На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають:

1) з корпоративних правовідносин:

- чинне законодавство не пов’язує відчуження майна господарського товариства з обов'язковим прийняттям рішення загальними зборами про зменшення його статутного фонду, а, отже, стаття 39 Закону України "Про господарські товариства" (в контексті обов'язковості рішення загальних зборів при відчуженні майна) не застосовується (постанова від 01.07.2014 № 913/1365/13);

- неповідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили з учасників товариства, є безумовним порушенням прав, передбачених статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (постанова від 02.09.2014 № 5017/1221/2012);

2) внаслідок порушення грошових зобов’язань:

- за змістом статей 625 та 692 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (постанови від 01.07.2014 № 5010/1575/2012-20/83 та від 01.07.2014 № 11/5026/1925/2012);

- кошти, які отримано як оплату за договором, набуто за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення (постанови від 17.06.2014 № 13/096-12 та від 02.09.2014 № 910/1620/13);

- обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (постанова від 16.09.2014 № 921/266/13-г/7);

3) у зв'язку із застосуванням відповідальності за порушення договору іпотеки:

- за положеннями частини другої статті 16 ЦК України , статей 33, 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова від 19.08.2014 № 5011-32/10471-2012);

- за змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов’язання має похідний характер, а не альтернативний основному, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не має наслідком подвійне стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня (постанова від 09.09.2014 № 922/3658/13);

- оскільки кредитний договір та іпотечний договір, за яким провадиться звернення стягнення на спірне майно, укладено до набрання чинності Законом України від 22.09.2011 № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", то до таких правовідносин підлягають застосуванню положення статті 49 Закону України "Про іпотеку" в редакції, що діяла на момент укладення цих договорів (постанова від 23.09.2014 № 5004/612/11);

4) у сфері банківської діяльності:

- кошти, помилково переказані платником, з моменту їх зарахування на рахунок отримувача переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта і не є набувачем цих коштів. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з банку помилково перерахованих платником сум (постанови від 19.08.2014 №№ 925/1015/13, 925/1059/13 та 925/1011/13 і від 02.09.2014 № 925/2112/13);

5) з конкуренційних правовідносин:

- частиною п'ятою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено подію, з настанням якої законодавець пов'язує припинення та зупинення нарахування пені:

1) у разі припинення нарахування пені - день прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. При цьому будь-які застереження щодо набрання відповідним рішенням законної сили у статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відсутні;

2) у разі зупинення нарахування пені - час розгляду справи в господарському суді, який повинен визначатися за правилами статті 69 Господарського процесуального кодексу України (постанова від 19.08.2014 № 910/6762/13);

6) у зв'язку зі здійсненням виконавчого провадження:

- заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому приписами Закону України "Про виконавче провадження" та Господарського процесуального кодексу України, оскільки відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають (постанова від 19.08.2014 № 923/945/13);

7) у визнанні договорів недійсними:

- договір, укладений керівником (директором) товариства з перевищенням повноважень, є дійсним, якщо товариство своїми діями схвалило цей договір (постанови від 19.08.2014 № 5013/492/12, від 19.08.2014 № 5011-31/17917-2012, від 19.08.2014 № 924/905/13);

- укладення договору страхування заставного майна генеральним директором на виконання умов договору іпотеки, підписання актів моніторингу цього майна свідчать про схвалення оспорюваного правочину саме повноважним органом юридичної особи (постанова від 19.08.2014 № 5010/238/2012-16/12);

- не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду (постанова від 26.08.2014 № 5028/10/3/2012 та № 5028/2/97(12/4)/2012);

- у випадку встановлення факту удаваності правочину, але за відсутності визнання недійсним правочину, який сторони насправді вчинили, до останнього не застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України (постанова від 16.09.2014 № 914/1334/13);

- відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (постанова від 23.09.2014 № 911/3556/13);

8) з орендних правовідносин:

- для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов’язку не виконав.

Якщо спірне майно не було передано у зв'язку з накладенням на нього арешту державним виконавцем, то відповідні обставини унеможливлюють застосування до орендаря наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України (постанова від 19.08.2014 № 5015/4879/12);