У Верховному Суді України обговорено питання щодо підготовки пропозицій про внесення змін до Конституції України. У зв'язку з цим повідомляємо наступне.

Верховний Суд України вважає, що пріоритетом реформування судової системи України має бути утвердження європейської моделі судочинства, адже забезпечення принципу верховенства права є одним із головних постулатів у будь-якій демократичній державі. Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, оновлення Конституції України має відбуватися на основі міжнародних стандартів у галузі судочинства, прав та свобод людини.

1. Передусім пропонуємо змінити назву розділу VIII «Правосуддя» Конституції України на «Судова влада». Це відповідатиме конституційному принципу поділу державної влади (стаття 6 Конституції України). У цьому розділі має бути визначено структуру органів судової влади, їх статус та конституційні засади діяльності.

2. До складу судової влади мають входити:

1) суди загальної юрисдикції;

2) Конституційний Суд України.

Визначити, що органами, які забезпечують діяльність судової влади, є Вища рада юстиції, Державна судова адміністрація України та органи суддівського самоврядування.

Відповідно, положення про основні засади діяльності Конституційного Суду України мають міститися в зазначеному розділі.

3. Частину другу статті 124 Конституції України пропонуємо викласти у такій редакції: «У порядку, встановленому законом, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі».

Це дасть змогу ширше застосовувати досудові способи врегулювання спорів, звільнить суди від розгляду дрібних справ та справ із безспірним правом. Це також відкриє шлях для впровадження і розвитку в Україні інституту медіації, який успішно функціонує в більшості європейських країн, розширенню категорій справ, які вирішуватимуться третейськими судами, нотаріусами тощо. Водночас зазначене має відбуватися зі збереженням судового контролю за законністю прийнятих цими особами та органами рішень, дій чи бездіяльності.

Переваги вирішення спорів за допомогою позасудових інститутів очевидні: суттєва економія часу та коштів для сторін спору (конфлікту), менш формалізована процедура розгляду спорів, зменшення навантаження на суди та зменшення коштів, призначених на фінансування судів.

У рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 року № R (86) 12 щодо заходів із попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах було запропоновано урядам держав-членів передбачати разом із відповідними стимулами процедури примирення до судового провадження або інші способи врегулювання спорів поза рамками судового провадження.

Подібні положення були закладені й у низці інших рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, а саме: № R (81) 7 щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя; № R (99) 19 щодо медіації в кримінальних справах; № Rec (2001) 9 щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами й сторонами - приватними особами; № Rec (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах; інших міжнародних документах.

4. В Україні має бути відновлено триланкову систему судів загальної юрисдикції, до якої входитимуть Верховний Суд України, апеляційні та місцеві суди.

Відповідно необхідно вилучити з Конституції України положення про вищі спеціалізовані суди (частина третя статті 125, частина четверта статті 127) та положення щодо побудови системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації (частина перша статті 125).

Багаторічний досвід функціонування триланкової судової системи в Україні (до 2010 року) довів, що вона є більш дієвою та ефективною, а також зрозумілою та доступною для учасників судового процесу. Крім того, ліквідація однієї з ланок судової системи сприятиме дотриманню розумних строків розгляду справи судом, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже суттєво зменшиться час із моменту звернення громадянина до суду до набрання судовим рішенням статусу остаточного.

Сумніви щодо доцільності існування в Україні чотириланкової судової системи також висловила Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) (пункти 45 та 63 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013). У пункті 28 спільного Висновку Венеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 зазначено, що створення трьох різних юрисдикцій, очолюваних трьома касаційними судами, незалежними один від одного, може призвести до чисельних та часто складних колізій юрисдикції.

5. Пропонуємо визначити в Конституції України статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, який у визначених законом порядку та спосіб забезпечує однакове застосування норм законодавства всіма судами України, здійснює повноваження суду касаційної інстанції та інші повноваження, передбачені законами України.

У пункті 45 Висновку Венеціанської комісії від 15 червня 2013 року №722/2013 зазначено, що в Конституції України повинні бути викладені повноваження Верховного Суду, зокрема ті, які забезпечують його функції, щоб гарантувати однакове застосування закону. У світлі попереднього обмеження повноважень Верховного Суду України це було б дуже бажаним. У спільному Висновку Венеціанської комісії та Дирекції зі співпраці Генеральної дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи від 11 жовтня 2010 року № 588/2010 підкреслено, що ідея верховного суду полягає в тому, що такий суд надає прецедентне тлумачення закону і таким чином забезпечує однакове тлумачення закону всіма судами (пункт 31).

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 24 березня 2009 року «Тудор проти Румунії» та від 2 грудня 2008 року «Шварцкопф і Тауссік проти Чехії» також дійшов висновку, що розбіжності в судовій практиці є невід'ємним наслідком будь-якої судової системи; разом з тим, роль найвищої судової інстанції полягає в тому, щоб вирішувати такі суперечності.

У країнах континентальної системи права, зокрема у Франції, Італії, Німеччині, Литві, Латвії, Угорщині, Словенії та Польщі, найвищий судовий орган держави здійснює, насамперед, функцію забезпечення єдності судової практики.

Щодо необхідності надання Верховному Суду України повноважень суду касаційної інстанції, то це логічно випливає з триланкової побудови судової системи.

Крім того, закріплення в основному законі можливості здійснення Верховним Судом України й інших повноважень, передбачених законами України, дасть змогу на законодавчому рівні визначити додаткові повноваження найвищої судової інстанції України. Зокрема, йдеться про надання судам роз'яснень рекомендаційного характеру щодо застосування норм законодавства України; звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції тощо. Перелік цих повноважень має міститися в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних кодексах України.

6. Відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

На наш погляд, Верховна Рада України, яка є органом законодавчої влади (стаття 75 Основного Закону України), має бути позбавлена невластивих їй функцій. Парламент є політичним органом і здійснення ним повноважень з питань щодо надання згоди на затримання й арешт судді може загрожувати незалежності судової влади. Натомість, такі повноваження доцільно було б передати Вищій раді юстиції.

Про це також зазначила Венеціанська комісія в пункті 19 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 та в пункті 79 спільного Висновку з Директоратом правосуддя і захисту людської гідності Генерального Директорату прав людини і верховенства права Ради Європи від 18 жовтня 2011 року № 639/2011.

Крім того, пропонуємо у вказаній статті визначити, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення кримінального правопорушення суддею має здійснюватися лише на підставі вмотивованого подання Генерального прокурора України, погодженого з Вищою радою юстиції. Це відповідатиме конституційним засадам незалежності судової влади, визначеним у частинах першій-третій статті 126 Конституції України.

7. Стосовно граничного терміну перебування судді на посаді (пункт 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України) Верховний Суд України звертає увагу, що в більшості європейських країн (Данія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Великобританія та ін.) такий термін установлено на рівні 70 років.

Водночас Верховний Суд України пропонує залишити визначений наразі в Конституції України 65-річний граничний термін перебування судді на посаді з можливістю подальшого його продовження Вищою радою юстиції за заявою судді - до досягнення 70 років. Це також відповідатиме показнику середньої тривалості життя в Україні.

8. Потребує уточнення та конкретизації така конституційна підстава звільнення судді з посади, як порушення присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

За своєю суттю присяга судді - це публічний церемоніальний акт, текст якого містить здебільшого загальні постулати щодо згоди судді на служіння закону і справедливості.

На наше переконання, формулювання «звільнення судді за порушення присяги» видається юридично некоректним та надто широким для застосування. Крім того, міжнародні стандарти щодо статусу суддів вимагають максимальної законодавчої конкретики в питаннях визначення проступків, які є підставою для припинення повноважень судді.

Так, у Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66). Дисциплінарне провадження може бути ініційовано, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином (пункт 69).

У пункті 50 спільного Висновку Венеціанської комісії та Дирекції з співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи від 7 жовтня 2010 року № 588/2010 звернуто увагу на те, що ризик політизації дисциплінарного провадження є високим і може мати охолоджувальний ефект на суддів, послаблюючи таким чином їх незалежність. Необхідно більш чітко визначити поняття «порушення присяги» суддею, а також дії судді, що можуть призвести до дисциплінарної відповідальності. Етичні принципи не можуть змішуватися з дисциплінарними підставами.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков проти України» досить детально проаналізував правову природу зазначеної підстави звільнення судді з посади та вказав на необхідність конкретизації поняття «порушення присяги», що надає дисциплінарному органу широкого розсуду в її застосуванні. Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності чіткого формулювання законодавчих актів, особливо у сфері дисциплінарного застосування.

9. Пункт 7 частини п'ятої статті 126 Конституції України, відповідно до якого суддя звільняється з посади в разі припинення його громадянства, пропонуємо доповнити словами «чи порушення вимог законодавства про громадянство України». Це унеможливить здійснення правосуддя суддею, який, зокрема, набув подвійного громадянства. Вважаємо, що вчинення таких дій суддею не відповідатиме змісту присяги судді та унеможливлюватиме ухвалення ним судових рішень іменем України.

10. Потребує зміни частина третя статті 127 Конституції України: «На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою».

Пропонуємо викласти цю частину в такій редакції: «На посаду судді може бути рекомендований Вищою радою юстиції громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як п'ять років, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою».

По-перше, вважаємо, що одночасне існування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції є недоцільним, оскільки їх компетенція досить подібна, а в деяких випадках дублюється. Тому необхідно ліквідувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та передати її повноваження Вищій раді юстиції (детальніше про повноваження Вищої ради юстиції йтиметься в пункті 15).

Зазначене відповідатиме позиції Венеціанської комісії, викладеній у пункті 55 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013, у якому запропоновано переглянути повноваження і склад Вищої ради юстиції та розглянути можливість приєднання до неї Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

По-друге, збільшення віку, з якого громадянин може бути призначений на посаду судді, та необхідного для цього стажу роботи в галузі права зумовлено необхідністю вдосконалення конституційних норм та встановлення підвищених вимог до осіб, які претендують на зайняття посади судді.

Як зазначається в пункті 44 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року СM/Rec (2010)12, «рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності».

У Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 Венеціанська комісія «визнала розумними» пропозиції щодо внесення змін до Основного Закону України стосовно збільшення віку, з якого громадянин може бути призначений на посаду судді, та необхідного для цього стажу роботи в галузі права (пункт 26).

11. Частину першу статті 128 Конституції України пропонуємо викласти в такій редакції: «Призначення на посаду професійного судді, крім суддів Конституційного Суду України, здійснюється Президентом України безстроково лише на підставі та відповідно до пропозиції Вищої ради юстиції».

Про необхідність усунення парламенту з процедури призначення суддів на посади неодноразово зазначала Венеціанська комісія. Зокрема, у пунктах 28 та 29 Висновку від 15 червня 2013 року № 722/2013 Венеціанська комісія звернула увагу на те, що призначення суддів (не конституційних) не є відповідним об'єктом для голосування в парламенті, оскільки небезпеки того, що політичні міркування превалюватимуть над чеснотами кандидата, не може бути виключено. Загальновизнано, що з метою уникнення участі парламенту в процесі призначення суддів необхідно змінити статтю 128 Конституції.