Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича - суддя-доповідач,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представників суб'єктів права на конституційне подання - Сіренка В.Ф., Марченка В.Р., народних депутатів України; представників Верховної Ради України - Задорожнього О.В., Лавриновича О.В., народних депутатів України; залученого до участі у розгляді справи Селіванова А.О. - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; уповноважених представників: від Міністерства юстиції України - Хандуріна М.І., заступника Міністра юстиції України, від Прокуратури України - Кудрявцева В.В., заступника Генерального прокурора України, Бурдоля Є.П., начальника відділу Генеральної прокуратури України;

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями 57 та 69 народних депутатів України щодо "визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні "Українського дому" 21 січня та 1 лютого 2000 року.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання 57 та 69 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) "актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні "Українського дому" 21 січня та 1 лютого 2000 року.

Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) від 24 лютого 2000 року на підставі статті 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" ці конституційні подання були об'єднані в одне конституційне провадження у справі.

Підставою для розгляду справи є наявність спору стосовно відповідності Конституції України (конституційності) актів, про які йдеться у конституційних поданнях.

Заслухавши суддю-доповідача Розенка В.І., пояснення Сіренка В.Ф., Марченка В.Р., Задорожнього О.В., Лавриновича О.В., Селіванова А.О., Хандуріна М.І., Кудрявцева В.В., показання свідків Кравчука Л.М., Мартинюка А.І., Медведчука В.В., Ткаченка О.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкти конституційного подання звернулись до Конституційного Суду України з клопотанням щодо "визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні "Українського дому" (офіційна назва - Національний комплекс "Експоцентр України") 21 січня та 1 лютого 2000 року.

Автори конституційних подань стверджують, що на початку поточного року група народних депутатів України оголосила себе більшістю і, підмінивши діючий парламент, поза межами приміщення Верховної Ради України, в "Українському домі", прийняла 21 січня та 1 лютого 2000 року ряд "так званих правових актів", якими було внесено зміни до Регламенту Верховної Ради України, відкликано Голову та Першого заступника Голови Верховної Ради України, керівників її комітетів та апарату Верховної Ради України і замість них обрано чи призначено інших осіб.

В конституційних поданнях зазначається, що "так звана більшість" відсторонила від участі у прийнятті рішень частину депутатів, що "відокремлення "більшості" відбулося без процедури організаційного і юридичного оформлення, а рішення готувалися без участі комітетів Верховної Ради України. Суб'єкти конституційного подання стверджують також, що було знехтувано встановлені Регламентом Верховної Ради України режим засідань, порядок реєстрації, підрахунку голосів та порушено конституційні повноваження Голови і Першого заступника Голови Верховної Ради України при "так званому їх відкликанні".

На думку суб'єктів конституційного подання, зазначені акції вчинені на порушення статей 5, 19, 78, 84, 88, 89 Конституції України та норм Регламенту Верховної Ради України і "є нічим іншим, як антиконституційними діями, державним переворотом, узурпацією влади, тяжким державним злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність".

2. Представники Верховної Ради України обстоювали позицію, що досліджувані заходи здійснені з метою припинити узурпацію влади Головою Верховної Ради України та налагодити плідну роботу парламенту. З допомогою цих дій, вчинених в межах Конституції України, було вирішено поточні політичні проблеми. Постанови ж стосувалися кадрових питань, правил внутрішньоорганізаційного характеру і прийняті у повній відповідності з вимогами статей 84, 91 Конституції України, тобто на пленарному засіданні Верховної Ради України, більшістю від її конституційного складу, особисто народними депутатами України шляхом голосування, що засвідчує реалізацію ними своєї волі.

Як вважають представники Верховної Ради України, за змістом Конституції України та практикою парламенту пленарним є таке засідання Верховної Ради України, на якому присутня кількість народних депутатів України, достатня для прийняття рішення. Що ж до повноважень комітетів, то, на їх думку, в Конституції України немає будь-якої заборони розгляду та прийняття рішень Верховною Радою України без попередньої їх підготовки відповідними комітетами.

3. Конституційний Суд України виходить з того, що події у Верховній Раді України 21 січня та 1 лютого 2000 року не мали наслідком порушення принципів Конституції України, які є основою конституційного ладу держави.

Всі органи влади, в тому числі законодавчої, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах. Не відбулося змін і в структурі Верховної Ради України, яка працює сесійно. Збережені публічність та принцип більшості у прийнятті рішень. Верховна Рада України, її депутатський корпус і надалі є об'єктивним і важливим чинником державного розвитку. Парламент здійснює законодавчу діяльність та повноваження щодо парламентського контролю, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, підтримує міжнародні зв'язки.

Що ж до тверджень представників суб'єктів конституційних подань про вчинення деякими народними депутатами України злочинів, то оцінювати їх мають правоохоронні органи, а приймати рішення по суті в разі підтвердження - лише суди загальної юрисдикції.

4. Порушене у конституційних поданнях та на відкритій частині пленарного засідання питання легітимності Верховної Ради України в результаті поділу депутатів на дві групи не може бути розглянуто Конституційним Судом України, оскільки воно не належить до його компетенції.