Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Беспалова О.О., суддів - Парінова А.Б., Губської О.А., при секретарі - Кропивному Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 р. незаконними та скасування постанови в цій частині,

У жовтні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом, в якому просив про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 р. незаконними та скасування постанови в цій частині.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2011 р. адміністративний позов було задоволено частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню щодо визнання незаконними положень пункту 21 розділу 1 у частині виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб, зокрема за попереднім замовленням та пункту 10 розділу 2 у частині забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, автоматизованих баз даних та пошукових систем через сегменти локальних і корпоративних мереж постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

З таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (пункт 1) затверджено Перелік платних послуг, які можуть, надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності (далі - Перелік).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем оскаржується підпункт 21 пункту 1 та підпункт 10 пункту 2 постанови. Проте, таких пунктів у спірній постанові немає, а норми, на які посилається позивач містяться у Переліку, затвердженому відповідною постановою Уряду.

Крім того не можливо погодитись із висновком суду першої інстанції стосовно того, що віднесення до платних послуг виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб, зокрема за попереднім замовленням (підпункту 21 розділу 1 Переліку) та забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, автоматизованих баз даних та пошукових систем через локальних і корпоративних мереж (підпункт 10 розділу 2 Переліку) суперечать ст. ст. 54 та 65 Закону України "Про вищу освіту" , а також, що відповідні норми порушують права позивача як особи, що навчається у вищому навчальному закладі з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що посилаючись на вказані норми суд першої інстанції не врахував, що Перелік платних послуг затверджено не тільки для вищих закладів освіти, а й для будь-яких навчальних закладів та інших установ і закладів освіти державної і комунальної форми власності. Крім того судом також не враховано, що такі платні послуги передбачено надавати всім фізичним особам.

Можливість надання навчальними закладами платних послуг передбачена частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" , згідно з якою додатковими джерелами фінансування є, в тому числі, кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів та плата за надання додаткових освітніх послуг.

У той же час стаття 29 Закону України "Про освіту" передбачає, що структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Відтак, затверджений Урядом Перелік платних послуг стосується навчальних закладів усієї системи освіти.

Стаття 51 Закону України "Про професійно-технічну освіту" передбачає, що додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував всіх норм законодавства, які регулюють надання платних послуг в галузі освіти, та відповідно до яких видана оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що норми Переліку не суперечать і Закону України "Про вищу освіту".