Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, що постійно привертає увагу вчених і практиків. Вона є складовою загальної злочинності та засвідчує тенденції її розвитку в майбутньому. Це зумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду, а й тим, що на сьогодні, це - одна з найбільш кримінально-уражених верств населення.

Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирішені завдання культурно-виховного характеру негативно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища обумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації.

Розглядаючи проблему злочинності серед неповнолітніх, необхідно виділити сукупність обставин та факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Серед них перше місце посідає сім'я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі діти навчаються у навчальних закладах), відсутність профілактичної та попереджувальної роботи, алкоголізм і наркоманія серед однолітків, тощо.

Найпоширенішим методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй. Це завдання є пріоритетним для правоохоронної системи нашої держави. Суспільство заклопотане, перш за все, тим щоб захистити себе від неповнолітніх правопорушників, і в водночас повернути до нормального життя тих, які стали на хибний шлях.

Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально запобігати вчиненню ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя щодо неповнолітніх, суди мають забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як неповнолітнього підсудного, так й інших учасників процесу.

Особливе значення у запобіганні та профілактиці злочинів серед неповнолітніх мають кримінально-процесуальні, у тому числі й запобіжні заходи, що застосовуються до неповнолітніх. Вони можуть сприяти попередженню злочинів і водночас забезпечити виправлення підлітків.

На сьогодні у законодавстві України відсутні уніфіковані нормативно-правові акти, які регулюють це питання. Однак існують норми щодо здійснення судочинства над особами, які не досягли 18-річного віку. Зокрема, порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), визначається за загальними правилами КПК України для провадження кримінальних справ і, крім цього, додатковими нормами, викладеними у главі 36 КПК України "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх". У цій главі містяться норми про підвищений захист прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає: у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді - його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування в кримінальній справі щодо неповнолітнього, з'ясування умов його життя й виховання, наявності повнолітніх підмовників, інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановлені вироку у справі щодо неповнолітнього (чи можна замінити йому покарання у виді позбавлення волі на інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі); у виділенні справи щодо неповнолітнього, за наявності в ній повнолітніх співучасників злочину, в окреме провадження на стадії досудового слідства. Порядок судочинства у справах про злочини неповнолітніх враховує вікові інтелектуальні, психологічні та інші особливості цих осіб, відсутність у них життєвого досвіду, певне обмеження загальної громадської дієздтності і матеріальної відповідальності та інше.

Діючий закон надає неповнолітнім обвинуваченим, які вчинили злочин у віці до 18 років, додаткові гарантії їх прав і свобод щодо встановлення істини, попереджувального впливу судочинства. Статті Глави 36 КПК України доповнюють загальні правила судочинства та застосовуються поряд із загальними правилами, встановленими КПК України.

Разом з цим в багатьох країнах світу (США, Англії, Бельгії, Франції, Німеччині та ін.), на відміну від України, судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій--1. Діяльність створених судів для неповнолітніх оцінюється вченими-дослідниками досить високо--2.

Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою частиною процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, тому суди повинні врахувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя відносно неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необхідність особливого захисту дітей та підлітків.

Упродовж 2003-2007 років Україна підписала ряд конвенцій про захист прав дітей. На сьогодні Міністерство юстиції України виконує 45 двосторонніх та 25 багатосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах.

Крім того, 29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов'язок виконувати Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил звертає увагу на необхідність неупередженості їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі - Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 року та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більше коротшого відповідного періоду часу".

Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами визначено Національною програмою "Діти України" (далі - Національною програмою), затвердженою Указом Президента України від 18 січня 1996 року. У числі основних завдань Програми зазначено здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей.

Виконання основних заходів Національної програми у 1996 - 2000 роках активізувало процеси практичного вирішення проблем поліпшення становища дітей і реалізації положень Конвенції ООН про права дитини, а також сприяло частковому посиленню профілактики підліткової злочинності. З метою вирішення нагальних питань щодо захисту прав дітей Указом Президента України від 24 січня 2001 року затверджено додаткові заходи для забезпечення виконання Національної програми на період до 2005 року Соціальна політика стосовно дітей у 2001-2010 роках спрямована, насамперед, на зменшення впливу негативних явищ, зумовлених реформуванням суспільства. Незважаючи на певне зменшення кількості зареєстрованих злочинів, вчинених неповнолітніми, рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Так, у 2010 році засуджено 10 883, або 1 % неповнолітніх, які раніше вчиняли злочини і притягувалися до кримінальної відповідальності. Апеляційні суди областей зауважують про негативну тенденцію послаблення з боку кримінальної міліції та комісій у справах неповнолітніх контролю за поведінкою засуджених, які були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Злочинність у дитячому середовищі вимагає удосконалення профілактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, діяльність яких спрямована на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність. Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року (зі змінами від 12 жовтня 2010 року), виходячи із положень Конституції України та Конвенції ООН, визначено правові основи діяльності органів, служб та спеціальних установ, на які покладено здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку.

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з відповідним Положенням, що було затверджено спільним Наказом Верховного Суду України, Міністерства юстиції України та Міністерства освіти України від 15 листопада 1995 року. Інститут судових вихователів мав здійснити комплекс заходів щодо виконання судових рішень відносно неповнолітніх, їх батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників), але такий інститут у даний час практично не діє.

Роз'яснення судам із питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх надані Пленумом Верховного Суду України у постановах:

а) від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх" № 5;

в) від 22 грудня 1995 року № 21 "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" (зі змінами, внесеними постановою від 03 грудня 1997 року №12).

Із часу прийняття зазначених постанов відбулися значні зміни в правовій сфері - 28 червня 1996 року прийнято Конституцію України, в якій людина, її життя і здоровўя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава гарантує утвердження й забезпечення прав і свобод людини. З 1 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України (далі - КК України), було значно оновлено Кримінально-процесуальний кодекс України (Законами України від 21 червня 2001 року, 12 липня 2001 року та 07 липня 2010 року до нього внесені суттєві зміни та доповнення).

З метою вивчення стану розгляду судами кримінальних справ про злочини неповнолітніх та дослідження питань застосування чинного законодавства України, що передбачає відповідальність за такі злочини, виявлення складних питань у судовій практиці та з'ясування можливих шляхів їх вирішення було проведено аналіз судової практики про злочини неповнолітніх.

Стан підліткової злочинності викликає глибоке занепокоєння та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, що сприятимуть поступовому скороченню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики зазначених явищ вкрай важливою є процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. У цій роботі необхідно значно підвищити якість розслідування і судового розгляду зазначеної категорії кримінальних справ.

Аналіз статистичних даних свідчить, що рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається достатньо високим. У 2010 році за розслідуваними справами неповнолітніми було вчинено 17,3 тис. злочинів, що на 12,3 % більше ніж в аналогічному періоді минулого року, в тому числі 8,7 тис. тяжких та особливо тяжких. Питома вага цих злочинів у структурі злочинності серед неповнолітніх становить 50,4 %. Питома вага тяжких та особливо тяжких злочинів за розслідуваними справами становила 7,6 % [7,9 %]. Неповнолітніми особами було скоєно 76 умисних убивств, у 118 випадках нанесено умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинено 43 зґвалтування, майже 1,6 тис. грабежів, 378 розбійних нападів та 318 фактів незаконного заволодіння автомобілями. Більше половини (66,6 %) злочинів, скоєних неповнолітніми, становлять крадіжки чужого майна, їх вчинено 11,5 тис., у тому числі із квартир - 1,8 тис. Майже кожний четвертий підліток у 2010 році вчинив злочин у віці 14 - 15 років (4,3 тис.).

За даними Державної судової адміністрації України кількість кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми, що перебували на розгляді судів першої та апеляційної інстанцій збільшилася з 11 тис. (2009 рік) до 12,2 тис. (на 10,9%). Провадженням закінчено 82,9 % від числа справ, що перебували на розгляді [79,9 %]. З постановленням вироку судами розглянуто 8,5 тис. справ, що на 27,1 % перевищує показник попереднього року. Помітно зменшилася кількість справ, провадження у яких закрито, зокрема у 1 185 справах [1 659] що на 28,6 % менше ніж у 2009 році.

У 2010 році судами повернуто на додаткове (досудове) розслідування 236 кримінальних справ стосовно неповнолітніх, що на 3,7 % менше ніж у попередньому звітному періоді.

Дещо менше виявлено фактів тяганини при розгляді справ щодо неповнолітніх. Відповідно до ст. 40 Конвенції про права дитини (1989 року) будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно з законом. Так, протягом 2010 року з порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 КПК України, призначено до судового розгляду 112 кримінальних справ [145] щодо неповнолітніх або 1,1 % від розглянутих. Найбільші порушення процесуальних строків при призначенні до розгляду таких справ допускають суди Рівненської - 6,6 %, Львівської ­­- 6,4 % областей та міста Києва - 3,3 %.

Важливим засобом запобігання злочинності серед неповнолітніх є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які втягнули їх у вчинення злочину. У 2010 році засуджено 3,1 тис. неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих, що на 36,6 % більше, ніж у попередньому році. Майже третина (28,1 %) засуджених підлітків вчинили злочини разом із дорослими, інколи - під їх безпосереднім впливом. Це, перш за все, корисливі пропозиції, прохання, поради або нерідко залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Часто раніше судимі дорослі втягують у злочинну діяльність молодь. Залучення підлітків до вживання алкоголю та наркотиків створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. У 2010 році засуджено 19,5% (2,1 тис.) неповнолітніх, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння. За вчинення злочинів у групі засуджено 6,3 тис. неповнолітніх, що становить 58,3 % до числа засуджених [5 тис. або 58,4 %].

У 2010 році судами за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність засуджено 982 особи [537].

Кількість засуджених неповнолітніх в 2010 році зросла на 27,2 %, і становила 10,9 тис. [8,6 тис.]. Зокрема таке збільшення вібулося у Хмельницькій - на 77,2 %, Житомирській - 75,9 %, Кіровоградській - 68,9 %, Миколаївській - 53,8 %, Луганській - 52,3 % областях та місті Севастополі - на 68,6 %.

Майже 30 % засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів ніде не навчалися і не працювали. Так, у 2010 році кількість таких осіб становила 2,9 тис. Однією з причин вчинення злочинів є п'янство неповнолітніх. У стані алкогольного сп'яніння вчинив злочин практично кожний п'ятий засуджений підліток.

У 2010 році кількість засуджених неповнолітніх осіб, які на момент вчинення злочинів виховувалися у неповних сім'ях, становила 4,7 тис. або 43,6 % від числа засуджених [3,7 тис. або 43,1 %]. Таких дітей нерідко використовують для вчинення протиправних дій злочинні угрупування.

Згідно з чинним кримінальним законодавством до неповнолітніх, визнаних винними, у вчиненні злочину, судом може бути застосовано такі основні види покарань як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Так, у 2010 році на 7,6 % збільшилася кількість неповнолітніх осіб засуджених до позбавлення волі, і становила 2 тис. або 18,7 % від числа таких засуджених [1,9 тис. або 22,0 %]. Найбільша їх кількість відмічається в Донецькій - 323, Дніпропетровській областей - 191, Луганській - 170, Одеській - 114 областях та Автономній Республіці Крим - 103. Число неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, характеризується такими даними: 1 рік включно - 123 [95]; від 1 до 2 років - 191 [156]; від 2 до 5 років - 1,3 тис. [1,2 тис.]; від 5 до 10 років - 326 [370]. До позбавлення волі у минулому році неповнолітніх було засуджено неповнолітніх за вчинення таких злочинів: за умисне вбивство - 158 [149], умисне тяжке тілесне ушкодження - 74 [93], зґвалтування - 82 [70], крадіжки - 920 [600] (45,3 % всіх засуджених підлітків до позбавлення волі), грабіж - 332 [411], розбій - 245 [285], незаконне заволодіння транспортними засобами - 139 [160], хуліганство - 31 [51], злочини у сфері обігу наркотичних засобів - 50 [49] тощо.

Аналізуючи наведені статистичні дані, можна прийти до висновку, що суди переважно дотримуються рекомендацій, зазначених у ст. 17.1 "с" Пекінських правил 1984 року про те, що позбавлення волі може застосовуватися до неповнолітнього тільки за серйозні злочини із застосуванням насильства або за неодноразове вчинення інших серйозних злочинів.

Судами було звільнено від покарання з випробуванням із застосуванням ст. 104 КК України 7,6 тис. або 69,4 % неповнолітніх засуджених [5,7 тис. або 66,4 %]. Значна їх частка відмічається в Закарпатській - 82,1 %, Одеській - 77,7 %, Рівненскій - 76,0 %, Харківській - 75,5 %, Волинській - 75,3 %, Кіровоградській - 75,2 % та інших областях.

Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко. Так, арешт призначено 85 неповнолітнім, виправні роботи - 3, громадські роботи - 522, штраф - 535. Додаткові покарання у виді штрафу в 2010 році до неповнолітніх не застосовувались, четверо неповнолітніх осіб позбавлені права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Виправдано судами четверо неповнолітніх осіб.

У 2010 року судами застосовано примусові заходи виховного характеру до 1,9 тис. неповнолітніх, що на 26,3 % більше, ніж у минулому році [1,5 тис.], зокрема у Донецькій - 223 особи, Луганській - 126, Дніпропетровській - 132, Кіровогорадській - 86, Запорізькій - 121, Одеській області - 87 та Автономній Республіці Крим - 96. Більше половини (71,8 %) неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від 11 до 14 років. Відповідно до ч. 2. ст. 105 КК України, суди минулого року застосували до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру: застереження - до 215 підлітків (11,5 %); передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють - 1,8 тис. (98,2 %); зобов'язання відшкодувати заподіяні майнові збитки - 1; обмеження дозвілля - 64 (3,4 %); направлення до спеціальної навчально-виховної установи: школи - 124 (6,6 %); професійних училищ соціальної реабілітації - 21 (1,1 %).

Під нагляд батьків у 2010 році всього було передано судами 1,8 тис. неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру [1,4 тис. або 92,4 %]. Серед цих осіб вчинили суспільно небезпечні діяння, зокрема злочини проти власності - 1,4 тис., умисні вбивства - 3, умисні тяжкі тілесні ушкодження - 10, зґвалтування - 2, злочини проти громадського порядку та моральності - 64, проти безпеки руху - 21, у сфері обігу наркотичних засобів - 62. Проте, як свідчить судова практика, примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків, у багатьох випадках є мало ефективним, оскільки багато таких неповнолітніх давно вийшли з-під контролю батьків або батьки негативно впливають на них чи позбавлені батьківських прав, тобто діти передані під нагляд батьків, які вже виявили неспроможність виховувати свою дитину належним чином, а то й самі втягнули її у злочинну діяльність.

Невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей сприяє вчиненню неповнолітніми правопорушень. У 2010 році судами накладено адміністративні стягнення за ухилення батьків від виховання неповнолітніх дітей стосовно 35,8 тис. осіб, що на 8,9 % більше, ніж у попередньому році. Накладено штрафи на 19,5 тис. осіб на загальну суму 982,7 тис. грн, із них сплачено добровільно 292,4 тис. грн.

Узагальнення встановило, що суди переважно забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим, є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, припускаються помилок при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх та істотно порушують вимоги кримінально-процесуального закону. Відмічається намагання деяких суддів розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Не в усіх справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів, а постановлені з цього питання окремі ухвали (постанови) не завжди виконуються. За матеріалами апеляційних судів, з використанням даних судової статистики було вивчено питання судової практики розгляду справ про злочини неповнолітніх.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді справ про злочини неповнолітніх, усунення недоліків і помилок, які допускаються судами першої та апеляційної інстанцій, Пленум Верховного Суду України дав відповідні рекомендації та роз'яснення судам із питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх, викладені у постанові "Про застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16 квітня 2004 року № 5. Крім того, Верховним судом України надано рекомендації стосовно поліпшення якості розгляду справ цієї категорії від 26 вересня 2003 року.

Ідея спеціалізації розгляду справ про злочини неповнолітніх з'явилася ще на початку 90-х років. Вже тоді були спроби створення так званих ювенальних судів, передбачених Концепцією судово-правової реформи, схваленою постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року.

На необхідність створення такої спеціалізації неодноразово наголошували і спеціалісти, зауважуючи, що до цієї категорії справ під час розгляду необхідно залучати педагогів, медиків та психологів, підтримуючи зв'язки з представниками органів охорони здоров'я, освіти, соціальних служб.

Світова практика свідчить, що такі суди є в багатьох країнах світу і їх діяльність себе виправдовує. Це сприяє усуненню негативного впливу на неповнолітніх під час розгляду справ, створює додаткові гарантії захисту законних інтересів цієї категорії осіб.

Наприклад, Польща - єдина країна Східної Європи, де діють спеціальні суди, які займаються розглядом злочинів, вчинених неповнолітніми, а в Угорщині, Румунії існує лише спеціалізація суддів у цій сфері. У таких державах як Японія, Австрія, Іспанія справи про злочини неповнолітніх розглядаються в сімейних судах, проте такі суди мають переважно цивільно-правову орієнтацію, тому поряд із ними функціонують і суди у справах неповнолітніх.

Судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій і в таких країнах як США, Великобританія, Бельгія, Франція, Німеччина. Діяльність цих судів оцінюється вченими досить високо. Досвід свідчить, що наявність спеціалізованих суддів з розгляду справ, вчинених неповнолітніми, позитивно позначається як на якості розслідування і розгляду справ такої категорії, так і на профілактиці злочинності серед неповнолітніх загалом.

Узагальнюючи судову практику України встановлено, що протягом 2010 року суди апеляційної та касаційної інстанцій України на забезпечення виконання вимог Конституції України дотримувались наданих рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року. Розгляд кримінальних справ даної категорії був закріплений за суддями з числа найбільш кваліфікованих та досвідчених, які володіють специфікою їх розгляду.

Так, на виконання рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року в апеляційному суді Львівської області було запроваджено спеціалізацію судів з розгляду справ цієї категорії, що позитивно вплинуло на якість та оперативність розгляду справ щодо неповнолітніх.

В апеляційному суді Хмельницької області було створено спеціалізовану колегію для розгляду справ щодо неповнолітніх, до складу якої входять найбільш досвідчені судді, постійно проводяться узагальнення з цього питання. Впровадження спеціалізації з розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх дало свій позитивний результат, про що свідчить незначна кількість скасування.

Водночас, не можна залишати без уваги ту обставину, що судова реформа внесла свої корективи у вирішення важливого питання щодо створення спеціалізованих колегій, зокрема ст. 16-2 КПК України визначено, що кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.

Крім того, відповідно до Рішення Ради суддів України від 30 листопада 2010 року № 30 (із змінами та доповненнями), автоматичний розподіл судових справ між суддями здійснюється з урахуванням спеціалізації суддів. Автоматичний розподіл судових справ між суддями в судах, у яких відсутня спеціалізація або її застосування неможливе, здійснюється між усіма суддями. Спеціалізація суддів визначається рішенням зборів суддів відповідного суду.

Слід відмітити, що наявність впровадженої системи документообігу та авторозподілу справ не позбавляє голів судів від обов'язку належним чином організовувати роботу суду, зокрема постійно проводити семінарські заняття, на яких обговорювати проблемні питання, що виникають під час розгляду справ цієї категорії, залучати до участі у них фахівців в галузі педагогіки та психології, обговорювати на оперативних нарадах причини скасування та зміни судових рішень, постановлених за результатами розгляду справ з метою недопущення аналогічних помилок у подальшому, тощо.

Наприклад, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області бере участь у проекті "Реформування ювенальної юстиції". В рамках цього проекту протягом 2010 року в суді проводились семінари за участю суддів, яким доручено розгляд справ про злочини вчинені неповнолітніми, із залученням батьків неповнолітніх, педагогів та психологів, працівників служби у справах неповнолітніх та відділів кримінальної міліції у справах дітей.

Слід звернути увагу, що протягом 2010 року апеляційними судами було проведено ряд заходів з метою поліпшення якості розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, зокрема проведено семінарські заняття (Апеляційний суд Запорізької області), проведено узагальнення практики розгляду справ щодо неповнолітніх (Апеляційний суд Кіровоградської області), висвітлено питання про злочинність серед неповнолітніх у засобах масової інформації (Апеляційний суд Херсонської області).

Позитивною є практика Рубежанського, Алчевського міських суддів Луганської області, де протягом року проводились семінарські заняття із залученням фахівців у галузі педагогіки та психології. Водночас за необхідності при провадженні кримінального судочинства у справах цієї категорії, педагогів та психологів запрошували у судове засідання для надання суду кваліфікованих пояснень або роз'яснень причин та умов, які могли сприяти вчиненню неповнолітніми підсудними злочинів стосовно психологічного стану неповнолітніх на момент вчинення ними злочину.

Загалом, як свідчить проведене узагальнення, порушень щодо дотримання спеціалізації під час розгляду справ даної категорії виявлено не було. В цілому більшість справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, розглядалися суддями відповідно до наказів голів судів про закріплення розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, за окремими суддями.

Разом з цим, незважаючи на вжиті судами заходи, є випадки розгляду справ із порушенням спеціалізації.

Такі порушення мали місце у Козелецькому районному суді Чернігівської області, Березнегуватському районному суді Миколаївської області, Первомайському міськрайонному суді Миколаївської області, Ленінському районному суді Миколаївської облсті, Орджонікідзевському, Жовтневому, Токмацькому, Мелітопольському, Веселівському місцевих судах Запорізької області.

Переважно причинами таких порушень були відпустки або хвороби суддів, за якими наказами голів судів закріплено розгляд справ вказаної категорії, закінчення повноважень або велике навантаження судді.

Також мали місце випадки, коли суддя, за яким закріплено розгляд справ про злочини неповнолітніх, під час досудового розслідування вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи, у зв'язку з чим не міг брати участі у розгляді справи (ч. 2-1 ст. 54 КПК України ).

Не можна залишити без уваги і ту обставину, що в деяких судах не дотримуються рекомендації щодо спеціалізації розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми з підстав відсутності фактичної чисельності судів. Таким судом, наприклад, є Арбузинський районний суд Миколаївської області, де при штатній чисельності трьох посад суддів, фактично працює лише двоє.

Існують приклади, коли наслідки порушення спеціалізації розгляду справ вплинули на якість розгляду справи.

Так, вироком Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.05.2010 року Я. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України останнього було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.08.2010 року вирок суду від 17.05.2010 року змінено, Я. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України останнього було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Постановляючи вирок, суд першої інстанції не врахував, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до ст.ст. 75 - 78 КК України з урахуванням положень ст. 104 КК України, як підстави для прийняття такого рішення.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що судами в цілому виконуються рекомендації Верховного Суду України щодо розподілу справ за спеціалізацією.

Обмеження попереднього розгляду справи певними строками є однією з важливих гарантій права обвинуваченого на швидкий і справедливий суд, закріпленого в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року (пп. "с" п. 3 ст. 14). Сприяє таке обмеження і захисту прав потерпілого.

Відповідно до ст. 241 КПК України справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

Питання про те, чи є конкретна справа складною, вирішується в кожному випадку з огляду на її обсяг, кількість епізодів злочинної діяльності, кількість обвинувачених, особливості доказів, які належить дослідити.

Аналіз наданих даних свідчить про те, що суди здебільшого дотримуються строків попереднього розгляду справ та призначення справ до судового розгляду, проте ще не рідко трапляються випадки порушення таких строків.

У 2010 року з порушенням строків, передбачених ст. 241 КПК України було призначено 112 справ, серед яких справа за обвинуваченням неповнолітніх П., Г., К. засуджених Жовківським районним судом Львівської області за ч. 2 ст. 186 КК України, яка надійшла до суду 07.04.2010 року, попередній розгляд якої було призначено на 03.08.2010 року; справа за обвинуваченням Г., засудженого Южноукраїнським міським судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 296 КК України, надійшла до суду 16.07.2010 року, тоді як призначена до попереднього розгляду тільки 03.08.2010 року, тобто через 18 днів з дня надходження до суду; справа за обвинуваченням неповнолітніх П., Е. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, яка надійшла до Нижньогородського районного суду Аатономної Республіки Крим 15.12.2009 року, а до попереднього розгляду призначена на 20.01.2010 року; кримінальна справа стосовно М. засудженого вироком Краснолучанського міського суду Луганської області за ч. 1 ст. 189 КК України, яка надійшла до суду 12.04.2010 року, була призначена до попереднього розгляду на 31.05.2010 року.

Мали місце випадки порушення строків призначення справи у Придніпровському районному суді м. Черкаси, - справа за обвинуваченням Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, надійшла до суду 26.08.2010 року, проте попереднє судове засідання було проведено лише 29.09.2010 року, тобто більш ніж через місяць, у зв'язку з перебуванням судді в нардчій кімнаті по іншій кримінальній справі.

Виявлені в ході узагальнення порушення спричинені насамперед неналежною організацією роботи суду, зокрема, перебуванням суддів, у провадження яких передані справи, у плановій або додатковій відпустках, відрядженнях, на лікарняному.

Відповідно до вимог діючого законодавства України, закон не передбачає можливості зволікати з призначенням справи до попереднього розгляду через велику кількість справ, що надходять на розгляд судів чи передані тому чи іншому судді, у зв'язку з неукомплектованістю штату суддів, недостатньою кількістю залів судових засідань тощо. Порушення передбачених ст. 241 КПК України строків з посиланням на такі обставини може бути підставою для реагування вищестоящими судами, шляхом винесення окремих ухвал.

Не можна залишити без уваги і ту обставину, що судді інколи зловживають положеннями ст. 241 КПК України, призначаючи попередній розгляд справи в межах максимально встановленого законом строку - тридцяти діб.

Такі порушення мали місце у Світловодському міськрайонному суді Кіровоградської області. Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього Ш., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України надійшла на адресу суду 01.07.2010 року, а призначена до попереднього розгляду на 20.07.2010 року, тобто пізніше ніж у 10-денний термін. Як з'ясувалося, таке порушення не було викликано складністю справи чи її об'ємністю, оскільки обсяг матеріалів справи був незначний - не перевищував 100 арк., а підсудний свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному.

Між тим, трапляються поодинокі випадки суб'єктивних причин відкладення попереднього розгляду справи, зокрема через неявку в судове засідання учасників процесу, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи.

Так, кримінальна справа за обвинуваченням С., яка надійшла до Ульянівського районного суду м. Миколаєва 18.12.2009 року, до попереднього розгляду призначена на 29.12.2009 року, проте у зв'язку з неявкою в попереднє судове засідання підсудного, попередній розгляд справи було відкладено на 13.01.2010 року. Суд, відкладаючи попередній розгляд справи не вірно застосував положення ч. 1 ст. 240 КПК України, зміст якої полягає в тому, що попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора, неявка інших учасників процесу, в тому числі підсудного, не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим порушив строки попереднього розгляду справи.

Матеріали узагальнення свідчать про переважне дотримання судами вимог ст. 256 КПК України, згідно якої справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи - не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду, проте мають місце, випадки порушення строків, передбачених чинним законодавством України.

Наприклад, кримінальна справа відносно неповнолітнього С., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, надійшла до Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим 01.07.2010 року, до попереднього розгляду призначена в межах строків, встановлених ст. 241 КК України, проте судовий розгляд справи призначений на 26.08.2010 року, тобто за межами максимального строку, визначеного ст. 256 КПК України.

Такі порушення виявлено у Ковпаківському районному суді м. Суми - кримінальна справа за обвинуваченням Я. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України; Зарічному районному суді с. Суми - кримінальна справа відносно Ш. засудженого за ч. 1 ст. 185 КК України; Автозаводському районному суді м. Кременчука - кримінальна справа стосовно В., Я. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 296 КК України.

При цьому у всіх вказаних випадках суд посилався на складність справи, як на підставу для максимального строку необхідного для більш повного з'ясування обставин справи, однак жодного разу це твердження не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Аналізуючи практику судів, можна зауважити, що причинами порушення строків, визначених ст.ст. 241, 256 КПК України є незадовільна організація судових процесів, зниження рівня виконавчої дисципліни, несвоєчасне оформлення документів, недостатній контроль за цим з боку голів судів.

В цілому суди розглядають справи про злочини, вчиненні неповнолітніми в розумний строк, протягом якого намагаються забезпечити виконання відповідних процесуальних дій та належну підготовку справи до розгляду в судовому засіданні.

Незважаючи на те, що судді орієнтовані на необхідність якісного та своєчасного розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, трапляються непоодинокі випадки тривалого розгляду справ зазначеної категорії.

Як свідчать статистичні данні, переважну більшість справ про злочини неповнолітніх розглянуто в строки до двох місяців, однак певний відсоток справ розглядався протягом понад три місяці, а деякі справи розглянуті в термін понад шість місяців.

Порушення розумних строків у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми пояснюється їх складністю в організації судового процесу, зокрема неявкою підсудних, щодо яких як запобіжній захід обрано підписку про невиїзд, їх законних представників, захисників, свідків, потерпілих та їх представників в судове засідання, поданням учасниками процесу, клопотань про перенесення слухання справи за різних обставин, ознайомлення з матеріалами справи.

Так, кримінальна справа відносно неповнолітньої обвинуваченої Д., запобіжним заходом для якої було обрано підписку про невиїзд, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Красногвардейського районного суду Автономної Республіки Крим 17.05.2010 р. За результатами проведеного 28.05.2010 р. попереднього розгляду, справу призначено до судового розгляду на 07.06.2010 р. Розгляд справи неодноразово відкладався на 14.06.2010 р., 22.06.2010 р., 29.06.2010 р.,12.07.2010 р., 22.07.2010 р. через постійну неявку підсудної та її законного представника. Підсудна про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку, крім того про судове засідання призначене на 29.06.2010 р. була сповіщена особисто, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте в судові засідання не з'являлась. На запитання суду законний представник підсудної стверджувала про відсутність інформації про місцезнаходження доньки. Привод підсудної не дав результатів, відповідно до рапорту Красногвардійського РВО ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим підсудна за місцем проживання не мешкає, встановити її місце знаходження не можливо. Постановою суду від 22.07.2010 р. неповнолітню підсудну Д. оголошено в розшук. 22.02.2011 р. підсудна доставлена в суд та постановою суду від 22.02.2011 р. їй змінено запобіжній захід з підписки про невиїзд на взяття під варту. Справу призначено до розгляду на 16.03.2011 р. за результатами якого постановлено вирок.

Сдлід зазначити, що хоча взяття під варту як запобіжній захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, судом за вказаних обставин було правильно вирішено питання про заміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, оскільки ухилення від суду є безпосередньою підставою для зміни запобіжного заходу підсудному з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.

Нехтування законом у частині неявки до суду вбачається не тільки з боку підсудних та їх законних представників, а і з боку свідків та потерпілих, які також є учасниками судового процесу, на яких законодавством покладо обов'язок виконання вимог суду. Зокрема яскравим прикладом неповаги до суду, яке потягло за собою правові наслідки, може бути кримінальна справа відносно неповнолітнього К., обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України, яка перебувала в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області понад рік (з 05.05.2009 р. по 05.08.2010 р.). Причиною такого тривалого розгляду стала неявка свідків в судові засідання, призначені на 29.07.2009р., 01.10.2009р., 11.11.2009р., 03.12.2009р., 10.12.2009р., 26.01.2010р., 22.03.2010р., 01.06.2010р. Суд, забезпечуючи явку учасників процесу, вжив відповідних заходів шляхом винесення постанов про їх привід, проте тривале не виконання процесуальної вимоги потягло за собою закриття провадження у справі за спливом строку притягнення до відповідальності підсудного.

Питання забезпечення явки в судове засідання свідків є нагальною проблемою не тільки кримінального судочинства, а й судочинства в цілому, оскільки всі свідки у справі повинні бути допитані в судовому засіданні. Ця вимога закону направлена на виконання принципу безпосередності дослідження доказів у суді та обов'язку суду ґрунтувати судові рішення лише на тих доказах, що досліджувались в ході судового слідства

Разом з тим, судді, виходячи із загально встановлених правил, інколи не застосовують положення ст. 306 КПК України, яка встановлює виняток із цього загального положення. Дана норма передбачає випадки, коли можливий не безпосередній допит свідка, а лише оголошення його свідчень. Перелік таких випадків є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Фактично ситуація, коли оголошуються показання свідка, які він давав в ході дізнання або досудового слідства, не порушує принципу безпосередності дослідження показань свідка в суді.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 306 КПК України можливе оголошення показань свідка, явка якого до суду неможлива. Слід зауважити, що оголошення показань свідків, які не з`явились в судове засідання, можливе лише за умови письмового підтвердження отримання свідком судової повістки та підтвердження даних про поважні причини, що перешкоджають явці свідка в судове засідання. В інших випадках неявки свідка в судове засідання головуючий суддя вправі застосувати положення, визначені ст. ст. 70, 71 КПК України.

Судова практика свідчить про те, що судді не застосовують положення ст. 306 КПК України, крім того, найчастіше в матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження отримання свідком виклику до суду. Зазвичай суди не з'ясовують причини неявки та відповідним чином не реагують на це.

Звичайно, не можна залишити без уваги і ту обставину, що інколи свідки не з'являються до суду через свою правову безграмотність і байдужість до справи. В таких випадках, у разі повторної неявки в судове засідання свідка, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, судам слід роз'яснювати свідкам правові наслідки такої неявки, передбачені ст. ст. 70, 71 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення України в частині накладення штрафу в розмірі передбаченому законодавством.

Причинами тривалого розгляду кримінальних справ є відкладення у зв'язку із неявкою потерпілих, якими іноді є неповнолітні.

У більшості таких випадків, як свідчить практика, суди вживають відповідних заходів передбачених законом щодо залучення вказаних осіб до розгляду справи, зокрема надсилають повістки із повідомленням не тільки на адресу потерпілого, а й на адресу навчального закладу у якому він навчається, з проханням забезпечити явку в судове засідання. Такі заходи слід визнати ефективними, оскільки в більшості випадків сприяють явці потерпілого.

Крім того, складність організації розгляду справ такої категорії пов'язана з обов'язковим залученням до участі у справі захисників, які зазвичай виконують свої професійні обов'язки на безоплатній основі, а відтак не зацікавлені у явці до органів досудового слідства та суду, у зв'язку з чим суди витрачають забагато часу для повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають значення у справі.

Як приклад, справа Крижопільського районного суду Вінницької області справа за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, одержана судом 22.02.2010 року, а розглянута 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стала відмова підсудного та його законного представника від призначеного державою захисника, оскільки захист підсудного не був достатньо кваліфікованим. Вирішення питання про призначення іншого, більш досвідченого захисника та подальше його ознайомлення з матеріалам справи потягло за собою неодноразові перенесення слухання справи.

Зволікання з боку захисту під час розгляду справи надає суду право вжиття відповідних заходів реагування (винесення окремих постанов/ухвал з направленням їх до керівних органів), з метою запобігання в подальшому зривів розгляду справи. Крім того, повідомлення керівних органів про порушення є обов'язком суду, а не його правом.

Як вбачається з матеріалів узагальнення, причинами тривалого розгляду справ також є неналежне виконання працівниками досудового слідства окремих доручень, винесених у порядку ст. 315-1 КПК України, постанов суду про привід учасників процесу. На сьогодні, привід підсудних, свідків, потерпілих є одним з проблемних питань кримінально-процесуального законодавства через неврегульованість та складність у виконанні постанов про привід органами внутрішніх справ.

Так, Кіровоградським районним судом тричі відкладалвся розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Ш. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у зв'язку з невиконанням постанов суду про привід свідків.

Відкладання розгляду справи через невиконання або неналежне виконання працівниками міліції, яким доручається такий привід, своїх обов'язків (зокрема, ненадання суду матеріалів, рапортів, поясненя щодо причин його невиконання) позбавляє суд можливості приймати рішення щодо можливого розгляду справи за відсутності нез`явившихся осіб.

Іноді тривалий розгляд справ про злочини, вчиненні неповнолітніми викликаний проведенням перевірок заяв підсудного про застосування до нього недозволених методів досудового слідства або зміною прокурором обвинувачення в суді.

Наприклад, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу розглядав справу за обвинуваченням Б. та О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, 7 місяців 1 день у зв'язку з тим, що після проведеної судово-психіатричної експертизи, прокурор у межах наданих йому повноважень змінив обвинувачення підсудним.

В іншому випадку кримінальна справа за обвинуваченням К., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яка надійшла на адресу суду 22.02.2010 року і перебувала в провадженні судді до 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стало заявлене прокурором клопотання про винесення судового доручення з метою перевірки і уточнення фактичних даних щодо застосування неправомірних дій органами дізнання відносно підсудного К. Зазначене клопотання судом було задоволено, в порядку ст. 315-1 КПК України винесено постанову щодо перевірки обставин.

У поодиноких випадках кримінальні справи зазначеної категорії розглядались суддями понад 6 місяців з об'єктивних на те причин, а саме: через необхідність проведення судово - психіатричної експертизи щодо неповнолітніх та тривалим її проведенням.

Наприклад, кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України надійшла до суду 06.07.2010 р. Постановою суду від 14.07.2010 року справу призначено до розгляду, проте 04.08.2010 р. до суду надійшла ще одна справа за обвинуваченням І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Постановою суду від09.08.2010 р. справи були об'єднані в одне провадження та призначені до розгляду на 09.08.2010 р. В призначеному на 09.08.2010 р. суд за клопотання захисника підсудного призначив у справі амбулаторну судово - психіатричну експертизу. Після повернення кримінальної справи 10.09.2010 р. з висновком експерта, 28.09.2010 р. справа була розглянута з постановленням вироку. Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього К. та ще двох повнолітніх обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим 27.08.2009 р. Постановою суду від 18.02.2010 р. у справі було призначено судово-психіатричну експертизу для визначення психіатричного стану неповнолітнього К. Справа з актом амбулаторної експертизи надійшла з експертної установи 14.06.2010 р. Вирок постановлений 30.07.2010р., отже проведення експертизи протягом 4 місяців спричинило порушення строків розгляду справи.

Між тим є поодинокі випадки об'єктивних причин відкладення розгляду справи, серед яких недоставка до суду підсудних, яким обрано запобіжний захід тримання під вартою конвоєм слідчого ізолятору, оскільки на сьогодні в деяких областях України актуальною залишається проблема утримання цих осіб.

Зазначені причини тривалого розгляду справ мають місце в судах Херсонської області, оскільки слідчий ізолятор тимчасового утримання осіб м. Херсона частково закрито, внаслідок чого підсудні утримуються в слідчих ізоляторах міст Миколаєва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу. Наприклад, кримінальна справа відносно неповнолітнього Д. та інших повнолітніх осіб обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК України, яка надійшла до провадження Новокаховського міського суду Херсонської області 12.08.2009 року, а розглянута була 20.07.2010 року. Причинами тривалого розгляду стала неодноразова недоставка конвоєм підсудних в судове засідання. Крім того слухання справи відкладалось на тривалий термін з урахуванням часу, необхідного для доставки підсудних, які утримувались у слідчому ізоляторі м. Миколаєва.

За таких обставин, судам слід брати до уваги положення ст. 439 КПК України про можливість виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження з додержанням вимог ст. 26 КПК України.

Крім того, узагальненням встановлено, що причиною тривалого розгляду справ є навантаження суддів або переведення до іншого суду. Такі випадки мали місце в Дубровицькому районному суді Рівненської області - через перевантаження єдиної на той період судді - голови суду, справи розглядались з порушенням строків; Нахімовському районному суді м. Севастополя, в якому кримінальна справа відносно Ш. за ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, Б. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. ч. 1,3 ст. 296 КК України перебувала у провадженні з 2006 року. Відповідно до обвинувального висновку неповнолітні обвинувачувались у скоєнні 34 епізодів, в тому числі тяжких злочинів. У зв'язку з невизнанням вини підсудними, суд вирішив питання про проведення судового розгляду з дослідженням усіх наявних у справі доказів, допитів свідків, потерпілих згідно зі списком доданим до обвинувального висновку. 21.04.2008 року у зв'язку з переведенням судді, в провадженні якого перебувала ця справа, на роботу до іншого суду, кримінальну справу передано іншому судді, через що провадження у справі було розпочато спочатку.

Наявність цих об'єктивних причин не дає можливості стверджувати про те, що суди умисно допускали тяганину при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми.

Загалом, оцінюючи зібрані сукупні дані, можна сказати, що суди намагаються не порушувати строки розгляду справ щодо неповнолітніх без поважних на те підстав. У цілому такі відкладення розгляду справ не впливали на дотримання розумності строків їх розгляду.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільших значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органу дізнання та досудового слідства застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров'я, сімейного та матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Запобіжні заходи є заходами державного примусу і застосовуються у кримінальному процесі з метою належного виконання завдань правосуддя.

Відповідно до ст. 149 КПК України такими запобіжними заходами є підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командування військової частини. Згідно зі ст. 436 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 цього Кодексу, може застосовуватись передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Законність обрання запобіжного заходу забезпечується наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокурора і суду за дотриманням органами досудового слідства умов та порядку застосування.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу щодо неповнолітніх, судам необхідно враховувати тяжкість злочину у вчиненні якого вони обвинувачуються, мету та необхідність застосування запобіжних зохідів.

Взяття під варту обирається до неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку. Згідно зі ст. 13.2 Пекінських правил утримання під вартою до суду за можливості слід замінювати альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеню тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків з батьками, суд на підставі ст. 436 КПК України може передати його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - під нагляд адміністрації цієї установи.

Аналіз справ зазначеної категорії показав, що запобіжні заходи у виді взяття під варту обираються обвинуваченим у вчинені тяжких злочинів. При цьому при обранні запобіжного заходу суди з'ясовують як характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, в тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристику за місцем проживання і навчання.

З огляду на матеріали справи вбачається, що до неповнолітніх обвинувачених та підсудних як запобіжний захід переважно застосовується підписка про невиїзд, і лише у поодиноких випадках - взяття під варту. Наприклад, у Бобровицькому районному суді Чернігівської області у справі за обвинуваченням М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Слідчим СВ Бобровицького РВ УМВС України в Чернігівській області винесено постанову про обрання обвинуваченій запобіжного заходу - підписки про невиїзд. На виклики в судове засідання підсудна не з'являлась,про причини неявки суду не повідомляла, у зв'язку з чим Бобровицьким районним судом Чернігівської області було змінено міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. Після розшуку М. було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України її звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік. Міру запобіжного заходу змінено на підписку про невиїзд, підсудну звільнено з-під варти в залі суду;

В Армянському міському суді Автономній Республіці Крим, кримінальна справа за обвинуваченням П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК України, призначена до попереднього розгляду на 28.11.2009 року. У призначений час П. до суду не з'явився, внаслідок чого суд звернувся до органу внутрішніх справ для забезпечення явки обвинуваченого. У попереднє судове засідання підсудний не з'явився і не був доставлений приводом. До початку судового розгляду справи прокурор заявив клопотання про об'єднання даної кримінальної справи з іншими справами за обвинуваченням П. і С у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2,ч. 3 ст. 185 КК України, які надійшли до Армянського міського суду Автономної Республіки Крим пізніше. Одночасно прокурор просив суд змінити П. запобіжній захід з підписки про невиїзд на взяття під варту у зв'язку з тим, що один з інкримінованих йому злочинів у другій справі вчинено за попередньою змовою з іншими особами та в період коли перша справа знаходилась в суді. За таких підстав 29.01.2010 року судом було винесено постанову про зміну запобіжного заходу неповнолітньому П з підписки про невиїзд на взяття під варту.

Прикладом застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту у зв'язку із вчиненням злочину під час іспитового відбування покарання за попереднім вироком може бути кримінальна справа відносно неповнолітнього С., засудженого вироком Ленінського районного суду м. Кіровограду від 28.04.2009 року з ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75, 104 КК України був звільнений від покарання з іспитовим строком на 2 роки. У період іспитового строку - 27.10.2009 року С. вчинив злочин. Кіровський районний суд м. Кіровограда прийняв до уваги, що злочин неповнолітнім вчинено у період іспитового строку та змінив у ході розгляду справи запобіжний захід з підписки про невиїзд на взяття під варту, посилаючись в своїй постанові на те, що неповнолітній не став на шлях виправлення та продовжував злочинну діяльність.

Слід визнати, що трапляються випадки зміни запобіжного заходу під час попереднього розгляду справи. Відповідно до вимог ст. 237 КПК України при попередньому розгляді справи, що надійшла від прокурора, суддя, крім інших питань, з'ясовує, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Звернемо увагу, що суди професійно ставляться до вирішення цього питання. Викладене підтверджується прикладом Заводського районного суду м. Запоріжжя. У 2010 році під час попереднього розгляду справи відносно неповнолітнього С. за ч. 2 ст. 187, 198 КК України та Ц. за ч. 2 ст. 187 КК України, останньому було змінено запобіжній захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Підставами обрання обвинуваченому на досудовому слідстві такого запобіжного заходу були тяжкість злочину, вчиненого неповнолітнім, та відсутність коштів на відшкодування збитків. Під час попереднього розгляду справи судом було враховано те, що неповнолітній до кримінальної відповідальності раніше не притягався, скоїв злочин у неповнолітньому віці, є студентом, має постійне місце проживання, виховується в повній родині, його батьки частково відшкодували збитки потерпілому, а також не було переконливих доказів, які б свідчили про те, що неповнолітній ухилятиметься від явки до суду.

В іншому випадку, Кіровським міським судом Луганської області під час попереднього розгляду кримінальної справи за обвинуваченням О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України було змінено запобіжний захід з передачі під нагляд батьків, які не виконували своїх обов'язків щодо забезпечення запобіжного заходу, на взяття під варту, оскільки підсудний на виклики до суду з'являвся, місце перебування О. було невідоме.

Слід звернути увагу суддів, що призначаючи покарання, суд не пов'язаний з видом запобіжного заходу і призначає покарання у відповідності до вимог закону, відтак розумний підхід до обрання запобіжного заходу в подальшому може мати виховний ефект.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" № 5 від 16.04.2004 року, на виконання вимог ст. 442 КПК України з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу, суди мають викликати в судове засідання представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх, а також підприємства, установи та організації, в яких навчається чи працює неповнолітній, оскільки такі представники наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.

Матеріали узагальнення свідчать про покращення виконання судами вимог ст. 442 КПК України щодо участі у судовому розгляді представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх.

Так, наприклад, під час розгляду суддею Новокаховського міського суду Херсонської області справи відносно Р. обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, залучався соціальний педагог школи, де навчалась неповнолітня, для з'ясування питання щодо можливості виправлення останньої без поміщення її до спеціальної школи. За результатами розгляду справи постановою суду до Р. застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі останньої під нагляд матері строком на 2 роки.

Слід зазначити, що такий підхід до розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, дає позитивний результат, оскільки участь представників служб у справах неповнолітніх сприяє всебічному з'ясуванню даних про особу неповнолітніх, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, в яких виховувались чи навчались неповнолітні.

Проте іноді суди не вирішують питання про виклик зазначених вище осіб у судові засідання, хоча їх участь у таких судових засіданнях прямо передбачена вимогами ст. 442 КПК України.

Такі недоліки допущено Радехівським районним судом Львівської області у справі за обвинуваченням Б. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України; Галицьким районним судом м. Львова у справі за обвинуваченням неповнолітнього В., Г., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України; Шевченківським районним судом м. Чернівці у справі за обвинуваченням Ч. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України; Арбузинському районному суді Миколаївської області у справі за обвинуваченням Ш., у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 КК України; Снігурівському районному суді Миколаївської області у справі за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 125 КК України, Монастирським районним судом Тернопільської області у кримінальній справі за обвинуваченням неповнолітнього З. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Як результат такого нехтування законом, представники вказаних служб і організацій в судове засідання не з'являються, а суд не вживає заходів щодо залучення їх до подальшого розгляду у справи. Невиконання цих вимог закону є порушенням права на захист неповнолітнього підсудного і може бути підставою для скасування вироку.

Практика свідчить, що судді у постановах про призначення справи до судового розгляду не зазначають, що справа повинна розглядатись з обов'язковою участю прокурора та представника служби у справах дітей відділу опіки та піклування чи представника кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Вказані недоліки зумовлені, насамперед, тим, що в судове засідання викликаються всі особи, що включені до списку тих, хто, підлягає виклику в судове засідання, згідно з додатком до обвинувального висновку, який формується органами дізнання та досудового слідства. Представники служб у справах дітей та представники кримінальної міліції у справах неповнолітніх, як правило, в обвинувальному висновку не зазначені, оскільки це не передбачено ст. 224 КПК України.

У деяких випадках при розгляді судами справ про злочини неповнолітніх, представники служби та кримінальної міліції у справах дітей, незважаючи на виклики суду, не з'являються в судове засідання та не повідомляють про причини своєї неявки, що свідчить про неузгодженість у роботі судів та вказаних органанів і вимагає більшої уваги як збоку суддів, так і збоку керівників відповідних служб.

У судове засідання у справі за обвинуваченням Г., та неповнолітнього С., засуджених Сихівським районним судом м. Львова за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, не з'явились представники кримінальної міліції у справах дітей Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВС у Львівській області, проте суд на це ніяким сином не відреагував.

Виконання вимог ст. 442 КПК України в частині забезпечення участі у судовому розгляді кримінальних справ представників служби у справах дітей та міліції у справах неповнолітніх зумовлює, як і раніше, ряд проблем через незначну кількість справ, у слуханні яких такі представники брали участь.

Крім того, згідно із законом, суд повідомляє службу у справах неповнолітніх про час і місце розгляду справи, однак неявка представників цієї служби у судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Загалом суди виконують вимоги, передбачені ст. 442 КПК України, та повідомляють служби у справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх про дату, час та місце розгляду справи щодо неповнолітнього підсудного, проте, як свідчить практика цим суди і обмежуються, не викликаючи представників цих служб в судове засідання навіть у тих справах, де маються дані про перебування неповнолітніх підсудних на профілактичному обліку в зазначених органах.

Така практика існує як у судах, де відсутня спеціалізація, так і в судах, де така спеціалізація запроваджена.

У цьому вбачається формальний підхід судів до виконання законодавства щодо неповнолітніх, оскільки у випадках, коли підсудні перебували на профілактичному обліку, представники зазначених органів мають додаткові відомості про особу підсудного, його оточення та в зв'язку з тим, що законодавець наділив їх правом висловлювати свою думку обґрунтовувати, виходячи з наявних у них даних. У разі, коли неповнолітні на такому обліку не перебувають, представники служб мають відомості про неповнолітнього ще до прийняття щодо нього рішення суду і також виходячи з матеріалів справи, матимуть можливість висловлювати думку з питань, передбачених ст. 442 КПК України.

Враховуючи викладене, судам і надалі слід приділяти більше уваги участі представників зазначених служб та активніше залучати їх до участі у судових засіданнях, оскільки узагальнення виявляють неналежний рівень взаємодії з представниками служб у справах неповнолітніх та міліцією у справах неповнолітніх, внаслідок чого такі правопорушники залишаються поза профілактичним впливом, що сприяє продовженню ними злочинної діяльності, безконтрольності тощо.

Крім того, досліджуючи питання особливостей розгляду кримінальних справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, було звернуто увагу на те, що значна кількість суддів при проведенні дебатів по даній категорії справ надають слово представникам служб у справах дітей та законним представникам неповнолітніх, хоча такі дії головуючих прямо законом не передбачені, оскільки ст. ст. 441, 442 КПК України не передбачено надання слова у дебатах вказаним особам. Такі процесуальні дії головуючих, на нашу думку, слід розцінювати як бажання реалізувати право неповнолітнього підсудного на захист, намагання забезпечити повний та всебічний розгляд справи, що не суперечить основним засадам судочинства.

Наприклад, при розгляді Олександрівським районним судом м. Кіровограда кримінальної справи за обвинуваченням неповнолітніх Б., 1992 р.н. та С. 1993 р.н. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 183 КК України у судових дебатах після виступу прокурора слово було надано представникові служби у справах дітей, який виступив із конкретними даними щодо обох сімей неповнолітніх та охарактеризував їх, що допомогло суду прийняти обґрунтоване рішення щодо підсудних.

Слід звернути увагу суддів на неухильне дотримання закону, зокрема вказівок ст. 318 КПК України щодо учасників процесу та порядку проведення судових дебатів, а також ст.ст. 441, 442 КПК України, які вказують на те, що законні представники та представники служб у справах дітей можуть бути допитані у якості свідків і право на участь у дебатах за ними не передбачено.

Участь у судовому розгляді представників підприємств, установ чи організацій, в яких навчався чи працював неповнолітній, а також громадських організацій за місцем роботи батьків, опікунів або піклувальників, відповідно до ст. 443 КПК України є однією з найважливіших форм профілактично-виховного впливу на осіб, які не досягли 18 років і скоїли злочин. У суд повинні з'являтися ті особи, які безпосередньо відповідають за навчання неповнолітнього або працювали разом з ним і можуть надати пояснення про відомі особисто їм факти. Необхідність участі зазначених осіб у судовому розгляді зумовлена тим, що вони мають широкі можливості у надані суду допомоги в отриманні достовірних відомостей про особистість неповнолітнього, його батьків, умови життя та виховання підлітка, тощо. Представники установ, підприємств, організацій можуть допомогти встановити причини та умови, які сприяли вчиненню злочину неповнолітнім, виявити недоліки виховної роботи, які не дозволили утримати неповнолітнього від вчинення злочину.

Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, визначені ст. ст. 23, 64 КПК України і є загальними для всіх справ, у тому числі й у справах про злочини неповнолітніх. Однією з особливостей провадження у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми, є розширення меж з'ясування обставин, що підлягають доказуванню. Таким чином, ст. 433 КПК України деталізує положення ст. 64 КПК України, конкретизує предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх і способи з'ясування обставин, що є складовою предмету доказування у цих справах. Тому крім обставин, встановлення яких є обов'язковим під час провадження кожної кримінальної справи, у справах про злочини неповнолітніх, згідно зі ст. 433 КПК України, судді також з'ясовують вік неповнолітнього, стан його здоров'я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням. Має бути також з'ясовано, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є злочин випадковим або зумовленим причинами, які слід усунути. Необхідність з'ясування наведених обставин обумовлена тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення (звільнення) неповнолітнього до (від) кримінальної відповідальності, призначення виду та міри покарання.

Також необхідно зауважити, що невстановлення зазначених обставин свідчить про неповноту провадження у справі, і якщо таку неповноту досудового слідства в судовому слідстві неможливо усунути, суд повертає справу на додаткове розслідування.

Слід зазначити, що, розслідуючи справи цієї категорії, органи слідства не завжди з'ясовують обставини, вказані у ст. 433 КПК України, а це в свою чергу перешкоджає своєчасному та належному здійсненню правосуддя під час розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, тим самим фактично перекладають обов'язки встановлення обставин, передбачених ст. 433 КПК України на суд, який в свою чергу також не завжди вживає заходів щодо усунення цього порушення кримінально-процесуального закону.

Прикладом цього є постанова Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2010 року, якою з попереднього розгляду для організації додаткового розслідування прокурору району повернуто кримінальну справу за обвинуваченням Н., 1995 р.н., оскільки на досудовому слідстві не було встановлено особу обвинуваченого. Так, згідно відповіді Васильківського пологового будинку Дніпропетровської області неповнолітній Н. народився 24.07.1995 р., проте в обвинувальному висновку анкетні дані обвинуваченого свідчать про те, що останній народився 24.12.1995 р. в м. Запоріжжі. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області залишено без задоволення апеляцію прокурора на постанову, звернувши увагу прокурора на те, що дата і місце народження обвинуваченого має суттєве значення для встановлення його особи та для правильного вирішення справи, а тому висновки суду є обґрунтованими.

Наведене зумовлено тим, що досудове слідство здійснюється слідчими з невеликим досвідом та стажем роботи, які недосконало володіють специфікою розслідування даної категорії справ, що призводить до помилок та порушень вимог закону щодо забезпечення підвищеної правової захищеності неповнолітніх.

Під час розгляду справ суди в цілому забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми.

Водночас, суддям при розгляді справ даної категорії для з'ясування даних щодо особи неповнолітніх підсудних необхідно більш повно використовувати надану їм законом (ст. 441 КПК України) можливість, зокрема допитувати законних представників, які беруть участь у справі, в якості свідків.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінально-процесуального закону, має з'ясування даних про його вік (ст. 22 КК України).

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються за такими документами, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи. При суперечливості даних про вік суд повинен звернутись з запитом до відповідних органів за місцем реєстрації народження неповнолітнього. У разі відсутності документів та неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судом на підставі висновку судово-медичної експертизи, проведеної на вимогу суду та в порядку установленому ст. 76 КПК України. Непризначення у передбачених ст. 76 КПК випадках експертиз є ознакою істотної неповноти дізнання або досудового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, і є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Однак суди не завжди дотримуються передбаченого законодавством порядку щодо встановлення віку неповнолітніх, особливо у разі відсутності будь-яких документальних даних про вік обвинуваченого. Крім того, як свідчить практика, суди припускаються помилки і під час дослідження висновку експерта. Так, за відсутності документальних даних про вік днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Загалом, під час проведення узагальнення порушень щодо неправильного встановлення віку неповнолітнього не було виявлено, що свідчить про належне виконання судами вимог законодавства України в частині з'ясування обставин, зазначених у ч. 1 ст. 433 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України у кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього з'ясовується стан його здоров'я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, також з'ясовується, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Дані про стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для з'ясування стану здоров'я допитуються свідки, батьки неповнолітнього або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), саме про те чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі, якщо неповнолітній перебував на обліку з психоневрологічними захворюваннями або перебував у лікарні, витребовуються відповідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до ст.ст. 76, 433 КПК України призначають судово-психологічні експертизи або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

На вирішення експертизи або експерта - психіатра можуть бути поставлені наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов'язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку; якщо вони є, то в чому вони виявляються і з чим пов'язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення у психічному розвитку, які не включають його осудність, і в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування, якого саме.

Всупереч вищевказаним вимогам закону у жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричні, психолого-психіатричні експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводились. У кращому випадку органи слідства, суди робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з'ясування, чи не перебувають неповнолітні, щодо яких порушено кримінальні справи, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії.

Як приклад поверхової оцінки стану здоров'я неповнолітнього обвинуваченого можна навести кримінальну справу щодо О., який обвинувачувався за ч. 2 ст. 185 КК України, де органом досудового слідства було представлено довідку Любомильської центральної районної лікарні про стан здоров'я обвинуваченого на підставі його медичного освідчення, в якій вказано, що О. є фізично здоровою людиною. Між тим, в ході судового розгляду законним представником цього підсудного було подано висновок експертної комісії, зроблений задовго до вищевказаного медичного освідчення, з якого вбачається, що О. є інвалідом дитинства внаслідок чого йому до повноліття призначено соціальну допомогу по інвалідності. Виявлена в ході судового розгляду обставина стала причиною тривалого розгляду справи у суді та повернення справи на додаткове розслідування.

Встановлено й інший випадок порушення судами вимог ст. 433 КПК України, що потягло за собою скасування постанови суду. Так, у кримінальній справі за обвинуваченням А. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2010 року А. звільнено від покарання і застосовано до нього примусові заходи виховного характеру у виді направлення до спеціального училища соціальної реабілітації на строк 2 роки 6 місяців. Також А. був поміщений до приймальника - розподільника для неповнолітніх на 30 діб. Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2010 року постанову Феодосійського міського суду АР Крим від 04.06.2010 року - скасовано. Причинами скасування стало порушення вимог ст. 433 КПК України, а саме відсутність у матеріалах справи даних про проведення медичного огляду неповнолітнього. Крім того, суд першої інстанції не усунув такі порушення під час судового розгляду справи, а виніс постанову про застосування до А. примусових заходів виховного характеру. При цьому під час перебування неповнолітнього у приймальнику-розподільнику у нього були виявлені захворювання, при наявності яких, відповідно до Інструкції про медичний огляд дітей і підлітків, які направляються в загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я № 137/131 від 05.05.1997 року, діти не підлягають направленню до училищ соціальної реабілітації. За таких обставин справу направлено на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.

Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається з матеріалів справ, наданих для узагальнення, органами досудового слідства долучаються до матеріалів справи характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх розглядала його справу, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання або роботи, з'ясувати його поводження за місцем навчання або роботи та за місцем проживання. Необхідно з'ясувати, чи не вчиняв він правопорушення, чи не перебував на обліку в службі у справах неповнолітніх, які заходи впливу до нього застосовувались.

Більшість справ містить негативні характеристики на неповнолітніх з місця навчання або проживання. Однак, негативно характеризуючи неповнолітнього, який виховується і проживає у складних матеріальних, житлових, а іноді й антисанітарних умовах, представники громадськості, служб у справах неповнолітніх не реагують належним чином, а частіше - взагалі не реагують на фактори, що спонукають підлітків до вчинення злочину.

За таких обставин судам вбачається доцільним надсилати повідомлення до відповідних органів для здійснення контролю за неповнолітніми та надання їм можливої допомоги, у тому числі й соціальної.

Під час розгляду кожної справи також необхідно з'ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, характер контактів з оточуюченням. Це в свою чергу допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути.

Умови життя і виховання неповнолітнього з'ясовуються шляхом збирання даних про родину неповнолітнього, про його батьків або осіб, що їх заміняють, інформації про побутове оточення, зв'язки, відносини вдома та в колективі, де він працював або навчався. Необхідно також зібрати дані щодо обставин, які створили сприятливі умови для підготовки і вчинення злочину (відсутність контролю з боку батьків; недоліки в діяльності служби у справах неповнолітніх тощо); обставин, що безпосередньо призвели до формування злочинного наміру і підштовхнули на злочини (підбурювання, неправомірні дії потерпілих тощо).

Наприклад, Ленінським районним судом м. Луганська у кримінальній справі за обвинуваченням неповнолітніх Б. та П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у судовому засіданні були допитані законні представники неповнолітніх підсудних, які дали пояснення про сімейно-побутові умови, їх стосунки з дітьми, надали характеристику неповнолітнім.

Таким чином, суддям слід звернути увагу на ту обставину, що у ч. 2 ст. 433 КПК України законодавець визначив порядок встановлення вказаних вище обставин шляхом допиту батьків неповнолітніх та інших осіб, які можуть дати потрібні відомості в якості свідків. Допитані законні представники мають пояснювати поведінку неповнолітнього, причини та умови скоєння ним злочину.

Узагальненням встановлено, що суди приділяють значну увагу вивченню умов проживання та виховання неповнолітніх, сімейного стану і впливу батьків на виховання підлітків. Ці обставини підтверджуються довідками про склад сім'ї, характеристиками та актами обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього, які наявні у матеріалах переважної більшості кримінальних справ.

Разом з цим, виявлено, що окремі судді не звертали уваги на відсутність у матеріалах справи актів обстеження умов життя та виховання неповнолітніх підсудних, не вимагали від органів досудового слідства їх надання такої інформації і залишали ці факти без належного реагування. Такі порушення встановлені в Сумській області (Охтирський міськрайонний суд, Шосткинський міськрайонний суд), Кіровоградській області (Кіровський районний суд Кіровського району м. Кіровограда) та інших.

Слід зазначити, що особливу увагу при проведенні перевірки кримінальних справ було приділено вивченню питань про вид заняття неповнолітніх. Так, із перевірених справ вбачається, що лише близько 5 % неповнолітніх були зайняті суспільно-корисною працею, переважна більшість навчалися у школах та професійно-технічних учбових закладах (70 %), решта 25 % неповнолітніх не навчались, не працювали контроль за ними з боку батьків, навчальних закладів, а зрештою і суспільства, був відсутній.

Вивчаючи умови проживання та виховання неповнолітніх, необхідно враховувати сімейний стан, коло осіб, які оточують неповнолітнього, з якими він спілкується та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що саме із кола повнолітніх знайомих часто надходять пропозиції щодо вчинення злочинів.

Як свідчить практика, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність має різні форми та способи. Це, насамперед корисливі пропозиції, прохання, поради, нерідко залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, що створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. Тому під час розгляду справ щодо неповнолітніх судам слід ретельно досліджувати не тільки обставини пред'явленого неповнолітньому обвинувачення, а й питання про те, чи не був він втягнутий у злочинну діяльність дорослими особами.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" з'ясування впливу дорослих підмовників та інших осіб, що втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність - є прямим обов'язком органів досудового слідства, їх невиконання тягне за собою направлення справи на додаткове розслідування.

У цілому суди ретельно з'ясовували характер взаємовідносин між дорослим і підлітками з метою встановлення ролі дорослого у вчиненні неповнолітнім злочину. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність передбачає ініціативну поведінку, пов'язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі у злочині, зокрема, переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрість, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшення схилення його до вчинення злочину та інше. У процесуальних документах має бути вказано, завдяки якими конкретним діям неповнолітній був втягнений у злочинну діяльність.

Суди не завжди з необхідною повнотою досліджували докази винності дорослих, а вироки не у всіх справах достатньо мотивувались. Це спричинено, зокрема тим, що органи досудового слідства належним чином не збирають докази щодо розкриття цього злочину, в процесуальних документах не завжди вказують, які конкретно дії були вчинено. Зазначають лише, що доросла особа знала про неповнолітній вік підлітка і втягнула його у злочинну діяльність, або навпаки, що дорослий не знав достовірно про вік неповнолітнього, що призводить до постановлення судами виправдувальних вироків за ст. 304 КК України.

Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 23.09.2010 року засуджені неповнолітній У за ч. 3 ст. 185 КК України, а також У. за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України,С. за ч. 3 ст. 185 КК україни, які визнані винними у тому, що 06.03.2010 року у вечірню пору за пропозицією У. вирішили вчинити таємне викрадення чужого майна. З цією метою вони прибули до магазину "Софіївський" у с. Софіївка Компаніївського району та зламавши внутрішні дверні запори проникли в приміщення магазину, звідки таємно викрали майно на загальну суму 11 023 грн. оскільки злочин вчинено неповнолітнім У за пропозицією його старшого брата У., то останній також засуджений за ч. 1 ст. 304 КК України, тобто за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Цим же вироком С. виправданий за ч. 1 ст. 304 КК України, оскільки в судовому засіданні той стверджував, що злочин вчинено за пропозицією У, що про неповнолітній вік У. йому достовірно відомо не було. Суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність належних доказів про те, що С. достовірно знав про від У., а також неповнолітній був втягнений у злочинну діяльність саме старшим братом.

Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній вчинив злочин у зв'язку з втягненням його у таке діяння дорослим, особу якого органами досудового слідства не було встановлено або якого не було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 304 КК України, суд, залежно від конкретних обставин справи, повинен своєю постановою повідомити прокурора про вчинення цих злочинів (ст. 278 КК України), повернути справу на додаткове розслідування (ст. 281 КК України) або відповідно до ст. 23-2 КПК України винести окрему постанову стосовно таких фактів.

Суди також повинні належно реагувати своїми окремими постановами (ухвалами) на невиконання органами досудового слідства вимог ст. 433 КПК України щодо обов'язку повного і всебічного з'ясування обставин, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, який вчинив злочин, виявляти дорослих осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, притягувати таких осіб до передбаченої законом відповідальності.

Проте, як засвідчило узагальнення, жодної кримінальної справа через порушення органами досудового слідства вимог ч. 6 ст. 433 КПК України прокурору для проведення додаткового слідства не було направлено, окремих постанов не виносилось.

Узагальнюючи судову практику розгляду справ зазначеної категорії, слід зробити висновок, що суди загалом без будь-яких обмежень мають змогу виконувати вимоги, передбачені ст. 433 КПК України.

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди зважають на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Неповнолітні не мають достатнього життєвого досвіду, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та обирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Поряд з цим з цим судді з'ясовують і ті обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітніх підсудних, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули їх у злочинну діяльність.

Норма про право обвинуваченого на захист, сформульована у законодавстві України, в цілому відповідає вимогам світових стандартів судочинства щодо неповнолітніх. Можна стверджувати, що діючим законодавством посилена правова охорона неповнолітніх, яка полягає в тому, що для неповнолітніх у КПК України передбачене подвійне представництво - адвоката і законного представника, чий правовий статус дає змогу здійснювати охоронні функції.

Враховуючи, що неповнолітньому, який вчинив суспільно небезпечне діяння і потрапив у сферу дії кримінального процесу, в силу його вікових та психологічних особливостей, нестачі життєвого досвіду, важко самостійно розібратися в механізмі провадження у кримінальній справі, законом передбачена обов'язкова участь захисника по цій категорії справ (п. 1.6. ч. 1 ст. 45 КПК України). Захисник, на відміну від законного представника, в усіх випадках керується лише інтересами свого підзахисного. Його основне завдання - за допомогою засобів захисту, передбачених діючим законодавством, спростувати підозру чи обвинувачення, виявити обставини, які пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та надати їм необхідну юридичну допомогу.

Захисник, відповідно до п. 8 ст. 32 КПК України, є учасником процесу і згідно з чинним законодавством ним може бути адвокат, тобто особа, яка у відповідності зі ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Крім адвокатів ч. 2 ст. 44 КПК України передбачає допуск як захисників інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, проте кримінально-процесуальним законом такі особи не визначені.

Як захисники допускаються також близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого. Такими особами є батьки, дружина, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, також опікуни або піклувальники у випадках і в порядку, зазначених у КПК України. При цьому Пленум Верховного Суду України в постанові від 24.10.2003 року "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" № 8 звертає увагу на те, що у випадках, коли відповідно до ст. 45 КПК України участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники можуть брати участь у справі як захисники лише одночасно із захисником - адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права (п. 4).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК України участь захисника у справах неповнолітніх незалежно від того, чи досягли вони на момент розслідування або судового розгляду справи 18-річного віку, є обов'язковою, його повноваження підтверджуються документами, визначеними ст. 44 КПК України. Зазначена вимога закону є однією з найважливіших особливостей провадження у справах цієї категорії. Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення неповнолітньому протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин із моменту затримання. Стаття 43 КПК України визначає, що підозрюваною визнається особа, до якої застосовано запобіжній захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої. Таким чином, у кримінальних справах осіб, які не досягли 18-річного віку, законодавець передбачив можливість вступу захисника у кримінальний процес на ранньому етапі, що зумовлено необхідністю оперативного надання кваліфікованої юридичної допомоги підлітку.

У випадку порушення кримінальної справи відносно конкретного неповнолітнього без застосування до нього запобіжних заходів законодавець позбавив підлітка допомоги захисника на початковому етапі розслідування. З огляду на це було б доцільним передбачити у КПК України норму про вступ захисника неповнолітнього в судовий процес з моменту порушення кримінальної справи. Такий підхід дозволив би забезпечити належний захист прав неповнолітніх обвинувачених.

Як свідчить практика, органи досудового слідства виконують такі вимоги закону і призначають захисників у порядку ст. 47 КПК України до участі у справі, як на стадії порушення кримінальної справи, так і під час допиту неповнолітніх, оскільки наслідком порушення вимог ст. 44 КПК Украйни щодо моменту допуску до участі у справі захисника може бути направлення судом справи прокурору для проведення додаткового досудового слідства, а при постановлені судом вироку - підставою для його скасування.

Прикладом такого порушення є справа щодо неповнолітнього Б., засудженого вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07.06.2010 року за ч. 2 ст. 185 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 15.09.2010 року скасовано вирок суду від 07.06.2010 року у зв'язку з порушенням права неповнолітнього на захист під час досудового слідства. Зокрема з матеріалів справи вбачається, що затримання Б. працівниками міліції відбулося 22.07.2009 року о 10 год. 00 хв., де він був доставлений у відділ міліції і допитувався як підозрюваний у відсутності адвоката, його явка з повинною відбиралась у присутності педагога, яка під час цієї дії змушена була залишити Б. з працівниками міліції, а сама піти у лікарню. Після її повернення у відділ міліції допит неповнолітнього Б. уже був закінчений. За таких обставин вирок суду скасовано, матеріали справи повернуті прокурору для проведення додаткового розслідування.

Питання участі законного представника у справах про злочини неповнолітніх регламентовано в ч. 1 ст. 438 КПК України, зокрема зазначено, що пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит провадяться за правилами, передбаченими ст.ст. 140, 141, 142, 143 КПК України у присутності захисника.

Відповідно до ст. 21 КПК України орган досудового слідства, прокурор, суддя зобов'язані до першого допиту неповнолітнього як підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного роз'яснити йому право мати захисника і обов'язково скласти про це протокол.

Водночас, розглядаючи справу за обвинуваченням неповнолітнього П., Путильський районний суд Чернівецької області не звернув уваги на ту обставину, що пред'явлення обвинувачення неповнолітньому П. та вручення йому постанови про притягнення як обвинуваченого було проведено без участі захисника, що є істотним порушенням закону, та постановив вирок, яким засудив неповнолітнього.

В даному випадку суд порушив вимоги кримінально-процесуального законодавства України, оскільки справу слід було направити прокурору району для організації додаткового розслідування, а не приймати рішення по суті.

Іншим прикладом порушення права на захист неповнолітнього став розгляд кримінальної справи Соснівським районним судом м. Черкаси за обвинуваченням неповнолітнього К. за відсутністості захисника. Як встановлено Апеляційним судом Черкаської області під час перегляду справи в апеляційному порядку, призначений органами досудового слідства захисник був відсутній не тільки в судових засіданнях, а й під час досудового слідства. За таких обставин вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.09.2010 року скасовано, справу направлено прокурору для проведення додаткового розслідування.

Необхідно зауважити, що таке порушення тягне за собою тривалий розгляд справи і потребує відповідного реагування судами в порядку, передбаченому ст. 23-2 КПК України.

Вивчення матеріалів кримінальних справ про злочини осіб, які не досягли вісімнадцяти років, виявило надзвичайно пасивну поведінку захисників на досудовому слідстві у цій категорії справ. Їхня діяльність у більшості випадків зводиться до присутності під час вручення неповнолітньому постанови про притягнення як обвинуваченого, під час допиту, а також під час ознайомлення обвинуваченого з матеріалами закінченого досудового слідства. Захисники неповнолітнього практично не користуються своїм правом клопотати перед слідчим про участь у провадженні слідчих дій. Такі випадки мали місце лише в 5 % вивчених кримінальних справ. Передбачені КПК України можливості збирання захисником відомостей про факти, що можуть використовуватись як докази в справі, шляхом одержання документів від громадян та юридичних осіб; одержання письмових висновків фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, зовсім не використовуються. Захисники не витребовують характеристики неповнолітнього обвинуваченого з місця його проживання, навчання, роботи, проведення дозвілля, покладаючись на те, що це зробить слідчий в силу своїх процесуальних обов'язків, проте останні при з'ясуванні даних, що характеризують особистість неповнолітнього, обмежуються лише витребуванням характеристики з одного із вказаних місць, що не в повній мірі може розкрити риси обвинуваченого, підозрюваного, підсудного.

Трапляються випадки, коли захисники не реагують на дії слідчого, які формально не порушують вимог кримінально-процесуального законодавства, проте суперечать природі інституту захисту. Так, під час ознайомленні групи неповнолітніх обвинувачених, що складалася з п'яти осіб, з матеріалами закінченого досудового слідства на ознайомлення з кримінальною справою загальною кількістю чотириста сторінок кожним з підлітків було відведено по п'ятнадцять хвилин. Крім цього, ознайомлення почалося у 19:00, коли у неповнолітнього вже не такий рівень уваги, як удень. Адвокат, який здійснював захист всіх обвинувачених, ніяк не відреагував на такі дії слідчого.

Загалом проведеним узагальненням встановлено, що при підготовці зазначеної категорії справ до судового розгляду суди ретельно перевіряли, чи було надано допомогу захисника на стадії досудового слідства; чи було роз'яснено неповнолітньому підозрюваному, обвинуваченому право на побачення з захисником до першого допиту, чи не були вони позбавлені цього права, якщо обвинувачувалися кілька неповнолітніх чи враховано можливі суперечності щодо їх позицій, ролей у вчиненні злочинів.

Розглядаючи питання захисту, не можна залишити без уваги відмову неповнолітнього від захисника чи його заміну.

Згідно зі ст. ст. 21, 43, 431, п. 1 ч. 1 ст. 45, ст. 106 КПК України неповнолітній підозрюваний або обвинувачений може дати перше пояснення тільки після зустрічі із захисником. Під час допиту такого підозрюваного, підсудного присутність захисника є обов'язковою. Неповнолітній відповідно до вимог ст. 46 КПК України, може відмовитись від конкретного захисника, але не від здійснення його захисту, заміна одного захисника іншим може мати місце лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Ця безумовна вимога закону підкріплена тим, що для слідчого й суду відмова неповнолітнього від послуг захисника не є обов'язковою (ч. 3 ст. 46 КПК України). Видатки на залучення захисника до участі у кримінальному процесі, як і в усіх випадках обов'язкового його призначення, бере на себе держава.

Феодосійським міським судом Автономної Республіки Крим, у зв'язку з порушенням права на захист обвинуваченого, кримінальна справа за обвинуваченням В. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, направлена для організації додаткового розслідування. У постанові суд зазначив, що слідчий в порядку ст. 47 КПК України постановою від 04.09.2010 року призначив захисником підозрюваного адвоката О., за участю якого 08.09.2010 року неповнолітньому було пред'явлено обвинувачення і останній був допитаний обвинувачений. Разом з цим встановлено, що під час розгляду в суді подання слідчого про зміну О. запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, захист обвинуваченого здійснював інший адвокат С., за участю якого також виконувалися вимоги ст. ст. 218 - 220 КПК України. Однак відомостей про те, що обвинувачений заявляв клопотання або погодився на зміну захисника, в матеріалах справи немає. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20.01.2011 року постанова Феодосійського міського суду Автономної Респудліки Крим від 12.11.2010 року про повернення справи для організації додаткового розслідування залишена без змін.

Як свідчить практика, непоодинокими є випадки порушення судами під час розгляду справ зазначеної категорії права на захист неповнолітнього в частині здійснення захисту декількох підсудних одним адвокатом.

Вироком Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 10.11.2009 року засуджені, зокрема брати Ж. 1989 р.н. та Ж. 1987 р.н., за вчинення злочинів передбачених ст. ст. 185 ч. 2, 289 ч. 2 КК України. 01.03.2010 року апеляційний суд Запорізької області апеляцію прокурора на цей вирок суду задовольнив, вирок Камянсько - Дніпровського районного суду Запорізької області від 10.11.2009 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів у зв'язку з істотним порушенням кримінально - процесуального закону, зокрема вимог ст. 45 КПК України, відповідно до якої участь захисника у кримінальних справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів у віці до 18 років є обов'язковою, і здійснення захисту неповнолітнього та дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається. З матеріалів справи вбачається, що адвокатом Д. було здійснено захист братів Ж., з яких Ж. на день вчинення злочинів був неповнолітнім, а Ж. - повнолітнім.

Судам під час розгляду справ слід пам'ятати, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16.04.2004 року № 5 здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

Передбачене у законі представництво інтересів неповнолітнього адвокатом і законним представником - прояв підвищеної юридичної охорони неповнолітніх у кримінальному процесі. Законний представник наділений широкими повноваженнями, які співвідносяться з відповідними правами законних представників неповнолітніх у судах англосаксонської і континентальної моделей.

Участь законного представника неповнолітнього у кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього і тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання та поведінку неповнолітнього.

У КПК України крім ст. 32, в якій дається роз'яснення терміну "законні представники", є дві спеціальні статті, що безпосередньо стосуються участі законних представників у розслідуванні й судовому розгляді справ щодо неповнолітніх. У ч. 2 ст. 440 КПК України встановлено, що при оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому для ознайомлення матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутнім законний представник неповнолітнього.

Допускаючи законного представника неповнолітнього до участі у судовому процесі, слід пам'ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть таких розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

У ст. 441 КПК України передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Перелік прав цього представника досить повний. Реалізація цих прав має сприяти його участі на стороні тієї особи, інтереси якої він представляє.

Щодо правового статусу законного представника в судовому розгляді справи закон категоричний: законні представники (батьки та інші законні представники) мають бути викликані до суду. Отже, їх слід внести до спискуосід, яких необхідно викликати в судове засідання. Пріоритет такого виклику мають батьки. Зі змісту ст. 441 КПК України вбачається, що інші особи можуть бути викликані до суду тоді, коли батьків неповнолітнього підсудного з будь-яких причин викликати неможливо. Відповідно до цієї ж статті законні представники мають право брати участь у дослідженні доказів, представляти докази, заявляти клопотання й відводи. Законом також передбачено, що зазначені права мають бути роз'яснені законним представника в підготовчій частині судового засідання.