Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Шостака О.О., суддів Ізмайлової Т.Л., Умнової О.В., при секретарі - Авдошині М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання недійсним наказу N 89/5 від 07.12.2006 року, В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним наказу Міністерства юстиції України N 89/5 від 07.12.2006 року.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2008 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України) .

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення позивача до суду з позовом стало затвердження Міністерством юстиції України наказу від 07.12.2006 року N 89/5 "Про затвердження Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою, Порядку проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою", який, на думку ОСОБА_1, порушують її права та не відповідають положенням Закону України "Про нотаріат".

Право звернення позивача до суду з вказаним позовом обґрунтоване тим, що вона є громадянкою України, має юридичну освіту, не має судимості та бажає стати нотаріусом, тобто є суб'єктом правовідносин на якого поширюється дія оскаржуваного наказу.

Незаконність наказу, на думку позивача полягає у встановленні додаткових обмежень, не передбачених Законом, для осіб, які бажають пройти стажування.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність вимог ОСОБА_1 та ухвалив рішення про задоволення позову, скасувавши оскаржуваний наказ.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд при постановлені рішення порушив норми матеріального права, скасувавши наказ в частині, яка не була оскаржена, тобто безпідставно вийшов за межі позовних вимог. При цьому апелянт наполягає на повній відповідності Положення нормам Закону України "Про нотаріат".

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст. 3, 13 Закону України "Про нотаріат", нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, а також склав кваліфікаційний іспит і одержав відповідне свідоцтво.