Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича - доповідача,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41-45, ст. 529) (далі - Закон про судоустрій), пункту 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), частини третьої статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), статей 2, 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 30, ст. 260) зі змінами (далі - Закон) щодо можливості застосування Верховним Судом України цих положень як підстави та процедури перегляду судового рішення у справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні такої справи судом.

Заслухавши суддю-доповідача Винокурова С.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховний Суд України - звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення окремих положень Закону про судоустрій, КПК України, КпАП, Закону щодо можливості застосування Верховним Судом України цих положень як підстави та процедури перегляду судового рішення у справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні такої справи судом.

Необхідність в офіційному тлумаченні вказаних положень автор клопотання обґрунтовує наявністю практичної потреби у їх з'ясуванні та офіційній інтерпретації з метою забезпечення конституційного порядку у сфері здійснення правосуддя в Україні. Така необхідність виникла під час перегляду Верховним Судом України рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 2 грудня 2003 року стосовно Карпенко Лариси Іванівни.

27 квітня 2004 року Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) розпочав розгляд заяви N 17444/04, поданої Карпенко Л.І. проти України.

У Рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі "Корнєв і Карпенко проти України", яке набуло статусу остаточного 21 січня 2011 року, Європейський суд визнав статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року такою, яка застосовується до провадження у справі заявниці з огляду на порушення пункту 1 статті 6 цієї Конвенції в поєднанні з її пунктом 3 (b) вказаної статті, оскільки через ненадання Карпенко Л.І. достатнього часу і можливості підготувати свій захист не було забезпечено справедливого судового розгляду. У зазначеній справі Європейський суд окремо вказав, що належним способом виправлення порушення може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою автора клопотання.