Обговоривши матеріали узагальнення судової практики про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат у кримінальних справах, Пленум Верховного Суду України відзначає, що судами в цілому виконуються відповідно вимоги законодавства, однак допускаються й помилки.

В окремих кримінальних справах суди питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат не вирішували, допускаючи безпідставне звільнення винних осіб від цієї матеріальної відповідальності. Іноді суди стягували з засуджених кошти на лікування в солідарному порядку чи у розмірі, який перевищує суму фактичних витрат, не визначали розмір судових витрат тощо.

З метою усунення недоліків і роз'яснення питань, які виникли, Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на те, що згідно зі статтями 29, 64, 242, 324 та 331 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) при розгляді кримінальної справи поряд з іншими обставинами обов'язковому з'ясуванню і вирішенню підлягають питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат.

Роз'яснити, що за змістом ст.93-1 КПК відповідальність за відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, може покладатися на засуджених при заподіянні шкоди як умисними, так і необережними діями. Такі витрати не підлягають стягненню лише при вчиненні злочинів у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, або при перевищенні меж необхідної оборони.

2. Суддя чи суд при відданні обвинуваченого до суду зобов'язані перевірити, чи заявлено позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, чи є в матеріалах справи документи лікувального закладу про причину і термін перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до частини першої ст.93-1 КПК позов про стягнення таких витрат може бути пред'явлений закладом охорони здоров'я, органом Державного казначейства України або прокурором у порядку, передбаченому ст.28 та ч.2 і ч.3 ст.93 КПК .

Якщо позов не заявлено, суд при постановленні вироку має право з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування таких витрат, як це передбачено ч.2 ст.93-1 КПК. За відсутності в справі документів щодо фактичних витрат на лікування, суд чи суддя можуть витребувати їх від органів дізнання і слідства або безпосередньо з закладу охорони здоров'я як при відданні обвинуваченого до суду, так і під час розгляду справи в судовому засіданні.

3. Судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 545 від 16 липня 1993 року.

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обгрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

4. Якщо потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти стягуються з засудженого по день постановлення вироку. Витрати на подальше лікування потерпілого можуть бути стягнуті з засудженого в порядку цивільного судочинства.

5. Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо) не відшкодовуються.

6. Звернути увагу судів на те, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування.