічне тло безпосередньо стосується цієї справи, особливо з огляду на те, що Уряд України вчергове порушив викладену Конституційним Судом України (далі - Суд) юридичну позицію стосовно того, що виключно на законодавчому рівні можуть встановлюватися обмеження прав і свобод людини.

Чому не можу погодитися з Ухвалою?

1. Усі рішення Суду незалежно від їх форми мають бути обґрунтовані. Суспільна довіра до Суду та легітимність його рішень очевидно пов'язані з цією вимогою. Ухвала не містить належної аргументації. Не погоджуюся, що навіть з попередньої практики Суду випливає, що "ухвали про закриття" не мотивувалися субстантивними аргументами, які містили б юридичні позиції Суду. Суд неодноразово висловлював юридичні позиції в ухвалах, якими закривалися конституційні провадження. Наприклад, в ухвалі Суду про припинення конституційного провадження у справі за конституційними поданнями 57 та 69 народних депутатів України щодо "визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні "Українського дому" 21 січня та 1 лютого 2000 року" № 2-уп/2000 від 27 червня 2000 року Суд надав оцінку подій у Верховній Раді України 21 січня та 1 лютого 2000 року і висловив відповідну юридичну позицію. В ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанов Верховної Ради України "Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань дотримання органами державної влади і місцевого самоврядування та їх посадовими особами, Центральною виборчою комісією норм виборчого законодавства під час підготовки і проведення виборів Президента України" та "Про інформацію Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань дотримання органами державної влади і місцевого самоврядування та їх посадовими особами, Центральною виборчою комісією норм виборчого законодавства під час підготовки і проведення виборів Президента України" № 35-у/2000 від 13 квітня 2000 року Суд дослідив та визначив природу правового акта Верховної Ради України.

2. Ухвалою Суд закрив справу на підставі пункту 5 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України", мотивуючи це формальними законними підставами - зміною предмета оскарження. Я не підтримую таку позицію Суду з огляду на таке.

На мій погляд, у жодному випадку норма законодавчого акта не може стати перепоною для виконання Судом своїх конституційних повноважень. Якщо таке гіпотетично може відбутися, така норма повинна стати предметом конституційного контролю. Припустити зворотне означатиме, що саме від волі законодавця залежить здійснення Судом конституційних повноважень та, зокрема, окреслення меж таких повноважень.

Конституція України містить іншу філософію. У частині першій статті 147, частині першій статті 150 Основного Закону України , в яких визначаються повноваження Суду, "закон" чи "закон України" як форми права загалом не згадуються, з чого можна зробити один висновок - конституцієдавець (народ України) підкреслив у такий спосіб, що джерелом повноважень для Суду є виключно Конституція України. Більше того, у частині другій статті 147 Конституції України наголошено, що діяльність Суду здійснюється на принципах верховенства права та незалежності. У положеннях статті 153 Конституції України, де зазначено "порядок діяльності Конституційного Суду України" та "процедура розгляду ним справ", не йдеться про межі здійснення Судом конституційних повноважень.

Навіть якщо погодитися з формальними підставами, які використав Суд постановляючи Ухвалу, а саме - скасування положення акта, який оскаржувався - то і в цьому випадку була можливість провести повноцінну конституційну перевірку. У частині другій статті 8 Закону України "Про Конституційний Суд України" зазначено:

"2. З метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності" (виділено автором).