Аналіз судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, здійснено у зв'язку зі зверненням директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соцстраху).

Аналіз проведено на підставі відповідних аналізів судової практики, здійснених апеляційними судами, та правових позицій Фонду соцстраху.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупиненодію абзацу 4 статті 1, підпункту «є» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), якими обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 717-V), що набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Отже, відтепер застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції цього Закону України.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

При вирішенні питання про право потерпілого на відшкодування моральної шкоди суди правильно виходили із вимог статей 21, 28, 34 Закону № 1105-XIVв їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Таким чином, у разі, коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення з наступних підстав.

Така позиція судів узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України, які є обов'язковими для всіх судів України (стаття 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і відповідає положенню статті 58 Конституції України. Так, за загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент пред'явлення позову.

Також відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Норми Закону № 1105-XIVпередбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду соцстраху обов'язку зі сплати такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами).

Таким чином потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соцстраху, якщо стійку втрату працездатності у зв'язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року, тобто під час дії законодавчих актів, які надавали потерпілим таке право.

Відтак потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок Фонду соцстраху, не підлягають задоволенню їх вимоги про відшкодування моральної шкоди в разі, коли встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності потерпілому мало місце після 01 січня 2006 року.

Отже, висновки Фонду соцстраху в надісланому листі про те, що потерпілі не мають права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі зміною спеціального закону в разі звернення до суду з позовними вимогами після 01 січня 2006 року, незалежно від моменту встановлення стійкої втрати працездатності, не ґрунтуються на законі, оскільки момент виникнення спірних правовідносин, до яких застосовується чинний на цей час закон (стаття 8 ЦПК України), і момент пред'явлення позову не є тотожними поняттями.

За результатами аналізу матеріалів, що надійшли з апеляційних судів, листа Фонду соцстраху та судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ установлено, що є випадки, коли суди при однаковій втраті професійної працездатності та встановленні однакової групи інвалідності визначали різні розміри моральної шкоди потерпілим.

Так, при 15 % втрати працездатності мінімальний розмір моральної шкоди становив 1 500 грн, а максимальний - 50 000 грн; при 50 % втрати працездатності мінімальний розмір моральної шкоди становив 2 000 грн, а максимальний - 150 000 грн. При цьому максимальний розмір моральної шкоди при 100 % втраті працездатності становив 60 000 грн.

Слід зазначити, що Законом № 1105-XIVне встановлено критерії визначення моральної шкоди в грошовому еквіваленті, не встановлено як мінімального, так і максимального розміру моральної шкоди.

Частиною третьою статті 34 зазначеного Закону визначався розмір моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили втрати потерпілим професійної працездатності. При цьому сума страхової виплати не могла перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.

Виходячи з положення статті 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.

За інформацією апеляційних судів Донецької та Дніпропетровської областей, які розглядають найбільше справ зазначеної категорії (щорічно більше ніж 1 000 справ), при стягненні конкретного розміру моральної шкоди у рішенні суду, як правило, наводяться відповідні мотиви.

Разом із тим за результатами вивчення наданих апеляційними судами конкретних судових рішень встановлено, що суди не завжди враховували конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям тощо.

Так, рішенням Приморського районного суду Одеської області від 08 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 грудня 2009 року, на відшкодування моральної шкоди Д.Н.М. з відділення Фонду соцстраху у Приморському районі м. Одеси стягнуто 120 000 грн.

Судом установлено, що Д.Н.М. у зв'язку з професійним захворюванням у січні 2003 року встановлено 20 % втрати працездатності, у січні 2006 року - 30 % та встановлено третю групу інвалідності, у січні 2009 року - 40 %. Проте в описовій частині рішення зазначено, що втрата працездатності мала місце у зв'язку з травмою на виробництві, яка сталася 20 березня 1996 року. Дані про оскарження Фондом соцстраху рішення в касаційному порядку відсутні.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, що дорівнює 190 мінімальних заробітних плат (на час ухвалення рішення мінімальної заробітної плати становила 630 грн), суд зазначив, що розмір моральної шкоди має бути не нижчим, ніж у випадку тимчасової втрати працездатності. Проте жодна норма права не визначає такого обмеження.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 07 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2009 року, у справі за позовом С.О.А. до відділення Фонду соцстраху в м. Іллічівську Одеської області стягнуто на відшкодування моральної шкоди С.О.А. 100 000 грн. Встановлено, що потерпілому встановлено другу групу інвалідності та 70 % втрати професійної працездатності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2009 року на користь П.Д.О., яка внаслідок травми на виробництві втратила професійну працездатність на 60 % та визнана інвалідом другої групи, на відшкодування моральної шкоди стягнуто 300 000 грн. Зменшуючи суму моральної шкоди до 150 000 грн,Апеляційний суд Одеської області в рішенні від 06 жовтня 2009 року зазначив, що суд першої інстанції не врахував порушення правил техніки безпеки, допущені самою потерпілою та не повною мірою врахував роз'яснення, які містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Згідно з інформацією судів Донецької області, якими враховано правову позицію Верховного Суду України, розмір моральної шкоди визначався відповідно до відсотків втрати працездатності, встановлених МСЕК, при 10 % дорівнював 3 000 грн, при 30 % -9 000 грн, при 80 % -24 000 грн.

Відповідно до інформації судів Сумської області у разі втрати 10% працездатності відшкодування моральної шкоди визначалося в розмірі 1 000 грн, при 30 % -3 000 грн, при 90 % -9 000 грн. Апеляційним судом Сумської області пропонується закріплення цих розмірів моральної шкоди на законодавчому рівні.

Отже, проведений аналіз судової практики щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків свідчить про неоднаковий підхід судів до вирішення цього питання. З урахуванням середньостатистичного розміру моральної шкоди, визначеного судами, найбільші розміри відшкодування шкоди визначаються судами Одеської області, які не повною мірою враховують положення статті 23 ЦК України, зокрема щодо врахування вимог розумності та справедливості, та роз'яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами); належним чином не обґрунтовують визначений розмір шкоди.