1. На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 105 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України) (далі - Рішення).

Своїм Рішенням Конституційній Суд України в пункті 1 резолютивної частини розтлумачив, що: "В аспекті порушеного у конституційному поданні питання словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність."

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України припинив конституційне провадження у справі в частині конституційного подання щодо офіційного тлумачення словосполучення "припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України", що міститься у частині дев'ятій статті 83 Конституції України, з урахуванням конституційного положення про встановлення мінімального чисельного складу коаліції депутатських фракцій на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України визнав Тимчасовий регламент Верховної Ради України, затверджений Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України" від 8 квітня 2008 року № 247-VI таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним) з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 4 Рішення Тимчасовий регламент Верховної Ради України, визнаний таким, що не відповідає Конституції України, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суб'єкт права на конституційне подання просив дати офіційне тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України, зокрема словосполучень "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України" та "припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України".

Ним не піддавалась сумніву конституційність Тимчасового регламенту Верховної Ради України, затвердженого Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України" від 8 квітня 2008 року № 247-VI (далі Тимчасовий Регламент). Вважаю, що Конституційний Суд України без достатніх правових підстав ініціював розгляд питання щодо неконституційності Тимчасового Регламенту в цілому.

Відповідно до частини третьої статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" у разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи надання висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Таким чином, право визнати неконституційним інший правовий акт, крім того, щодо якого порушено провадження, у Конституційного Суду України виникає лише тоді, коли виявлено невідповідність цього акту Конституції Україниі зазначений акт (тобто інший, щодо якого не порушено конституційне провадження) впливає на прийняття рішення чи надання висновку у справі. Клопотання суб'єкта права на конституційне подання стосувалося лише надання тлумачення щодо положень частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України, зокрема словосполучень "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України" та "припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України".

Суб'єкт права на конституційне подання не звертався з клопотанням щодо конституційного контролю Тимчасового регламенту. Піддавши конституційному контролю Тимчасовий регламент, Конституційний Суд України вийшов за рамки конституційного подання за відсутності підстав, зазначених в статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Підтримуючи концепцію щодо форми Регламенту Верховної Ради України (далі - Регламент), висловлену мною в окремій думці на Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України),

1. Конституційним Судом України у Рішенні закладено суперечність між різними його положеннями.

Що стосується форми правового акта, якому Конституційний Суд України дав оцінку на предмет конституційності, то вона не має жодного впливу на об'єкт тлумачення - положення частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України, зокрема словосполучень "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України" та "припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України", а тому вважаю, що із зазначених мотивів у Конституційного Суду України не було підстав для визнання неконституційним Тимчасового регламенту.

2. В основу Рішення про визнання Тимчасового регламенту неконституційним Конституційний Суд України поклав позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України) та положення пункту 21 частини першої статті 92 Конституції України, мотивуючи свій висновок тим, що Регламент, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України і за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності.

Однак з таким підходом не зовсім можна погодитися, оскільки Конституційний Суд України зробив свій висновок щодо неконституційності Тимчасового регламенту не розглянувши положення пункту 21 частини першої статті 92 Конституції Українив системному зв'язку з положеннями частин п'ятої, дев'ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85, частини третьої статті 88, які узгоджуються з положеннями частини другої статті 85, статті 91 Конституції України.

У частинах п'ятій, дев'ятій статті 83, пункті 15 частини першої статті 85, частині третій статті 88 Конституції Україниідеться про Регламент.

Згідно з пунктом 21 частини першої статті 92 організація і порядок діяльності Верховної Ради України визначаються виключно законами України. Рішення не має висновку, що Тимчасовий регламент містить виключно положення щодо організації і порядку діяльності Верховної Ради України.

Як зазначалося мною раніше в окремій думці на Рішення від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України) вважаю, що Регламент регулює різні правила, в тому числі і внутрішні, якими визначається внутрішній порядок (розпорядок, режим) роботи. Регламент (фр. reglement, від лат. regula - правило) - нормативно-процесуальний акт, що визначає внутрішню організацію і порядок діяльності (Шляхтун П.П. Конституційне право: Словник термінів. - К., 2005. - С. 451). Регламент - (від фр. regle - правило) - нормативно-правовий акт, який визначає внутрішню організацію і порядок діяльності органу державної влади чи місцевого самоврядування. Регламент, як правило, приймається самим органом на основі і відповідно до Конституції і законів України, що визначають статус даного органу влади. Регламент не володіє силою закону, але визнається джерелом конституційного права (Арутюнян Т.Т., Баглай М.В. Конституционное право: Энциклопедический словарь. - М., 2006. - С. 393). Регламент: 1) прийнятий розпорядок ведення зборів, засідання і т. ін.; 2) заведений розпорядок дня, режим праці і т.ін.; 3) інструкція, зведення правил для користування чим-небудь (Словник української мови/За ред. І.К. Білодіда та ін. - Т. 8. - К., 1977. - С. 478).