Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі: головуючий - суддя Огурцов О.П., судді - Блажівська Н.Є., Клочкова Н.В. при секретарі судового засідання - Покотило М.С., розглянула адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 незаконними та скасування постанови в цій частині (за участю позивача - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1), представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність N 29-22/529 від 31.12.2010))

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання деяких положень постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 незаконними та скасування постанови в цій частині.

У судовому засіданні 03.11.2010 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій виклав позовні вимоги в наступній редакції:

1. Визнати незаконними положення підпункту 17 пункту 1, підпункту 21 пункту 1, підпункту 10 пункту 2, підпункту 8 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності";

2. Скасувати постанову Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" в частині положень підпункту 17 пункту 1, підпункту 21 пункту 1, підпункту 10 пункту 2, підпункту 8 пункту 8. Зазначені уточнення прийняті судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підпункт 17 пункту 1, підпункт 21 пункту 1, підпункт 10 пункту 2, підпункт 8 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" є незаконними, та такими, що суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, зокрема, статті 53 Конституції України, статтям 54 та 65 Закону України "Про вищу освіту" з наступних підстав:

- незаконність встановлення підпунктом 17 пункту 1 зазначеної постанови плати за обмундирування студентів, курсантів у вищих навчальних закладах, статутами яких передбачено носіння форменого одягу, позивач обґрунтовує тим, що не оплативши за обмундирування, студент не зможе отримати доступ до вищої освіти, а тому порушується право студента на доступність та безоплатність освіти;

- незаконність встановлення підпунктом 21 пункту 1 зазначеної постанови плати за виконання складних тематичних, інформаційних та довідково-бібліографічних запитів на замовлення фізичних осіб за попереднім замовленням, тим, що встановлення плати за користування бібліотечними фондами для фізичних осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах створює перешкоди для здобуття вищої освіти і робить її менш доступною і не безоплатною та суперечить положенням статті 54 Закону України "Про вищу освіту", якою передбачено право фізичної особи, яка навчається у вищому навчальному закладі на безкоштовне користування бібліотекою вищого навчального закладу;

- незаконність встановлення підпунктом 10 пункту 2 зазначеної постанови плати за забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп'ютерних мереж, Інтернету, автоматизованих баз даних та пошукових систем через сегменти локальних і корпоративних мереж, тим, що це створює перешкоди для здобуття вищої освіти і робить її менш доступною і не безоплатною та суперечить положення статті 54 Закону України "Про вищу освіту", якою передбачено право фізичної особи, яка навчається у вищому навчальному закладі на безкоштовне користування у вищих навчальних закладах інформаційними фондами.

- незаконність встановлення підпунктом 8 пункту 8 зазначеної постанови плати за забезпечення оформлення документів про освіту державного зразка в установленому законодавством порядку тим, що встановлення такої плати створює перешкоди для здобуття вищої освіти, оскільки єдиним документом, що засвідчує юридичний факт здобуття вищої освіти є документ про освіту державного зразка.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2010 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.11.2010.

Судові засідання 03.11.2010, 22.11.2010 та 20.01.2011 були відкладені.

У судовому засіданні 07.02.2011 оголошувалась перерва.

У судовому засіданні 17.03.2011, у порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У судовому засіданні 17.03.2011 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.03.2011 заперечив проти адміністративного позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовує тим, що при виданні постанови N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" він діяв в межах повноважень, на підставі та в порядку, передбачених Конституцією та законами України. Відповідач також зазначив про те, що оскільки позивачем не надано будь-яких доказів того, що проходження ним навчання потребує носіння форменого одягу, а пункт 17 розділу 1 оскаржуваної постанови стосується визначеного кола суб'єктів правовідносин та до позивача не застосовувався, то позивач не є суб'єктом правовідносин, у яких може бути застосовано цей підпункт, а тому немає підстав здійснювати перевірку даного пункту на предмет його законності. Стосовно посилань позивача на незаконність пункту 8 розділу 8 оскаржуваної постанови відповідач зазначив про те, що відповідно до підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України N 1260 від 12.11.97 "Про документи про освіту та вчені звання" виготовлення документів про освіту та вчені звання здійснюється відповідно за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також власних (спеціальних) коштів навчальних закладів. Водночас відповідач зазначив про те, що послуги, плата за які встановлена в пункті 21 розділу 1 та пункті 10 розділу 2 оскаржуваної постанови, не являються невід'ємною частиною процесу навчання, яке здійснюється у вищих навчальних закладах згідно з навчальними планами та програмами навчальних дисциплін з метою здобуття вищої освіти, та оскільки надання таких послуг потребує значних матеріальних витрат, то узаконення їх платними сприятиме залученню додаткових коштів, що в свою чергу, надасть можливість вищим навчальним закладам покращувати якість надання послуг.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів

27.08.2010 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Відповідно до довідки N 656 від 13.10.2010 ОСОБА_1 є студентом п'ятого курсу Львівського національного університету імені Івана Франка.

18.10.2010 ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати незаконними та скасувати підпункт 7 пункту 1, підпункт 17 пункту 1, підпункт 21 пункту 1, підпункт 10 пункту 2, підпункт 8 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Постановою Кабінета Міністрів України N 939 від 12.10.2010 "Про внесенні змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. N 796" до постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 було внесено зміни та виключено пункт 7 розділу 1 у зв'язку з чим позивачем було уточнено позовні вимоги та він просив визнати незаконними та скасувати підпункт 17 пункту 1, підпункт 21 пункту 1, підпункту 10 пункту 2, підпункт 8 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Своє право на оскарження зазначеної постанови позивач обґрунтовує тим, що він є студентом п'ятого курсу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, який є державним закладом освіти, та навчається за кошти державного замовлення, а тому оскаржувана постанова може бути застосована до правовідносин, які виникають між ним та навчальним закладом щодо надання йому безоплатної освіти. Щодо права на оскарження пункту 17 розділу 1 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", яким встановлено плату за обмундирування студентів, курсантів вищих навчальних закладів, статутами яких передбачено носіння форменого одягу, відповідач зазначив про те, що хоча на даний час статут Львівського національного університету імені Івана Франка не передбачає носіння форменого одягу, однак такі зміни можуть бути внесені до статуту шляхом голосування на Вченій раді та затвердження відповідним міністерством, а у такому випадку даний пункт може бути застосований до нього, як до студента.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої та третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України, спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, про накладення адміністративних стягнень, щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що в порядку адміністративного судочинства можуть розглядати справи щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єкта владних повноважень за виключенням тих, які, зокрема, віднесено до виключної компетенції Конституційного суду України, до якої належить вирішення питань щодо конституційності актів Кабінету Міністрів України.

З урахуванням зазначеного встановлення факту суперечності або відповідності положень постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" статті 53 Конституції України не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому доводи позивача в даній частині судом не розглядаються та не можуть бути підставою для визнання незаконними та скасування положень Постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності".

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин у яких буде застосовано цей акт.

З аналізу зазначеної норми права вбачається, що особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта, а у випадку якщо судом буде встановлено, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано, то це є підставою для відмови у задоволені позовних вимог. Аналогічна позиція викладена в пункті 21 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України N 2 від 06.03.2008.

Пунктом 17 розділу 1 постанови Кабінету Міністрів України N 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності віднесено забезпечення обмундируванням студентів, курсантів та працівників вищих навчальних закладів, статутами яких передбачено носіння форменого одягу.