03 червня 2016 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров'я особи за 2014 рік.

У зв'язку із цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід'ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції Україникожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов'язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я.

Метою проведення узагальнення є виявлення складних і спірних питань застосування положень кримінального права під час судового розгляду кримінальних проваджень (справ) про злочини, передбачені розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України ( КК) "Злочини проти життя і здоров'я", та надання рекомендацій стосовно їх вирішення. Зокрема, до таких питань належать:

1) розмежування об'єктивних ознак складів злочинів умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);

2) розмежування об'єктивних ознак складів злочинів умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) і вбивства з необережності (ст. 119 КК);

3) встановлення змісту кваліфікуючих ознак окремих злочинів проти життя і здоров'я;

4) визначення часового проміжку, який охоплюється кваліфікуючою ознакою "одразу після пологів" в разі встановлення об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 117 КК;

5) застосування норм інших нормативно-правових актів для встановлення ознак складів злочинів, передбачених статтями 130 - 145 КК, які характеризуються бланкетними та відсильними диспозиціями закріплених у них кримінально-правових норм;

6) встановлення змісту ознак складів злочинів проти життя і здоров'я, які мають оціночний характер, зокрема, "тяжка образа з боку потерпілого" (статті 116, 123 КК); "сильний фізичний біль", "фізичне страждання", "моральне страждання" (ст. 127 КК); "неналежне виконання обов'язків" (статті 131, 137, 140 КК); "тяжкі наслідки" (статті 135, 137 - 141 КК) тощо.

Рекомендації щодо вирішення окремих проблемних питань, що виникали під час розгляду кримінальних проваджень (справ) про злочини проти життя та здоров'я, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" та в аналізі судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками, здійсненому Верховним Судом України.

Деякі питання, пов'язані з правовою регламентацією окремих кримінально-правових інститутів, які безпосередньо стосуються кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я, розкриваються у постановах Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону", від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", від 02 липня 2004 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів", від 23 грудня 2005 року № 12 "Про практику застосування судами України звільнення особи від кримінальної відповідальності", від 04 червня 2010 року № 7 "Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки", та ін.

Об'єктами дослідження були: узагальнення практики постановлення ухвал та вироків за результатами розгляду кримінальних проваджень за статтями 115 - 145 КК, здійснені судами апеляційної інстанції; копії судових рішень, постановлених за результатами розгляду відповідних судових проваджень, а також тексти судових рішень з бази даних Єдиного державного реєстру судових рішень за 2014 - 2015 роки.

Для вивчення стану практики розгляду кримінальних проваджень про злочини проти життя та здоров'я було використано дані судової статистики судів першої та апеляційної інстанцій за 2014 рік.

Так, за 2014 рік за вчинення злочинів, передбачених статтями 115 - 145 КК, стосовно 22 461 осіб ухвалено судові рішення, які набули законної сили. Із них щодо 12 118 осіб ухвалено обвинувальні вироки, 64 особи виправдано. Також стосовно 207 осіб постановлено ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру. Щодо 10 072 осіб кримінальні провадження закрито, у тому числі стосовно 1 особи кримінальне провадження закрито за відсутністю події складу злочину; відносно 148 осіб - у зв'язку з постановленням ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі дійового каяття обвинуваченого; стосовно 3 294 осіб - з постановленням ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі примирення винного з потерпілим; щодо 37 осіб - на підставі ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки; стосовно 39 осіб - зі звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Щодо 12 неповнолітніх кримінальні провадження були закриті у зв'язку зі застосуванням примусових заходів виховного характеру. Також стосовно 80 осіб кримінальні провадження були закриті на підставі застосування до них амністії. Підставою для закриття кримінального провадження щодо 82 осіб стала смерть обвинуваченого. З інших підстав були закриті кримінальні провадження щодо 6 359 осіб.

Статистичні дані за видами злочинів мають такий вигляд:

Досліджуючи практику призначення покарань за вчинення злочинів проти життя та здоров'я, необхідно зазначити таке. Покарання у виді довічного позбавлення волі призначалось 24 особам, засудженим за умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК). Стосовно 2 081 особи призначено основне покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Зокрема, цей вид покарання призначався за вчинення: 1) умисного вбивства без обтяжуючих обставин - стосовно 621 особи; 2) умисного вбивства за обтяжуючих обставин - щодо 221 особи; 3) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, - щодо 7 осіб; 5) умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини - щодо 3 осіб; 6) умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони - стосовно 24 осіб; 7) вбивства через необережність - щодо 51 особи; 8) умисного тяжкого тілесного ушкодження - стосовно 964 осіб; 9) умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - щодо 127 осіб; 10) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного в стані сильного душевного хвилювання - стосовно 2 осіб; 11) умисного легкого тілесного ушкодження - стосовно 28 осіб; 12) побоїв та мордування - щодо 3 осіб; 12 ) катування - щодо 7 осіб; 13) необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження - стосовно 4 осіб; 14) погрозу вбивством - щодо 5 осіб; 15) залишення в небезпеці - стосовно 9 осіб; 16) ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані, - щодо 2 осіб; 16) неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником - стосовно 1 особи.----1

Покарання у виді обмеження волі призначалось стосовно 245 осіб. Зокрема, за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в разі перевищення меж необхідної оборони - щодо 13 осіб; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, та умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - відповідно щодо 1 особи; вбивство через необережність - стосовно 28 осіб; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження - щодо 93 осіб; умисне тяжке тілесне ушкодження - щодо 10 осіб; умисне легке тілесне ушкодження - щодо 49 осіб; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження - стосовно 28 осіб; погрозу вбивством - щодо 13 осіб; залишення в небезпеці - відносно 3 осіб; ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані, - щодо 1 особи.

Стосовно 120 осіб суди призначали покарання у виді арешту, зокрема, за вчинення: 1) умисного тяжкого тілесного ушкодження - стосовно 2 осіб; 2) умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - щодо 2 осіб; 3) умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони - щодо 12 осіб; 4) умисного легкого тілесного ушкодження - стосовно 92 осіб; 5) погрози вбивством - відносно 12 осіб.

До 113 осіб застосовано покарання у виді виправних робіт, зокрема за вчинення таких злочинів: 1) умисне тяжке тілесне ушкодження - щодо 1 особи; 2) умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження - щодо 45 осіб; 3) умисне легке тілесне ушкодження - стосовно 60 осіб; 4) необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження - стосовно 4 осіб; 5) неналежне виконання професій них обов'язків медичним або фармацевтичним працівником - щодо 1 особи.

Стосовно 1 922 осіб суди призначали покарання у виді громадських робіт за вчинення: 1) умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - щодо 12 осіб; 2) умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони - відносно 42 осіб; 3) умисного легкого тілесного ушкодження - стосовно 1 310 особи; 4) побоїв та мордування - щодо 93 осіб; 5) необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження - стосовно160 осіб.

Покарання у виді штрафу призначалось відносно 3 577 осіб за: 1) умисне тяжке тілесне ушкодження - відносно 4 осіб; 2) умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження - щодо 36 осіб; 3) умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, - стосовно 1 особи; 4) умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони - щодо 2 осіб; 5) умисне легке тілесне ушкодження - стосовно 2 378 осіб; 6) побої і мордування - відносно 115 осіб; 7) необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження - щодо 8 осіб; 8) неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей - щодо 3 осіб.

Трьом особам було призначено додаткове покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю за неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.

Щодо 2 459 осіб було застосовано звільнення від відбування покарання, а саме: 2 332 особи звільнено від відбування покарання з випробуванням, 621 особа - із застосуванням амністії; 66 осіб - з інших підстав.

Результати аналізу судової практики розгляду кримінальних проваджень про злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, дають підстави для висновку про те, що суди у переважній більшості випадків правильно застосовують кримінальне законодавство, належним чином встановлюючи відповідність усіх фактичних ознак вчиненого діяння юридичним ознакам складу злочину. У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об'єктивні, а й суб'єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб'єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування умисного вбивства і злочинів із суміжними складами, зокрема, з вбивством через необережність (ст. 119 КК) або умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).

Разом із тим у судовій практиці є випадки, коли суди не приділяли належної уваги повному встановленню суб'єктивних ознак діяння - не лише формі вини, а й мотивам та меті вчиненого злочину, в результаті чого судове рішення скасовувалось. Зокрема,ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ від 10 лютого 2015 року скасовано вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 січня 2014 року, яким Г. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 квітня 2014 року, якою вказаний вирок залишено без змін. Підсудний, Г., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, який переріс у бійку, стиснув руками шию потерпілого Г. А., оскільки той без згоди обвинуваченого у темну пору доби зайшов до його хати, завдав декілька ударів табуретом по голові, правим кулаком ударив в обличчя і натиснув колінами на груди. Від отриманих тілесних ушкоджень Г. А. помер на місці події. Підставою для скасування судових рішень стало те, що у мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не зазначено конкретного мотиву та мети вбивства потерпілого, хоча саме виходячи з мотивів та мети можна відрізнити умисне вбивство від інших видів вбивств, зокрема, від вбивства з необережності, що кваліфікується за ч. 1 ст. 119 КК, за якою, на думку захисника підсудного, повинні кваліфікуватись дії Г. Також суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини появи потерпілого в будинку підсудного та його поведінки та не надано правової оцінки доводам підсудного про його перебування у стані необхідної оборони. На підставі викладеного колегія ВССУ дійшла висновку про передчасність кваліфікації дій підсудного як умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК. (№ 5-164км15).

Під час перевірки судом правильності кваліфікації злочину за ч. 1 ст. 115 КК в окремих випадках виникають проблемні питання, пов'язані із розмежуванням умисного вбивства без обтяжуючих обставин і складів інших злочинів проти життя. Зокрема, викладене стосується розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) і вбивства з необережності (ч. 1 ст. 119 КК). Доцільно зауважити, що зміст обставин, на підставі яких можна дійти висновку про наявність у протиправних діях особи ознак умислу або необережності є невичерпним, що зумовлює їх індивідуальний характер. Разом із тим результати аналізу судової практики свідчить про те, що надання належної оцінки суб'єктивним ознакам має бути здійснене на підставі поведінки обвинуваченої особи.

Наприклад,вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2014 року Х. визнано винуватим у тому, що під час сварки з потерпілим К. здійснив постріл у його груди переробленим сигнально-шумовим пістолетом, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого. Суд першої інстанції кваліфікував дії підсудного за ч. 1 ст. 119 КК як вбивство з необережності, виходячи із того, що не було встановлено наявність у підсудного умислу на вбивство К. Апеляційний суд Київської області з таким висновком не погодився, наголосивши на тому, що Х. достовірно знав про властивості пістолета, наявність одного патрона, свідомо направив пістолет упритул до ділянки серця потерпілого та натиснув на спусковий гачок пістолета. Керуючись викладеним, суд апеляційної інстанції скасував вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2014 року, ухваливши свій вирок, яким Х. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років (№ 11-кп/780/514/14).

Отже, визначаючи форму вини, якою характеризується позбавлення життя потерпілого, судам необхідно виходити з обставин, встановлених під час кримінального провадження, зокрема: характеру дій підсудного, внаслідок яких потерпілого позбавлено життя; обстановки, яка передувала вчиненню злочину, знаряддя злочину; локалізації тілесних ушкоджень; поведінки підсудного стосовно потерпілого до та після вчинення злочину. При цьому доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України". Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Оцінюючи форму вини як необережність, необхідно визначити вид необережності - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість, ознаки яких закріплені у ст. 25 КК. Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної самовпевненості як форми необережності необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б їх відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла їх передбачати).

Виходячи з викладеного, Апеляційний суд Миколаївської області скасував вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2014 року, яким Ш. визнано винуватою у вчиненні вбивства з необережності, та ухвалив свій вирок від 04 липня 2014 року. Кваліфікуючи дії підсудної за ч. 1 ст. 119 КК, суд першої інстанції виходив з того, що Ш. під час сварки з потерпілим, бажаючи спонукати його утриматись від вербальної агресії в її бік, демонструвала потерпілому, який в цей момент сидів на ліжку, кухонний ніж, тримаючи його в руці на рівні шиї та обличчя потерплого. Під час сварки із підсудною потерпілий, раптово встаючи з ліжка, наштрикнувся на ніж ділянкою шиї, отримавши колото-різану рану з перетинанням судини, від чого помер на місці, незважаючи на спроби підсудної зупинити кровотечу. Суд першої інстанції оцінив дії підсудної як злочинну недбалість, оскільки вона могла і повинна була передбачити можливі наслідки своїх дій у виді смерті потерпілого, але не передбачила можливість того, що потерпілий може наштрикнутись на лезо ножа. Апеляційний суд Миколаївської області не погодився із кваліфікацією дій підсудної за ч. 1 ст. 119 КК та визнав Ш. винуватою у вчиненні умисного вбивства, кваліфікувавши її дії за ч. 1 ст. 115 КК з огляду на таке: за ножем підсудна цілеспрямовано ходила до кухні і повернулася з ним до потерпілого з метою продовження сварки. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, в разі положення ножа лезом донизу, як стверджувала підсудна, нанесення колото-різаної рани особою такої сили та комплекції, як у підсудної, є малоймовірним, а також не узгоджується з висновками інших експертиз. Крім цього, у потерпілого виявлено низку прижиттєвих пошкоджень сухожиль, м'язів, забоїв та саден на обличчі, верхніх та нижніх кінцівках. Також із протоколів допиту свідків вбачалося, що потерпілий та підсудна, проживаючи разом, систематично сварились, застосовували насильство та погрожували один одному, що свідчить про вчинення злочину на ґрунті неприязних стосунків. Викладене, а також та обставина, що підсудна тримала ніж у безпосередній близькості від життєво важливих органів потерпілого, на думку апеляційного суду, свідчило про те, що підсудна свідомо допускала настання смерті потерпілого (№ 1-кп/469/8/14). Тобтопідставами для висновку суду апеляційної інстанції про умисел на позбавлення життя потерпілого є поведінка підсудної, що передувала події злочину, у тому числі перед його безпосереднім вчиненням, зокрема, продовження сварки після того, як підсудна взяла знаряддя злочину - ніж та його тримання у безпосередній близькості від тіла потерпілого, та механізм нанесення тілесного ушкодження, що стало причиною смерті.

Проблемні питання також виникають в разі необхідності розмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) та умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).Критерієм розмежування складів зазначених злочинів є суб'єктивна сторона - ставлення обвинуваченого до наслідків своїх дій - в разі умисного вбивства умислом винного охоплюється позбавлення потерпілого життя, а в разі умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, має місце умисел на заподіяння лише тілесних ушкоджень, тоді як смерть потерпілого не охоплюється умислом обвинуваченого.

Наприклад,засуджений М. не погодився з вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2012 року, відповідно до якого його дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК як умисне вбивство. Засуджений оскаржив зазначений вирок до суду апеляційної інстанції на тій підставі, що він наніс лише один удар ножем у ділянку грудної клітки потерпілого під час обопільної сварки, не маючи на меті спричинити смерть потерпілого, та просив перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 121 КК. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 лютого 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги засудженого, колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ в ухвалі від 13 січня 2015 року зазначила про відсутність підстав для перекваліфікації дій М. із ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК, оскільки сукупністю всіх обставин вчиненого діяння доведені зміст і спрямованість умислу М. на умисне вбивство потерпілого, зокрема те, що засуджений хоча й наніс одне ножове поранення потерпілому, але воно було спричинено навмисно та у життєво важливий орган людини - грудну клітку з пошкодженням внутрішніх органів, що знаходиться у прямому причинному зв'язку із смертю потерпілого, також підсудний не лише не надав допомоги потерпілому, але й заборонив викликати швидку допомогу очевидцям злочину (№ 5-84км15).

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 02 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. У контексті наведеного вище прикладу умисне нанесення лише одного удару ножем може свідчити про умисел на позбавлення особи життя - з огляду на його локалізацію та поведінку підсудного після вчинення злочину. Зокрема, нанесення одного удару ножем саме у життєво важливий орган людини - грудну клітку, яке супроводжувалось ненаданням медичної допомоги потерпілому та забороною іншим особам викликати для нього швидку медичну допомогу, обґрунтовано оцінено судом як бажання настання смерті потерпілого, тобто як ознака суб'єктивної сторони складу такого злочину, як умисне вбивство.

Натомість, за інших обставин вчинення злочину шляхомнанесення одного удару ножем в життєво - важливий орган має іншу правову оцінку. Так, ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 лютого 2015 року вирок суду першої інстанції змінено в частині кваліфікації дій підсудного та призначеного покарання: дії підсудного кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки суд апеляційної інстанції не знайшов у діях підсудного ознак умислу на позбавлення життя потерпілого, а встановив спрямованість умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження: підсудний наніс потерпілому один удар кухонним ножем у надчеревну ділянку тіла. Про відсутність умислу на вбивство свідчать характер взаємовідносин між потерпілим та підсудним (друзі з дитинства), знаряддя злочину (кухонний ніж, який знаходився на столі у кухні, де відбувся конфлікт між потерпілим та підсудним, тобто він не був заздалегідь підготований для вчинення злочину), поведінка підсудного після вчинення злочину (виклик медичних працівників, прохання допомоги у сусідів, перенесення тіла з підлоги). На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позбавлення життя потерпілого не охоплювалось умислом підсудного (№ 1-кп/608/2/2014).

Судам необхідно оцінювати, чи не бути тяжкі тілесні ушкодження спровоковані діями іншої особи, оскільки якщо заподіяному тяжкому тілесному ушкодженню або умисному вбивству передував напад, то за наявності визначених у ст. 36 КК підстав у діях особи може бути констатовано необхідну оборону.

Наприклад,вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2013 року Щ. визнано винуватою у вчиненні умисного вбивства, зокрема у тому, що, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час сварки із потерпілим завдала йому зі значною силою один удар у грудну клітку ліворуч, у результаті чого потерпілому було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило його смерть. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 березня 2014 року вирок суду першої інстанції змінено та пом'якшено покарання. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ від 27 серпня 2015 року зазначені вирок та ухвала були змінені у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновки судово-медичної та комплексної судово-психіатричної експертиз. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи в день вчинення злочину потерпілий, будучи у стані алкогольного сп'яніння, застосував до підсудної насильство, тим самим спричинивши легкі тілесні ушкодження, тримаючи її за волосся та поваливши на підлогу, під час чого підсудна схопила ніж, який лежав на столі, та виставила перед собою. При цьому відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи підсудна знаходилась в емоційному стані стресу та фрустрації. У своїй ухвалі ВССУ зазначив, що викладені обставини свідчать про те, що потерпіла зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності з боку співмешканця, яке було реальним, і внаслідок його попередньої поведінки мала підстави побоюватись за своє життя, тобто перебувала у стані необхідної оборони. Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у виді позбавлення життя потерпілого не відповідали суспільній небезпеці посягання, а отже, Щ. вийшла за перевищила межі необхідної оборони. На підставі викладеного ВССУ перекваліфікував дії Щ. з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 КК ( № 5-1170км15).

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що суди ретельно дотримуються вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінальних проваджень стосовно злочинів проти життя особи, тому випадки його неправильного застосування є поодинокими. Зокрема, траплялися окремі випадки, за яких формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суперечило фактичним обставинам вчинення злочину та не ґрунтувалось на доказах, наявних у матеріалах кримінального провадження. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку викладається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів. Неправильне формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним, є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Зокрема,вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 листопада 2013 року А. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Згідно з формулюванням обвинувачення, викладеного у мотивувальній частин цього вироку, підсудний А., маючи на меті позбавити життя потерпілого, який був його батьком, умисно наніс декілька ударів кулаками в життєво важливий орган - ділянку голови потерпілого, від чого останній впав із ґанку та помер на місці події. Проте відповідно до висновку судово-медичної експертизи причиною смерті стала черепно-мозкова травма, а саме - багатоуламковий перелом тім'яно-скронево-потиличної ділянки та лінійний перелом в правій тім'яній ділянці, які, як вказує експерт, неможливо нанести кулаком - тобто шляхом вчинення дій, зазначених у формулюванні обвинувачення у вироку суду. Таким чином, сформульоване судом обвинувачення А., зокрема в частині способу вчинення вбивства, є хибним, оскільки не ґрунтується на доказах, які є в матеріалах кримінального провадження, що стало підставою для скасування вироку суду першої інстанції ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 березня 2014 року (№ 11/772/37/2014).

Таким чином, формулюючи обвинувачення, визнане доведеним, суд має посилатись винятково на докази, що наявні у матеріалах кримінального провадження.

Іншим проблемним питанням, що виникає в практиці розгляду кримінальних проваджень аналізованої категорії, є розмежування замаху на умисне вбивство та заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Органами досудового розслідування М. обвинувачено у вчиненні злочинів, передбачених ст. 395, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, на підставі таких обставин: посварившись із потерпілим з приводу черговості обслуговування у магазині, М. під час бійки двічі вдарив ножем потерпілого, завдавши дві рани на лівій боковій поверхні грудної клітки, що належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних у момент заподіяння. Не погодившись із кваліфікацію дій М. як замахом на умисне вбивство, яка була надана органами досудового розслідування, Шевченківський районний суд м. Києва у вироку від 08 грудня 2014 року кваліфікував дії М. за ч. 1 ст. 121 КК з огляду на таке: 1) у діях підсудного не вбачається прямого умислу на позбавлення життя - удари наносив в ході бійки, хаотично, через товстий шар зимового одягу, причому потерпілий наніс підсудному удар пляшкою по голові; 2) потерпілий і підсудний до події злочину знайомі не були; 3) після бійки підсудний з потерпілим розійшлись, а потерпілий, відчувши біль у боку, поїхав додому, звідки викликав швидку допомогу. Виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, способу, знаряддя злочину, кількості, характеру, локалізації поранень та інших тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які вказують на умисел на позбавлення життя потерпілого (№ 466/6953/14-к).

Наведений підхід є обґрунтованим ще й з огляду на ту обставину, що замах є вчиненням особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Разом із тим згідно з наведеними фактичними обставинами не існувало причин, що перешкоджали вчиненню злочину, а отже, злочин припинено з волі винного, що виключає підставу для кваліфікації його дій як замах на вбивство.

Таким чином, розмежовуючи замах на умисне вбивство та заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, необхідно визначити ознаки, які характеризують об'єктивні прояви складу злочину, обставини, які вказують на умисел позбавити особу життя, а також наявність або відсутність не залежних від волі підсудного причин, які за наявності умислу на позбавлення життя особи не дозволили довести злочин до кінця.

Органи досудового розслідування направили обвинувальний акт за обвинуваченням Б. у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на підставі таких фактичних обставин: обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин із потерпілим, які виникли внаслідок словесної образи з боку останнього, умисно наніс йому один удар кухонним ножем, який мав із собою, у життєво важливий орган - черевну порожнину, спричинивши проникаюче поранення живота з ушкодженням кишки та її брижі, що належить до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного в момент заподіяння. Колегія суддів Городоцького районного суду Львівської області не погодилась із такою правовою оцінкою дій Б., наданою органами досудового розслідування, та кваліфікувала дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК з огляду на таке. Наявність кухонного ножа у Б. зумовлена тим, що на час вчинення злочину підсудний збирав гриби у лісі. Потерпілий пішов до лісу слідом за Б., де словесно ображав підсудного і замахувався на нього. На думку колегії суддів, про відсутність в обвинуваченого наміру позбавити потерпілого життя свідчить те, що потерпілому було завдано лише один удар ножем і жодних перешкод для продовження злочинних дій стосовно потерпілого не існувало (№ 1-кп/441/46/2014).

Інший приклад. Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, підсудний М. наніс потерпілому удар сокирою в голову, заподіявши рану правої вушної раковини з пошкодженням хряща та рану правої тім'яної кістки голови, які за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння належать до тяжких тілесних ушкоджень. З огляду на локалізацію тяжкого тілесного ушкодження, спосіб його нанесення та знаряддя злочину органи досудового розслідування кваліфікували дії М. за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК. Проте Борщівський районний суд Тернопільської області не погодився з такою кваліфікацією дій підсудного, виходячи з кількості завданих ударів, обстановки вчинення злочину, стосунків потерпілого та підсудного, поведінки підсудного після вчинення злочину. Зокрема, підсудний наніс удар, вихоплюючи сокиру у потерпілого, який розмахував нею, під час обопільної сварки, в ході якої не лише підсудний, а й потерпілий був у стані алкогольного сп'яніння. До події злочину потерпілий та підсудний мали дружні стосунки, на час судового розгляду потерпілий пробачив підсудного і заявив, що не має до нього жодних претензій. Побачивши рану, підсудний намагався надати допомогу потерпілому, проте останній відмовився, нецензурно його облаявши, та сказав, що йде до себе додому, щоб лягти спати. За декілька годин підсудний прийшов навідати потерпілого і розпитував родичів про його стан здоров'я. Побачивши в будинку потерпілого працівників міліції, підсудний зізнався у вчиненому і розповів, де знаходиться знаряддя злочину. Таким чином, у діях М. немає ознак закінченого замаху на умисне вбивство, оскільки відсутні обставини, які перешкоджали б виконати усі дії, які особа вважала необхідними для доведення злочину до кінця в разі наявності умислу на позбавлення життя потерпілого (№ 594/147/14-к).

Розмежовуючи замах на умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, потрібно надати оцінку сукупності обставин, які можуть бути передумовою для висновку про спрямування умислу обвинуваченого. Сама лише локалізація тяжкого тілесного ушкодження та спосіб його нанесення, без урахування інших обставин, не свідчать про умисел на позбавлення життя. Замах на позбавлення життя особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли обвинувачений усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті людини і бажає їх настання. За відсутності умислу на позбавлення людини життя дії обвинуваченого кваліфікуються за їх фактичними наслідками.

Наприклад, органами досудового розслідування дії В. кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК з огляду на те, що він наніс один удар сокирою в ділянку голови, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, та два удари у передпліччя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. При цьому органи досудового розслідування виходили з того, що удар було нанесено у життєво важливий орган небезпечним знаряддям - сокирою. Натомість Менський районний суд Чернігівської області у вироку від 27 березня 2014 року кваліфікував дії В. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК, тобто за фактичними наслідками, взявши до уваги кількість ударів та спосіб нанесення, обстановку, що передувала злочину, та поведінку підсудного після вчинення злочину. Зокрема, судом встановлено, що підсудний наніс один удар обухомсокири в ділянку голови, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, та два удари у передпліччя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, проте після спроби втечі потерпілого не переслідував його, а намагався надати медичну допомогу та відвіз додому. Крім цього, суд встановив, що неприязних відносин між підсудним та потерпілим не було, а конфлікт мав спонтанний характер. Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 27 травня 2014 року залишив вирок першої інстанції без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ від 16 жовтня 2014 року вирок Менського районного суду Чернігівської області від 27 березня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 27 травня 2014 року залишені без змін (№ 5-3487км14).

Також судам необхідно правильно визначати момент закінчення всіх дій, які утворюють замах на злочин. Наприклад,вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2014 року підсудного А. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 153, пунктами 2, 10 ч. 2 ст. 115 КК, а саме у тому, що А., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом із застосуванням насильства стосовно малолітнього потерпілого С., після чого схопив потерпілого за шию і став стискати горло, вдаривши його головою об металевий борт баржі, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість та перестав подавати ознаки життя. З метою доведення до кінця умислу на позбавлення життя потерпілого А. кинув тіло С. за борт баржі. Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть настала внаслідок механічної асфіксії від утоплення у воді. На вирок суду було подано апеляційну скаргу, у якій ставилось питання, що оскільки смерть потерпілого настала під час утоплення у воді, то в діях підсудного має місце замах на умисне вбивство, а не закінчений склад злочину. Апеляційний суд Миколаївської області відмовив у задоволенні апеляції з огляду на те, що А. вчинив усі дії, спрямовані на настання злочинного результату - смерті потерпілого, тому для кваліфікації його діяння не має значення, яка саме із дій, спрямованих на позбавлення потерпілого життя, безпосередньо стала причиною смерті. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 483/3399/13-к). Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ від 25 червня 2015 року вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції залишені без змін (№ 5-1274км15). Оскільки смерть потерпілого перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями підсудного, та охоплювалась умислом підсудного в його діях є ознаки закінченого складу злочину, а не замаху.

У ч. 2 ст. 115 КК передбачено кваліфіковані склади злочину умисного вбивства. Перелік обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Коли в діях особи вбачається декілька обтяжуючих обставин, то кожна з них підлягає самостійній правовій оцінці за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.----2

1. Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що у судів практично не виникає проблемних питань щодо встановлення кваліфікуючої ознаки умисного вбивства, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Разом із тим в окремих випадках мають місце труднощі із кваліфікацією замаху на умисне вбивство двох осіб. Зокрема, йдеться про те, коли позбавлено життя одну особу, тоді як друга особа, незважаючи на вчинення усіх дій, які винний вважав необхідними вчинити з метою доведення злочину до кінця, залишається живою.

Наприклад,вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2014 року Р. визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства однієї особи та закінченого замаху на умисне вбивство другої особи. Так, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, Р. проник вночі у будинок потерпілих та, погрожуючи двома ножами, примусив подружжя потерпілих завести руки за голову, після чого з особливою жорстокістю, в присутності дружини, яка бачила вбивство свого чоловіка, завдав потерпілому Р. В. не менше 14 ударів узутими в чоботи ногами в життєво важливі ограни та один удар ножем, припинивши насильницькі дії лише після того, як упевнився, що потерпілий помер. Також підсудний Р., реалізовуючи умисел, спрямований на позбавлення життя потерпілої Р. М., із великою силою завдав їй не менше п'яти ударів узутими в чоботи ногами в життєво важливі ограни, припинивши насильницькі дії, коли потерпіла знепритомніла і не виказувала ознак життя, після чого залишив будинок, вважаючи, що потерпіла померла. Смерть потерпілої, якій було завдано множинні різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, в тому числі небезпечні для життя, не настала лише завдяки своєчасному наданню медичної допомоги., тобто має місце закінчений замах на умисне вбивство двох осіб.

З огляду на те що підсудний вчинив злочин, маючи непогашену судимість за умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), а також те, що мотивом вчинення злочину відповідно до показань підсудного було "зазнати повторних відчуттів, пов'язаних з убивством людини", що суд кваліфікував як ознаку хуліганського мотиву - неповаги до суспільства, яка виявляється у винятковому цинізмі діяння (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК), Хустський районний суд Закарпатської області кваліфікував дії Р. за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, з хуліганських мотивів, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство) та ч. 2 ст. 15 п. 1, 4, 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК (закінчений замах на умисне вбивство двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю, з хуліганських мотивів, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство).

Отже, зі способу та обстановки вчинення Р.злочину чітко вбачається єдність умислу на позбавлення життя саме двох осіб. Встановлення ознак, які вказують на наявність умислу та мети саме на позбавлення життя двох осіб, є одним з основнихелементів кваліфікації злочину за п. 1 ст. 2 ст. 115 КК.

Відсутність таких ознак, підтверджених доказами у кримінальному провадженні, є підставою для кваліфікації діяння як злочину проти здоров'я особи, ознаки якого охоплюють фактичні наслідки вчиненого. Наприклад, Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2014 рокупідсудних Ж., Т. та П. визнано винуватими у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб ( п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) та нанесенні середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 122 КК). Зокрема, підсудні, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснили напад на потерпілих - братів К. А. та К. О., під час якого нанесли тяжкі тілесні ушкодження потерпілому К. А., від яких той помер, та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому К. О. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що не здобуто доказів, які вказували б на те, що обвинувачені мали умисел на вбивство К. О., оскільки суд встановив умисел на позбавлення життя лише одного потерпілого - К. А. з мотивів особистих неприязних стосунків, причиною виникнення яких був борг потерпілого одному з підсудних. Апеляційний суд Хмельницької області не погодився із кваліфікацією дій підсудних за ч. 1 ст. 122 КК та скасував вирок суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що, встановивши фактичні обставини справи щодо нанесення К. О. тілесних ушкоджень, місцевий суд не надав оцінки суб'єктивній стороні складу злочину, зокрема спрямованості їх умислу, що стало підставою передчасного висновку про те, що вони мали умисел лише на нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Як вбачається з доказів, досліджених судом першої та апеляційної інстанцій, дії обвинувачених були узгодженими та спрямованими на досягнення єдиної мети, у тому числі й настання смерті обох потерпілих братів. При цьому кожний з підсудних діяв відповідно до попередньо розподілених ролей, а наносити тілесні ушкодження потерпілому К. О. підсудні припинили, коли він втратив свідомість, на підставі чого вони зробили помилковий висновок про те, що потерпілий мертвий. Таким чином, злочин не було доведено до кінця з причини помилки підсудних в частині наслідків учинених ними діянь.

Оцінюючи досліджені судом докази, встановлені під час кримінального провадження, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що вказані дії Ж., Т. та П. по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому К. О. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК як замах на вбивство двох осіб (№ 686/8710/13-к ).

Таким чином, встановлюючи ознаки того, чи був умисел особи спрямований саме на позбавлення життя двох осіб, необхідно ретельно проаналізувати всю сукупність обставин, які супроводжували нанесення тілесних ушкоджень кожній особі: обстановку, яка передувала посяганню, спосіб та характер вчинення злочину, мотив, яким керувався винний, та наслідки, які настали.

2. Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК)

Протягом періоду, який розглядається, у судовій практиці не було кримінальних проваджень про умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Крім цього, результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що під час кваліфікації дій винної особи за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК як умисного вбивства малолітньої дитини проблемних питань не виникало.

Наприклад,як умисне вбивство малолітньої особи з особливою жорстокістю Чортківський районний суд Тернопільської області кваліфікував дії за пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК Ч., які полягали в такому: перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, Ч. під час сварки із своєю співмешканкою, роздратований плачем її дитини, 2011 року народження, вирвав її з рук матері, кинув на ліжко та наніс численні удари руками в різні частини тіла, у тому числі в ділянки життєво - важливих органів, що спричинили переломи кісток черепа, крововиливи під оболонки головного мозку, забої тканин голови, травму грудей, переломи лівих ребер, ушкодження листків плеври, забої легень, внутрішні шкірні крововиливи, синці та садна по всьому тілу. Підсудний завідомо знав, що потерпіла є малолітньою та усвідомлював, що завдає дитині особливих фізичних страждань і нестерпного болю. Смерть потерпілої настала внаслідок переломів склепіння і основи черепа (№ 1-кп/608/7/2014).

Інший приклад. Вироком Мелітопільського міськрайонного суду Запорозької області від 28 жовтня 2013 року дії підсудного Д. кваліфіковано за пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство малолітньої особи з особливою жорстокістю. Зокрема, Д. умисно наніс множинні удари кулаком малолітній дитині - своєму пасербу, 2008 року народження, спричинивши численні травми та крововиливи у ділянку голови, грудей, верхніх і нижніх кінцівок та розриви внутрішніх органів, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, при цьому усвідомлюючи, що своїми діями спричиняє дитині особливих фізичних страждань. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2014 року вирок залишено без змін (№ 11/778/172/14).

В обох розглянутих випадках винні особи достеменно знали про вік потерпілих у зв'язку з перебуванням із ними у родинних стосунках. Суди у цих випадках встановлювали в діях підсудних ознаку особливої жорстокості з огляду на спосіб позбавлення життя - шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень.

3. Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК)

У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК закріплено кваліфікуючу ознаку умисного вбивства "особлива жорстокість". Особлива жорстокість - це оціночна ознака, зміст якої визначається в кожному окремому випадку.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьбування честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане з наругою над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

У таких випадках необхідно встановити ставлення обвинуваченого не лише до наслідку - позбавлення життя, а й способу його вчинення - шляхом заподіяння особливих фізичних чи моральних страждань потерпілому. Наприклад,вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2014 року Ш. засуджено за вчинення злочинів, передбачених п. 4 ч. 2ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК. Зокрема, за епізодом умисного вбивства з особливою жорстокістю Ш. визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки з потерпілим Л., на ґрунті особистих неприязних відносин вилив на голову та тіло потерпілого легкозаймисту речовину - бензин та за допомогою запальнички його підпалив. В результаті горіння потерпілий отримав опіки ІІІ-А-Б ступеня 70 відсотків тіла, що призвело до розвитку опікової хвороби стадії септикотоксемії та поліорганної недостатності, від якої настала смерть потерпілого. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 квітня 2015 року в частині кваліфікації дій обвинуваченого за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК вирок залишено без змін (№ 601/2192/13-к).

Отже, підпал живої особи та психічне ставлення підсудного до такого способу умисного вбивства - усвідомлення, що своїми діями підсудний спричиняє потерпілому нестерпний фізичний біль та бажання його спричинити є ознаками особливої жорстокості під час вчинення умисного вбивства.

Разом із тим у судовій практиці є приклади помилкової кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з особливою жорстокістю. Зокрема, вироком колегії суддів Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2014 року П. засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194, пунктів 4, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК.Суд кваліфікував за пунктами 4, 9 ч. 2 ст. 115 КК такі дії: П. наніс потерпілому декілька ударів кулаками в різні частини тіла, від яких потерпілий, який був похилого віку та міг пересуватись лише за допомогою палиці, впав на підлогу. З метою приховати вчинений злочин П. здійснив підпал будинку, залишивши потерпілого, який не подавав ознак життя.

Перевіривши правильність кваліфікації, Апеляційний суд Кіровоградської області не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність кваліфікуючої ознаки "особлива жорстокість", оскільки згідно з висновком судово-медичної експертизи рештки трупа знаходились у стані обвуглення, що унеможливлює встановити причину смерті, час її настання, а також те, чи міг потерпілий самостійно здійснювати активні дії. У зв'язку із цим, на думку суду апеляційної інстанції, немає підстав для висновку, що підсудний мав умисел на заподіяння потерпілому особливих фізичних страждань, а не лише на приховування злочину (№ 11-кп/781/195/15).

Кваліфікуючи злочин за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, суду необхідно встановити, що підсудний усвідомлює, що обраний спосіб позбавлення потерпілого життя або механізм вчинення цих дій вказує на його бажання завдати особливих фізичних або психічних страждань. В іншому випадку дії обвинуваченого потрібно кваліфікувати як умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Наприклад,під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням Т. у вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю Петриківський районний суд Дніпропетровської області перекваліфікував дії Т. з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК з огляду на те, що обстановка вчинення злочину не дає підстав вважати, що підсудний усвідомлював обставини заподіяння потерпілому смерті. Т. вчинив умисне вбивство за таких обставин: відчуваючи неприязнь до потерпілого, який під час сварки бив його матір, підсудний наніс три удари по голові потерпілого. Після того як потерпілий вибіг з будинку, Т. наздогнав його та наніс два удари в ділянку щелепи і не менше 7 ударів лівою ногою в голову, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, а також, узявши на кухні металеву виделку та ніж, умисно наніс потерпілому, який не чинив опору, 18 ударів ножем та виделкою по тулубу, шиї та верхнім кінцівкам. Смерть потерпілого настала від множинних колото-різаних поранень шиї та грудної клітки з ушкодженням обох легень, травматичного шоку на тлі загального переохолодження тіла.

Посилання органів досудового розслідування на те, що спосіб вчинення умисного вбивства характеризується особливою жорстокістю суд оцінив як необґрунтовані, оскільки сама лише кількість поранень у потерпілого не є обставиною, яку слід розглядати як особливу жорстокість. Крім цього, тілесні ушкодження нанесені в короткий проміжок часу, а тому спосіб їх нанесення також не може вважатися наявністю у підсудного умислу на спричинення нестерпного болю та особливих страждань. Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2014 року Т. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років (№ 187/374/14-к).

Необхідно наголосити, що в судовій практиці траплялись помилки щодо оцінки присутності під час позбавлення потерпілого життя близьких йому осіб як ознаки особливої жорстокості.

Зокрема,це стосується прикладу, який вже наводився раніше, а саме - вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2014 року, яким Ж., Т, П. визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, пунктами 4, 12, ч. 2 ст. 115 КК. Кваліфікуючи дії Ж., Т. та П. як умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю за попередньою змовою групою осіб, суд виходив із того, що тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до смерті потерпілого, були нанесені у присутності його брата, якому було завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості.Апеляційний суд Хмельницької області, здійснюючи перегляд вироку суду першої інстанції, виключив кваліфікаційну ознаку про вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю, посилаючись на те, що тілесні ушкодження підсудні завдавали в бійці водночас обом потерпілим, достеменно не знаючи про родинний зв'язок між ними. Інших обставин, які давали б підстави для висновку про наявність ознаки особливої жорстокості, судом не встановлено (№ 11кп/792/270/14).

Разом із тим ознака особливої жорстокості має місце тоді, коли умисне вбивство вчиняється в присутності близької особи, про що підсудному завідомо відомо і він має на меті скористатись цією обставиною для заподіяння потерпілому моральних страждань.

Наприклад,вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2014 року Т. та О. визнано винуватими у вчиненні умисного вбивства двох осіб, з яких одна була малолітньою дитиною, з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, з метою приховати вчинення злочину, за попередньою змовою групою осіб (пункти 1, 2, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК). Зокрема, Т. та О. за попередньою змовою проникли до помешкання потерпілої. Вимагаючи від потерпілої передачі їм грошових коштів та прикрас, підсудні нанесли потерпілій 11 ножових поранень у життєво важливі органи, що спричинило смерть потерпілої. Зазначені дії підсудні вчинили у присутності малолітньої дитини - сина потерпілої, 2007 року народження, що суд першої інстанції обґрунтовано оцінив як особливу жорстокість, після чого дитині було завдано тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких дитина померла. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області від 23 січня 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 11-кп/792/102/15).

Інший приклад вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю.Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2014 року Г. та П.визнано винуватими та засуджено за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК Українидо 12 років позбавлення волі кожного. Зокрема, підсудні під час сварки з потерпілим, з яким разом розпивали алкогольні напої, з мотивів помсти за словесну образу, за попередньою змовою,, умисно та узгоджено наносили потерпілому зі значною силою численні удари ногами в різні ділянки тіла та життєво важливі органи, завдавши тим самим потерпілому сильного фізичного болю та особливих страждань і таким чином убили його. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи потерпілому нанесені травми голови, грудей та живота (як у сукупності, так і кожна окремо) мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, а спричинені потерпілому надрізи, рани та чисельні синці мають ознаки легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я. Однак кожний травматичний вплив, що зумовив їх виникнення, посилював ступінь крововтрати та, як наслідок, сприяв смерті потерпілого. З огляду на викладене суд першої інстанції кваліфікував дії Г. та П. як умисне вбивство з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

УхвалоюАпеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2014 рокувирок суду першої інстанції щодо Г. та П. змінено в частині виключення з обвинувачення засуджених п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Разом із тим ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВССУ від 20 травня 2015 року кваліфікуючу ознаку особливої жорстокості умисного вбивства виключено з обвинувачення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції змінено. При цьому суд касаційної інстанції виходив із такого: згідно з висновком судово-медичної експертизи незадовго до смерті потерпілий вживав алкогольні напої у кількості, яка зумовила гальмівні процеси в центральній нервовій системі та зниження швидкості проведення нервових імпульсів, тобто перебував у наркотичній фазі алкогольного сп'яніння, що зумовила відсутність рефлекторних реакцій на тактильні, больові та інші подразники. Таким чином, незважаючи на те, що кількість та масивність виявлених під час експертизи трупа потерпілого тілесних ушкоджень зазвичай супроводжується відчуттям фізичного болю, у даному випадку потерпілий фактично не зазнав больових відчуттів, а отже, не зазнав фізичних, моральних чи психологічних страждань (№ 5-757км15).

Таким чином, немає ознак особливої жорстокості у випадках, коли потерпілий фактично не зазнає страждань, що зумовлено гальмівними процесами у центральній нервовій системі та зниженням швидкості проведення нервових імпульсів, що виявляється запамороченням чи втратою свідомості, наркотичною фазою алкогольного сп'яніння, в'ялістю чи відсутністю рефлекторних реакцій на тактильні, больові та інші подразники тощо.

4. Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК)

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" за п. 6. ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство кваліфікується як вчинене з корисливих мотивів тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав отримати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або для інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Аналіз наданих для узагальнення матеріалів дає підстави для висновку про те, що в судовій практиці практично не виникає проблемних питань, пов'язаних із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів, а помилки, допущені при цьому, є поодинокими. Зокрема, виникнення таких помилок зумовлене неправильним встановленням мотиву вчинення умисного вбивства. Так, якщо умисел на заволодіння майном виник в особи після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація її дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Наприклад,органами досудового розслідування Б. обвинувачено у вчиненнізлочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, тобто в умисному вбивстві з корисливих мотивів, зокрема у тому, що Б., будучи звільненим з роботи та вважаючи, що його колишній роботодавець має заборгованість перед ним, прийшов до потерпілої, яка була начальником відділу кадрів на підприємстві, де він раніше працював, та умисно наніс їй тяжкі тілесні ушкодження, вимагаючи повернення заборгованості, а після настання смерті потерпілої заволодів належними їй грошовими коштами. Самарський районний суд м. Дніпропетровська кваліфікував дії Б. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК, з огляду на те, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підсудний та потерпіла заздалегідь домовлялись про зустріч, на якій потерпіла мала роз'яснити підсудному про можливості отримання ним коштів від підприємства. Тілесні ушкодження підсудний став наносити потерпілій після того, як остання у грубій формі повідомила йому про неможливість отримання ним коштів, будучи обуреним її агресивною поведінкою. Натомість умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з'явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у помешканні потерпілої гроші. З огляду на викладене суд зробив висновок про відсутність корисливого мотиву вбивства у діях підсудного. Водночас умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з'явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у потерпілої гроші. Ухвалюючи вирок від 14 липня 2014 року у зв'язку з призначенням суворішого покарання, Апеляційний суд Дніпропетровської області погодився із кваліфікацією дій підсудного ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК (№ 11кп/774/813/14).

Умисне вбивство з корисливих мотивів має місце тоді, коли винна особа, позбавляючи життя потерпілого, прагне досягти у зв'язку з цим будь-якої матеріальної вигоди для себе чи для своїх близьких, зокрема: заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоду майнового характеру. Не вважається умисним вбивством з корисливих мотивів умисне позбавлення життя потерпілого, вчинене у зв'язку з неповерненням боргу, відмовою потерпілого виконати інші обов'язки майнового характеру, якщо такі обов'язки виникли з підстав, що не суперечать законодавству.

Таким чином, судам необхідно ретельно аналізувати всі ознаки, які дають підстави для висновку про наявність корисливого мотиву. У практиці розгляду кримінальних проваджень судами першої інстанції траплялись окремі випадки безпідставного обвинувачення органами досудового розслідування у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів, що зумовлювало іншу кваліфікації дій обвинувачених судом.

Як приклад,ухвалюючи вирок, Деснянський районний суд м. Києва, в кримінальному провадженні відносно К., обвинуваченого за пунктами 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК, виключив кваліфікуючу ознаку - п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з корисливих мотивів) оскільки висновок про корисливий мотив орган досудового розслідування жодним чином не обґрунтував та не зазначив, у чому саме він виражений. Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено факт існування грошової заборгованості підсудного К. перед потерпілим, проте у матеріалах провадження немає доказів того, що, вчиняючи умисне вбивство, підсудний бажав уникнути повернення коштів. Зазначений вирок ухвалою Апеляційного суду м. Києва та ухвалою колегії судової палати з кримінальних справ ВССУ був залишений без змін (№ 754/13777/13-к) .

Разом із тим у судовій практиці мали місце проблемні випадки, пов'язані із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів у сукупності з іншими злочинами проти власності.

Наприклад,органами досудового розслідування неповнолітньому П. пред'явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства під час розбійного нападу та викраденні документа (п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК). Зокрема,дії П. як умисне вбивство з корисливих мотивів кваліфіковано з огляду на таке: підсудний, заборгувавши потерпілому 800 грн., запросив останнього у безлюдне місце для зустрічі з третьою особою, яка нібито мала віддати гроші. Після того як потерпілий зрозумів, що повернення боргу не відбудеться, і став погрожувати, що повідомить батьків підсудного про заборгованість, підсудний П. завдав не менше трьох ударів у життєво-важливий орган - голову фрагментом бетонної конструкції та цеглиною, від яких потерпілий помер на місці. Після цього П. забрав майно потерпілого, мобільний телефон, ноутбук, сумку для ноутбука, кросівки, а також паспорт громадянина України потерпілого, який зберігав у себе вдома. Проте вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2014 року П. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК, та виправдано за ч. 4 ст. 187 КК. Підставою для виправдання П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, став висновок суду про те, що з досліджених судом доказів не вбачається, що напад на потерпілого був спрямований на заволодіння його майном. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін вирок суду першої інстанції в частині визнання П. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Разом із тим, частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив свій вирок від 24 червня 2014 року, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині виправдання П. за ч. 4 ст. 187 КК, посилаючись на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надав їм неправильну оцінку: із протоколу допиту підсудного та відеозапису слідчого експерименту вбачається, що після нанесення ударів потерпілому ззаду останній впав, не чинячи опору, після чого підсудний заволодів його майном і наніс декілька ударів по голові цеглиною, внаслідок яких настала смерть потерпілого. Таким чином, суд апеляційної інстанції кваліфікував дії П. за сукупністю злочинів як умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене під час розбійного нападу, та викрадення документа. Зазначений вирок залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВССУ від 12 лютого 2015 року (№ 5-125км15).

Таким чином, розглядаючи зазначене вище кримінальне провадження, апеляційний суд обґрунтовано керувався п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику про злочини проти життя і здоров'я", відповідно до якого при умисному вбивстві під час розбійного нападу дії особи кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, а також роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" про те, що розбій, поєднаний з умисним вбивством, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

2.3.5. Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК)

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, суди в основному не допускають помилок при кваліфікації умисного вбивства з хуліганських мотивів, переважно правильно враховуючи роз'яснення, викладені в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство".

Так,вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року С. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, С., будучи у стані алкогольного сп'яніння, посварившись з особою, з якою вживав алкогольні напої, побачив світло у будинку сусідки похилого віку (87 років), яка мешкала сама, про що підсудному було відомо. Прийшовши до будинку сусідки, С. побив шибки у вікнах, вибив двері, схопив лопату, скинув потерпілу з ліжка, на якому вона відпочивала, та наніс численні удари по тулубу, голові та нижнім кінцівкам, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці. Своїх дій підсудний пояснити не може, посилаючись на стан алкогольного сп'яніння. Відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи підсудний хронічних психічних захворювань не мав, під час вчинення злочину міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (№ 171/711/14-к).

У випадку, що розглядається, суд обґрунтовано оцінив як особливу зухвалість те, що злочин було вчинено без жодної причини, щодо беззахисної особи похилого віку, шляхом насильницького вторгнення до її будинку вночі.

Також у судовій практиці є приклад розгляду кримінального провадження щодо умисного вбивства з поєднанням ознак хуліганського мотиву та особливої жорстокості.

Зокрема,вироком Заводського районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2014 року Г. та А. визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК. Так, Г. та А., побачивши на трамвайній зупинці потерпілого М., який перебував у стані алкогольного сп'яніння і через стан свого здоров'я та похилий вік не міг чинити опір, застосовуючи фізичну силу, затягли потерпілого за кущі, де в присутності малолітніх осіб, з метою демонстрації останнім своєї сили, протягом не менше 10 хвилин наносили потерпілому удари ногами в обличчя, по ребрах, нирках, заподіявши численні крововиливи, садна, переломи ребер та забиття внутрішніх органів. Г. та А. усвідомлювали, що, завдаючи зі значною силою великої кількості ударів, заподіюють потерпілому сильний фізичний біль.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть М. настала від механічної асфіксії в результаті здавлювання шиї тупим твердим предметом, можливо від сильного удару взутою ногою, що узгоджується з показаннями свідків та протоколом слідчого експерименту. Вироком Апеляційного суду Миколаївської області вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій засуджених за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК залишено без змін (№ 11-кп/784/392/14).

Отже, ознакою хуліганського мотиву дій винуватих осіб у наведеному прикладі, а саме виняткового цинізму, є вчинення злочину з метою демонстрації сили в присутності малолітніх осіб стосовно раніше незнайомої їм особи похилого віку, яка перебувала в безпорадному стані. Хуліганському мотиву кореспондує ознака особливої жорстокості, а саме спосіб учинення злочину, з якого вбачається усвідомлення, що своїми діями підсудні завдають потерпілому значного фізичного болю, та бажання його заподіяння.

2.3.6. Умисне вбивство особи у зв'язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК)

Пунктом 8 ч. 2 ст. 115 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як умисне вбивство особи у зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Обов'язковою передумовою для кваліфікації умисного вбивства за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК є виконання потерпілим службового обов'язку - діяльності особи, яка входить до кола її повноважень, або громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення дій в інтересах суспільства. Наприклад,як умисне вбивство двох осіб у зв'язку з виконанням ними службового обов'язку з корисливих мотивів у вироку від 12 березня 2014 року Апостольський районний суд Дніпропетровської області кваліфікував такі дії К.:працюючи інкасатором та отримавши на підставі посадової інструкції відомчу вогнепальну зброю, зупинив під час слідування маршрутом перевезення коштів інкасаторський автотранспорт та здійснив по чотири прицільні постріли у життєво важливі органи потерпілих - інкасатора П. та інкасатора К. М., заподіявши їм тяжкі тілесні ушкодження, несумісні з життям. Таким чином, умисне вбивство двох осіб було вчинене у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків інкасаторів, визначених інструкцією відповідного банку. Також, скориставшись безпорадним станом потерпілого К. М, підсудний викрав закріплену за ним відомчу зброю, оскільки в його зброї вже були відсутні патрони, після чого заволодів наявними в інкасаторському автомобілі готівковими коштами в сумі 500 тис. грн. та залишив місце злочину. Дії К. було кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6, 8 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК (№ 171/2403/13-к).

Одночасно за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК підлягає кваліфікації умисне вбивство, спричинене мотивом помсти, зумовлене законною службовою або громадською діяльністю потерпілого, або мотивом перешкодити законній службовій або громадській діяльності потерпілого. Також у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" як виконання громадського обов'язку тлумачиться вчинення інших дій в інтересах суспільства, наприклад, припинення правопорушення, повідомлення правоохоронних органів про злочин або про готування до нього. Разом із тим у цьому контексті змістом громадського обов'язку не охоплюється повідомлення особи про вчинений стосовно нього злочин, оскільки в цьому випадку особа діє у приватних інтересах.

2.3.7. Умисне вбивство особи з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК)

П. 9 ч. 2 ст. 115 КК передбачає таку кваліфікуючу ознаку умисного вбивства за обтяжуючих обставин, як спеціальна мета - приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Беручи до уваги кількісну обмеженість практики судового розгляду кримінальних проваджень стосовно злочину, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, можна зробити висновок про те, що здебільшого суди правильно застосовують кримінальне законодавство в частині кваліфікації злочинів за цією статтею.

Наприклад,вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 04 грудня 2014 року, про який вже зазначалась раніше, П. засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194, пунктами 4, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК. Зокрема, здійснивши крадіжку з будинку потерпілого та за декілька годин - напад на потерпілого з метою заволодіння його майном, П. із метою приховати вчинення злочинів наніс потерпілому декілька ударів кулаками в різні частини тіла, від яких потерпілий, який був похилого віку та міг пересуватись лише за допомогою палиці, впав на підлогу, після чого здійснив підпал будинку, залишивши потерпілого, який не подавав ознак життя.

Апеляційний суд Кіровоградської області виключив з вироку суду першої інстанції кваліфікуючу ознаку "особлива жорстокість" та кваліфікував дії підсудного за цим епізодом за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. В решті вирок залишено без змін (№ 11-кп/781/195/15).

Таким чином, умисне вбивство потерпілого було спрямоване на приховання підсудним вчинених злочинів проти власності і правильно кваліфіковано за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК у сукупності з іншими вчиненими ним злочинами.

Інший приклад.Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 червня 2014 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, тобто грабежу, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, та замаху на умисне вбивство з метою приховати вчинення грабежу. Кваліфікуючи дії обвинуваченого за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, суд першої інстанції виходив із таких фактичних обставин: ОСОБА_2 наніс потерпілій декілька ударів руками в ділянку обличчя, тулуба та стегна, заволодівши її мобільним телефоном, під час чого потерпіла кричала, що звернеться до правоохоронних органів. З метою приховання вчинення ним злочину обвинувачений, маючи намір позбавити потерпілу життя, став стискати її шию шнурком. Дії обвинуваченого були припинені з причин, не залежних від його волі: завдяки втручанню третьої особи та наряду міліції, яка патрулювала вулицю. Апеляційний суд Одеської області залишив без змін кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, постановивши свій вирок від 24 жовтня 2014 року в частині призначення покарання (№ 11-кп/785/927/14).

Отже, у випадку, що розглядається, обвинувачений вчинив злочин проти власності, з метою приховання якого, він вчинив замах на позбавлення життя потерпілої.

2.3.8. Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК)

Згідно з пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" умисне вбивство тягне за собою відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілого або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце або в процесі або після вчинення цих злочинів. При цьому злочинні дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 КК або ч. 3 ст. 153 КК. Зокрема, під час розгляду проблемних питань кваліфікації замаху на умисне вбивство наводився такий приклад. Вироком колегії Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 липня 2014 року підсудного А. визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом із застосуванням насильства стосовно малолітнього потерпілого С., після чого схопив потерпілого за шию і став стискати горло, вдаривши його головою об металевий борт баржі, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість та перестав подавати ознаки життя, після чого А. кинув тіло С. у річку. Дії підсудного кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 153, пунктами 2, 10 ч. 2 ст. 115 КК. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 483/3399/13-к) .

2.3.9. Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб ( п. 12 ч. 2 ст. 115 КК)

Пунктом 12 ч. 2 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що суди, встановлюючи наявність ознаки попередньої змови групою осіб, допускають окремі помилки, що зумовлює скасування вироку судом вищої інстанції. Зокрема,колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ скасувала вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 червня 2014 року стосовно Б. та С., яких засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2014 року зазначений вирок залишено без змін. Скасовуючи вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ВССУ вказав на неконкретність обвинувачення в умисному вбивстві за попередньою змовою, оскільки ні органом досудового розслідування, ні судами першої та апеляційної інстанцій, не встановлено, коли саме у підсудних виник спільний умисел на вбивство, з якою саме метою до потерпілого було застосовано насильство - як розбійний напад чи з метою позбавлення життя та не встановлено час настання смерті потерпілого. Також судом не встановлено, які саме дії вчинялись кожним із підсудних для позбавлення життя потерпілого.(№ 5-678км15).

Інший приклад.Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 червня 2014 року Г. та П. визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК, зокрема у тому, що, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим, діючи узгоджено, умисно нанесли йому зі значною силою численні удари ногами в різні ділянки тіла та життєво важливі органи, завдавши потерпілому сильного фізичного болю та особливих страждань. Смерть потерпілого настала від масивної травми тіла із численними переломами ребер та ушкодженням тканин і внутрішніх органів. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської областівід 19 вересня 2014 року вирок суду змінено, а обвинувачення за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК з вироку виключено. Колегія суддів відзначила в ухвалі, що суд дав правильну юридичну оцінку доказам у справі і обґрунтовано визнав доведеною винуватість Г. та П. в умисному вбивстві з особливою жорстокістю, а також те, щоматеріалами кримінального провадження встановлено, що Г. почав наносити удари з метою позбавлення життя, П. приєднався до нього за деякий час. Отже, ознака попередньої змови між Г. та П., тобто такої, що мала місце до початку нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, не встановлена (№ 593/1847/13-к).

Таким чином, судам необхідно ретельно встановлювати обставини, які дають підстави для висновку про наявність попередньої змови групою осіб, зокрема, про єдність умислу співвиконавців на позбавлення потерпілого життя, які саме дії були вчинені для реалізації такого умислу, чи мали вони узгоджений характер. У зв'язку з цимдоцільно вказати, що попередня змова може бути виражена не лише вербальним шляхом, а і шляхом здійснення конклюдентних дій, за яких особи, заздалегідь не домовившись про позбавлення життя потерпілого, узгоджено вчиняють такі дії. Наприклад, вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 1, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_8 та інша особа, стосовно якої провадження зупинено, під час сварки з потерпілими ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, використовуючи малозначний привід, діючи узгоджено, не розподіляючи між собою, хто і кому саме буде спричиняти тілесні ушкодження, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та байдуже ставлячись до настання наслідку у вигляді смерті потерпілих, нанесли руками та ногами численні удари в ділянку голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, після чого обвинувачені поклали потерпілих до багажного відділу автомобіля та відвезли у безлюдне місце, де для доведення спільного умислу, спрямованого на позбавлення життя всіх трьох потерпілих, ОСОБА_6 стрибав двома ногами на тілах лежачих непритомних потерпілих, ОСОБА_7 каменем разом з іншою особою заподіяли не менш двох ударів кожний в ділянку голови потерпілого ОСОБА_17, у якого прослуховувався пульс. Суд дійшов висновку про наявність ознаки попередньої змови групи осіб з огляду на характер вчинених обвинуваченими дій: узгодженості нанесення тілесних ушкоджень, спільності дій, спрямованих на настання смерті потерпілих, які після нанесення тілесних ушкоджень певний час подавали ознаки життя, та приховання трупів. Апеляційний суд Миколаївської області погодився із кваліфікацією дій обвинувачених, проте скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок від 12 травня 2014 року (№ 477/2381/13-к ) .

2.3.10. Умисне вбивство, виконане особою, яка раніше вчинила умисне вбивство ( п. 13 ч. 2 ст. 115 КК)

За пунктом 13 ч. 2 ст. 115 К кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116 - 118 КК. Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку про те, що суди правильно застосовують кримінальне законодавство в частині встановлення змісту цієї кваліфікуючої ознаки умисного вбивства за обтяжуючих обставин. Зокрема, вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року Г. засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК за вчинення умисного вбивства за таких обставин: Г. на ґрунті раптово виниклої неприязні до потерпілої, яка намагалась припинити побиття ним своєї сестри - співмешканки підсудного, наніс потерпілій один удар кухонним ножем у грудну клітку, спричинивши ушкодження органів черевної та грудної порожнини, внаслідок яких настала смерть потерпілої. Визнаючи Г. винуватим в умисному вбивстві, суд врахував, що вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 липня 2002 року Г. був засуджений за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді одинадцяти років позбавлення волі, від відбування якого Г. був умовно-достроково звільнений на підставі постанови П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2012 року. Таким чином, Г. є особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, а отже, існує підстава для кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Призначаючи покарання, суд відповідно до ч. 1 ст. 72 КК приєднав невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі, остаточно визначивши Г. покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років шість місяців. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року вирок суду першої інстанції стосовно Г. було залишено без змін (№ 1-кп/209/4/14).

У розглянутому випадку зміст ознаки, передбаченої п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, полягає у тому, що обвинувачений вчинив умисне вбивство, будучи достроково звільненим від відбування покарання, тобто, маючи судимість за вчинення умисного вбивства.

Також у судовій практиці траплялись випадки помилкової кваліфікації злочину за ознакою, встановленою п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, з огляду на те, що умисне вбивство вчинене обвинуваченим, який відбув покарання за інше умисне вбивство та на підставі ст. 89 КК визнаний таким, що не має судимості.

Зокрема,вироком Волноваського районного суду Донецької області від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами. 1, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 КК. Проникнувши до будинку потерпілої, обвинувачений здійснив напад на неї, погрожуючи ножем та вимагаючи повідомити про місце зберігання нею грошей. З метою приховання цього нападу, ОСОБА_8 умисно наніс потерпілій два удари у грудну клітку, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці вчинення злочину, та здійснив підпал будинку, внаслідок якого загинула інша особа - інвалід першої групи, смерть якого настала від гострого отруєння окисом вуглецю. Переглядаючи вирок суду першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Донецької області дійшла висновку, що за епізодом умисного вбивства потерпілої необхідно виключити кваліфікуючу ознаку - вчинення особою, яка раніше вчинила вбивство, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 89 КК засуджений ОСОБА_8 вважається таким, що не має судимості за вироком Волноваського районного суду Донецької області від 09 серпня 2001 року за ст. 94 КК 1996 року (№ 221/1570/13-к).

Висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи". Зокрема, вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, -коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, веде за собою відповідальність за ч. 1 зазначеної статті. Результати аналізу судової практики дають підстави для висновку, що під час розгляду кримінальних проваджень стосовно злочинів, передбачених ст. 117 КК, не виникало проблемних питань, пов'язаних зі встановленням ознаки "під час пологів".

Пологи - це складний фізіологічний процес, що характеризується виходом з тіла матері зрілого плоду, а також плаценти та зародкових оболонок. Тому диспозицією норми, закріпленої у ст. 117 КК, охоплюється умисне позбавлення життя дитини її матір'ю під час цього фізіологічного процесу. Заподіяння шкоди плоду, що знаходиться в тілі матері, не охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК.

Натомість стосовно визначення змісту поняття "відразу після пологів" у судовій практиці немає єдності. Зокрема, із наданих для узагальнення матеріалів вбачаються два підходи. Прибічники першого із них керуються судово-медичним критерієм визначення стану новонародженості, за якого він триває одну добу. Тому за ст. 117 КК як умисне вбивство матір'ю новонародженої дитини суди, які виходять саме із такої позиції, кваліфікують умисне позбавлення життя матір'ю дитини протягом однієї доби з моменту її появи на світ, тобто за термінологією Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості від 29 березня 2006 року № 179, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України ( Інструкція), з моменту вилучення або вигнання плоду з організму матері.Доцільно вказати, що законодавство України про охорону здоров'я не містить чіткого визначення початкового моменту новонародження. Згідно з п. 2.5 Інструкції новонародженою є живонароджена дитина, яка народилася (термінові пологи) або вилучена з організму матері після повного 22-го тижня вагітності. Кінцевий момент часового проміжку, за якого дитина вважається новонародженою, в Інструкції не визначений, оскільки Інструкція оперує поняттям "неонатальний період", який визначається як період життя дитини, що починається з моменту народження до закінчення 28 повних діб після народження (п. 3.1). Зокрема, виходячи з положень п. 3.1 Інструкції, прибічники другого підходу наголошують на тому що період за який охоплюється поняттям "відразу після пологів", становить до одного календарного місяця з моменту народження дитини. Також окремі суди вказували на те, що вирішувати питання щодо того, який проміжок часу охоплюється поняттям "одразу після пологів",необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.

Разом із тим формулювання "відразу після пологів" вказує на те, що часовий проміжок між закінченням пологів та умисним позбавленням життя новонародженої дитини її матір'ю має бути якомога меншим. Неонатальний період є медичним, тобто використовуваним для цілей охорони здоров'я, а не юридичним поняттям, тому виходити з його змісту для встановлення об'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 117 КК, не можна.

Необхідно наголосити, що у переважній кількості кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених ст. 117 КК, які розглядались судами у 2014 році, умисне позбавлення життя новонародженого здійснювалось протягом кількох перших годин після завершення пологів.

Також в окремих випадках суди вказували на необхідність при кваліфікації умисного позбавлення життя новонародженого встановлювати наявність або відсутність у матері дитини тимчасового психічного розладу, який викликаний пологами та послаблює(проте не позбавляє) здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними шляхом проведення психолого - психіатричної експертизи. Одночасно у диспозиції кримінально-правової норми, закріпленої у ст. 117 КК, не передбачено такої кваліфікуючої ознаки, а отже, наявність такого розладу не охоплюється суб'єктивними ознаками складу злочину, передбаченого ст. 117 КК. Крім цього, зумовлений пологами стан, у тому числі емоційний, не можна ототожнювати з тимчасовим психічним розладом. Тому необхідно погодитись із позицією тих судів, які встановлюючи ознаки злочину, передбаченого ст. 117 КК, виходили з висновків судово-медичних експертиз, що встановлювали факт народження підсудною живонародженої дитини, визначення віку та причин смерті цієї дитини.

Наприклад, органами досудового розслідування неповнолітній ОСОБА_4 було пред'явлено обвинувачення в умисному вбивстві малолітньої дитини, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, вчиненому за таких обставин: ОСОБА_4, народивши у безлюдному місці на вулиці живу дитину, залишила її за мінусової температури на снігу, загорнуту лише в тонку тканину, в результаті чого дитина померла. На думку сторони обвинувачення, дії підсудної охоплюються складом злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а не ст. 117 КК, з огляду на те, що відповідно до висновку психолого-психіатричної експертизи підсудна не перебувала під час пологів або відразу після них в особливому психічному або фізичному стані, який знижує спроможність цілковито усвідомлювати свої дії та керувати ними. Зарічний районний суд м. Суми не погодився із такою кваліфікацією, мотивуючи свою позицію тим, що підсудна вчинила дії, спрямовані на позбавлення життя своєї дитини протягом 40 хвилин після її народження, що охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК, посилаючись на положення пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини в сфері життя та здоров'я" про те, що умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або відразу після них, а кваліфікація таких дій за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК можлива лише при умисному вбивстві через деякий час після пологів. Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 17 червня 2014 року ОСОБА_4 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 117 КК. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 серпня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення (№ 1805/6439/2012).

Разом із тим потрібно зауважити, що наявність у матері новонародженої дитини тимчасового психічного розладу, який викликаний пологами та послаблює її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними, хоча і не є ознакою складу злочину, передбаченого ст. 117 КК, але може бути підставою для визнання особи обмежено осудною та застосування примусових заходів медичного характеру.

Результати дослідженнянаданих дляузагальнення матеріалів свідчать, що в переважній більшості випадків суди правильно вирішують питання, пов'язані з кваліфікацією умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання. Кваліфікуючи діяння за ст. 116 КК, суди переважно керуються роз'ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи". Зокрема, суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такий стан характеризується, по-перше, раптовістю його виникнення, по-друге, тим, що він спричинений протиправною поведінкою потерпілого, різновидами якої є протизаконне насильство, систематичне знущання та тяжка образа.

Наприклад,вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року Г. визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 116 КК, зокрема у тому, що вона, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконних насильницьких дій щодо неї з боку потерпілого, які полягали у погрозі вбити її, нанесенні побоїв та зневажливому ставленні до підсудної, умисно завдала один удар кухонним ножем потерпілому зверху вниз у верхню ділянку зліва, чим спричинила смерть потерпілого. Кваліфікуючи дії підсудної Г. за ст. 116 КК, Самбірський міськрайонний суд Львівської області у вироку від 03 жовтня 2014 року зазначив, що вина Г. в умисному вбивстві, вчиненому в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання з боку потерпілого, підтверджується: 1) висновком комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи про те, що підсудна перебувала у стані фізіологічного афекту у формі підвищеного психоемоційного збудження, що є психологічною підставою для висновку про стан сильного душевного хвилювання; 2) даними протоколів допитів свідків, згідно з якими ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалась зневажливим ставленням до неї з боку потерпілого та нанесенням їй побоїв дерев'яним кріслом, що також підтверджено протоколом огляду місця події та висновком судово-медичної експертизи, з якого вбачається, що у підсудної виявлено множинні тілесні ушкодження; 3) даними протоколу допиту підсудної, показання якої узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 лютого 2015 року вирок суду першої інстанції залишено без змін (№ 11-кп/783/29/15).

Стан сильного душевного хвилювання може бути зумовлений наявністю афекту, що виникає під впливом зовнішніх чинників - фізіологічного (короткочасного хворобливого розладу психічної діяльності непсихічного рівня) або патологічного (короткочасного хворобливого розладу психіки). Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 22 січня 2015 року у справі №5-39кс14, дії, які вчиняються в афектованому стані, мають особливий характер. Специфіка таких дій полягає в тому, що вони обмежені в часі, що визначається тривалістю стану фізіологічного афекту. Намір на вбивство тісно пов'язаний зі станом фізіологічного афекту. У цьому разі він виникає так несподівано, як і стан афекту, а реалізується негайно (відразу), до моменту закінчення цього стану. Тобто стан афекту супроводжує формування і реалізацію злочинного наміру. Формування мотиву і наміру вчинення злочину відбувається завжди непередбачувано та швидко, хоча й не так стрімко, як виникає афект, але неодмінно за неправомірною поведінкою потерпілого й безпосередньо під впливом стану афекту. Наявність афекту певного виду встановлюється під час проведення психіатричної або комплексної психолого-психіатричної експертизи, на підставі висновку якої суд може зробити власний висновок про перебування обвинуваченого на час вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання або відсутність такого стану. Разом із тим суди слушно враховують, що наявність фізіологічного афекту сама по собі не свідчить про перебування обвинуваченого у стані сильного душевного хвилювання.

Зокрема,органами досудового розслідування Ф. пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за результатами оцінки таких обставин: після словесного конфлікту під час із потерпілим Ф. завдав йому один удар кухонним ножем у грудну клітку, заподіявши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне в момент заподіяння. Смерть потерпілого не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі. Відповідно до висновку психолого-психіатричної експертизи Ф. виявляє ознаки органічного розладу особи та поведінки внаслідок ураження головного мозку з наростаючим психоорганічним синдромом, через що на момент вчинення злочину не був здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебував у стані фізіологічного афекту. Також з акта додаткової стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи вбачалось, що у Ф. наявні органічні порушення діяльності головного мозку зі зниженням рівня та продуктивності психічних процесів (пам'ять, увага, мислення) послаблений емоційно-вольовий контроль, схильність до зосередження на негативних переживаннях. Проте Шевченківським районним судом м. Львова дії Ф. були кваліфіковані як закінчений замах на умисне вбивство за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, з огляду на такі обставини: 1) проміжок часу, який минув після словесного конфлікту та замахом на позбавлення життя потерпілого, під час якого обвинувачений цілеспрямовано вирушив за знаряддям злочину - кухонним ножем; 2) стан алкогольного сп'яніння обвинуваченого на час вчинення злочину; 3) поведінка потерпілого, що передувала вчиненню злочину, не має ознак насильства, систематичного знущання або тяжкої образи. Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 11 вересня 2014 року Ф. визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, та застосовано примусові заходи медичного характеру (№ 466/113/14-к).

Разом із тим, значна частина суддів вважають, що підставою для висновку про перебування підсудного у стані сильного душевного хвилювання є не лише фізіологічний афект, а й інші стани емоційної напруги, які впливають на здатність особи розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зокрема,вироком Путивльського районного суду Сумської області Н. засуджено за вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК), вчиненого за таких обставин: підсудна умисно нанесла сплячому потерпілому 4 удари обухом сокири у голову, таким чином позбавивши життя. Обставини, що передували вчиненню злочину, зокрема, те, що потерпілий, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, протягом кількох годин вербально ображав та наносив побої підсудній, яка на той час перебувала на 9-му місяці вагітності, та її малолітній дитині, яку змушував роздягнутись, погрожуючи їй сокирою, а також те, що потерпілий, скориставшись тим, що підсудна втратила свідомість, вчинив зґвалтування малолітньої дочки підсудної, суд першої інстанції оцінив як наявність мотиву для умисного вбивства - помсти. Також, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції послався на висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи, згідно із яким підсудна під час вчинення злочину перебувала не у стані фізіологічного афекту, а у стані значної емоційної напруги, викликаної протизаконним насильством потерпілого стосовно неї та її дитини. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підсудна не перебувала у стані сильного душевного хвилювання. Натомість ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 липня 2013 року вирок Путивльського районного суду Сумської області стосовно Н. змінено на підставі невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а дії Н. перекваліфіковано на ст. 116 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням.

На думку колегії суддів, протизаконне насильство, яке застосовувалось потерпілим стосовно підсудної та її дитини протягом кількох годин поспіль, викликало у підсудної стан значної емоційної напруги - жаху, який можна вважати передумовою для стану сильного душевного хвилювання, перебуваючи у якому вона вчинила умисне вбивство потерпілого.(№ 584/609/13-к).

Таким чином, під час розгляду справ відповідної категорії суди обґрунтовано оцінюють як передумову для виникнення стану сильного душевного хвилювання і фізіологічний афект, й інші стани емоційної напруги.

Інший приклад. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2014 року змінено вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2014 року на підставі неправильного застосування кримінального закону, оскільки суд першої інстанції припустився помилки при кваліфікації дій підсудної М., не надавши правильної оцінки висновкам судово-психологічної експертизи. Відповідно до цього висновку у період скоєння злочину М. не знаходилась в стані психологічного (фізіологічного) афекту, а перебувала в стані фрустрації - значного емоційного збудження, що виникло під час конфліктної ситуації, яка передувала злочину, та базувалась на основі психотравмуючого впливу - агресивної протиправної поведінки потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, наніс удар в обличчя підсудної, погрожував їй позбавленням життя, розрізав ножем на ній одяг вимагаючи інтимних стосунків. Такий стан, на думку колегії суддів, є фізіологічною та психологічною передумовою для встановлення ознаки сильного душевного хвилювання. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2014 року дії М. перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 КК наст. 116 КК та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі (№ 11-кп/784/198/14).