Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді Твердохліб В.А., суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П., за участю секретаря Погребняк М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, треті особи: Державна податкова служба України, ОСОБА_3, про визнання незаконним та нечинним наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України (далі - Відповідач), треті особи: Державна податкова служба України (далі - Третя особа 1), ОСОБА_3 (далі - Третя особа 2), про визнання незаконним та нечинним наказу від 21.12.2011 року № 1688 "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку", зобов'язання невідкладно опублікувати відомості про визнання незаконним та нечинним вказаного наказу у виданнях, в яких його офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено частково, визнано нечинним пункт 1 наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2011 року № 1688 "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку", зобов'язано Міністерство фінансів України після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати її резолютивну частину про визнання нечинним наказу Міністерства фінансів України № 1688 "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку" у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Відповідач та Третя особа 1 подали апеляційні скарги, у якій просять суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити з наступних підстав.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що до компетенції Відповідача станом на момент прийняття спірного наказу не належало встановлення форм податкових декларацій, а тому оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що винесений в порушення встановленої Податковим кодексом України компетенції.

Проте колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Позивач є фізичною особою - підприємцем.

Крім того, Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку Серія НОМЕР_1 від 10.01.2012 року.

21.12.2011 року Відповідачем відповідно до пункту 296.9 статті 296 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України , Положення про Міністерство фінансів України , затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 року № 446, та Положення про Державну податкову службу України , затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року № 584, прийнято наказ № 1688 "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку". 27.12.2012 року оскаржуваний наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1533/20271.

Із змісту вказаного наказу вбачається, що ним затверджено форму податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця та форму податкової декларації платника єдиного податку - юридичної особи. Наказ набирає чинності з дня офіційного опублікування, але не раніше 1 січня 2012 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п. 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Форма спрощеної податкової декларації, що передбачена пунктом 49.2 статті 49 цього Кодексу, та порядок переходу платників податків на подання такої декларації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Державні органи, які встановлюють відповідно до цього пункту форми податкових декларацій, зобов'язані оприлюднити такі форми для використання їх платниками податків.

Згідно схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 року № 1085 , Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, міністерством.

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, її діяльність спрямовується і координується Кабінетом України через Міністра фінансів України (п. 12 розд. IV вказаної схеми).

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Частиною 1 статті 6 Закону міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

За приписами статті 7 Закону основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є, зокрема, забезпечення нормативно-правового регулювання.

Згідно чч. 1 - 8 ст. 15 Закону міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" .