На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України“ висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 25 cічня 2012 року № 3-рп/2012 (далі - Рішення).

1. Питання, з якими правління Пенсійного фонду України звернулося до Конституційного Суду України, є абстрактними, мають загальний характер і жодною мірою не стосуються повноважень Пенсійного фонду України. В конституційному поданні не зазначено, що саме в наведених нормах Конституції України, Бюджетного кодексу України (далі - Бюджетний кодекс), Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) стосується повноважень Пенсійного фонду України та є для нього незрозумілим під час їх застосування. Зі змісту вказаних питань випливає, що автор клопотання хоче отримати консультацію щодо оцінки правомірності дій та повноважень інших суб’єктів (держави, Кабінету Міністрів України, судів). Статус зазначених суб’єктів, їх функції, повноваження, юрисдикція та статус Пенсійного фонду України і його повноваження перебувають у різних площинах і не можуть співставлятися чи порівнюватися, тому автор клопотання не є належним суб’єктом звернення. Крім того, суб’єкт права на конституційне подання у своїй практичній діяльності не застосовує положення актів, які просить витлумачити, та не навів практичної необхідності такого тлумачення.

Конституційний Суд України, на відміну від правоохоронних органів або судів загальної юрисдикції, не має повноважень оцінювати правомірність дій будь-якого органу, зокрема Кабінету Міністрів України, судів. За правовими позиціями Конституційного Суду України, неодноразово висловленими в його рішеннях, він також не надає консультацій з правозастосовної практики, у тому числі стосовно того, що повинен робити і як саме має діяти конкретний суб’єкт застосування права (держава, Кабінет Міністрів України, суд), реалізуючи свої повноваження. Згідно з визначеними Конституцією України повноваженнями Конституційний Суд України, зокрема, вирішує питання щодо відповідності Основному Закону України актів Кабінету Міністрів України та дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150).

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні наведених положень Конституції України, Бюджетного кодексу та Кодексу автор клопотання обґрунтовує неоднозначністю їх застосування судами загальної юрисдикції під час вирішення справ про визначення розмірів соціальних виплат, а по суті, висловлює незгоду з тим, що вказані суди не застосовують підзаконні нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України в бюджетній сфері, під час вирішення справ про соціальний захист громадян. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в багатьох його рішеннях, незгода з рішеннями суду загальної юрисдикції не є підставою для звернення до Конституційного Суду України.

Таким чином, конституційне подання правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення подане неналежним суб’єктом, не містить правового обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні вказаних положень Конституції України, Бюджетного кодексу та Кодексу, в ньому не визначено предмет тлумачення, а метою автора клопотання є отримання консультації правозастосовного характеру, визначення правомірності дій окремих суб’єктів.

Отже, підстави для відкриття провадження у цій справі були відсутні, а відкрите конституційне провадження підлягало припиненню згідно з пунктами 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України“ - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України“, непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Вважаю висновки, що містяться у пунктах 1, 2, 3 резолютивної частини Рішення, хибними і такими, що ґрунтуються на неправильній інтерпретації норм Конституції України, суперечать її окремим положенням (статтям 3, 6, 19, 46, 48, 85, 92, частині другій статті 95, статтям 116, 117) та доктринальним положенням конституційного права, теорії держави і права, з таких мотивів.

2.1. Конституція України визначила Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (статті 1, 3).

Теорією держави і права визначено ряд загальних ознак, властивих виключно державі-1.

Держава як демократична служить свободі як вищій цінності, сприяє рівному доступу до власності, рівним виборам, рівності прав на участь у здійсненні політичної влади, забезпеченню багатоманітності політичного й культурного життя; як правова - забезпечує організацію суспільного і державного життя на принципах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особистістю самостійності і відповідальності за свої дії, дбає про обґрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи; як соціальна - визнає людину найвищою соціальною цінністю, гарантує соціальний захист з метою забезпечення кожному гідного рівня життя і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві. Соціальна держава має обов’язок перед громадянами, зокрема, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян-2.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні спільні ознаки: соціальна держава є продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до соціальної демократії; визнається якісною характеристикою правової держави; проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав громадян; як мета діяльності, так і діяльність (соціальна політика), соціальної держави визначаються правовими рішеннями, її функціонування передбачає розвинуте соціальне законодавство; соціальна держава служить забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову-3.

До ознак соціальної держави відносять також: соціальний захист громадян та забезпечення особі умов домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою їх соціальної безпеки - гарантований рівень життя кожному громадянину та його підвищення; гарантії реальної можливості громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підвищення рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав; здійснення державою політики соціальних поступок тощо-4. Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава активно регулює соціально-економічні процеси, соціальний аспект основних прав громадян та їх соціальну захищеність відповідно до закону-5.

Сутність України як соціальної держави зафіксовано в Конституції України, а саме: в ній охороняються праця і здоров’я людей, встановлюється гарантований розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім’ї, інвалідів і людей похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомога та інші гарантії соціального захисту, гарантуються права на освіту, охорону здоров’я тощо (частина четверта статті 13, частина п’ята статті 17, статті 42, 43, 46, частина друга статті 47, статті 48, 49, частина третя статті 52, частини друга, третя статті 53, частина третя статті 54). Тлумачення положень частини другої статті 95 Конституції України є неповним, дано без урахування її системного зв’язку з положеннями інших статей. Зміст витлумачених положень Основного Закону України не досліджено, не розкрито поняття, зв’язок та суть основних елементів, які зумовлюють сутність соціального захисту в державі.

Конституція України, теорія держави і права не визначають такої ознаки соціальної держави, як забезпечення необхідних загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту виходячи з фінансових можливостей держави. Дії держави у сфері соціального захисту є її функціями, а не ознаками.

Таким чином, функцію держави щодо забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту, її обов’язок справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство з дотриманням при цьому рівня державних гарантій конституційного права на соціальний захист поставлено в залежність від фінансових можливостей держави.

За змістом витлумачених статей Конституції України жодна з них не містить положення про те, що обов’язок держави у сфері соціального захисту має визначатися фінансовими можливостями держави. Вказаним тлумаченням Конституційним Судом України створено нову норму, якою пріоритетом у соціальній сфері встановлено не виконання обов’язків держави перед громадянином, а її фінансові можливості. Така правова позиція Конституційного Суду України суперечить раніше викладеним ним правовим позиціям, якими пріоритетом визнавалися не фінансові можливості держави, а її обов’язок забезпечувати конституційні права та гарантії громадян-6.

3. Не відповідає положенням статей 6, 8, 19, 85, 92, 95, 116, 117 Конституції України та порушує закладену в ній систему стримувань і противаг висновок, викладений в пункті 2 резолютивної частини Рішення.

3.1. В Основному Законі України закладено загальні положення бюджетного процесу, визначено його учасників та розмежовано їх повноваження в цій сфері, а також закріплено, що виключно законами встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (статті 85, 92, 95, 96, 97).

Держава в особі єдиного органу законодавчої влади, яким є парламент - Верховна Рада України, приймає закони, зокрема в бюджетній та соціальній сферах, затверджує Державний бюджет України та вносить до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (пункт 4 частини першої статті 85 Конституції України); затверджує загальнодержавні програми, у тому числі соціального розвитку, розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Уряду України, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України , визначає основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення тощо (пункти 3, 4, 6, 11, 13 частини першої статті 85, пункт 6 частини першої, пункт 1 частини другої статті 92, стаття 96 Основного Закону України).

Виключно закони регулюють найважливіші суспільні відносини-7, мають найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, втілюють основні права людини, встановлюють загальнообов’язкові правила поведінки, породжують юридичні наслідки, гарантуються і охороняються державою, виражають волю і інтереси більшості населення-8. Конституційні норми щодо соціального захисту діють як прямо, так і через поточні закони, які врегульовують правовідносини в цій сфері.

На виконання конституційних норм та з метою врегулювання правовідносин у сфері соціального захисту Верховна Рада України приймає закони, які є обов’язковими до виконання, зокрема Урядом України і судами України (статті 6, 19, 85, 92, 95, 113, 116, частини перша, третя статті 129 Основного Закону України).

Положення Конституції та законів України у сфері соціального захисту реалізуються за процедурою, визначеною актами Кабінету Міністрів України, який видає їх у межах своєї компетенції на виконання Конституції та законів України. Таким чином, акти Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту є підзаконними нормативними актами-9, які видаються на підставі закону і на його виконання-10.

3.2. Конституцією України визначено статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади, який відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України та у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України; Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого нею Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (стаття 95, частина друга статті 96, частина перша статті 97, пункт 6 статті 116).