Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Провадження в кримінальних справах на території України згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

А тому необґрунтованими є посилання органів дізнання, досудового слідства та прокуратури про можливість розгляду заяв і повідомлень про злочини у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", оскільки відповідно до ст. 12 цього Закону його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

Крім того, порядок розгляду заяв та повідомлень про злочини, встановлений ст. 97 КПК України, що виключає можливість застосування Закону України "Про звернення громадян".

Слід зазначити, що Розділ другий КПК України містить норми, які визначають види заяв та повідомлень про злочини, що слугують приводами до порушення кримінальної справи, а також порядок їх прийняття. Водночас, такі норми не регулюють увесь комплекс суспільних відносин, що стосуються цього питання, зокрема, відсутній порядок прийняття, реєстрації, обліку, розгляду заяв, повідомлень про злочини та іншої відповідної інформації, яка надходить до органів внутрішніх справ, прокуратури та суду.

На сьогодні ця прогалина заповнюється наказами Міністерства внутрішніх справ України "Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються" від 14 квітня 2004 року N 400, Генеральної прокуратури України "Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України" від 28 грудня 2005 року N 9гн тощо.

Відповідно до положень ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювальні злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. Перевіривши таку заяву чи повідомлення на наявність підстав для порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України) , прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані протягом триденного строку (в разі необхідності перевірити таку заяву чи повідомлення до десяти днів) прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити у порушенні кримінальної справи; 3) направити справу за належністю. Про прийняте рішення зазначені особи повинні в порядку ст. ст. 98-2, 99 КПК України повідомити заінтересованих осіб, які у свою чергу можуть оскаржити постанову: про порушення кримінальної справи до прокурора на підставі ч. 3 ст. 100 КПК України, до суду на підставі ст. 236-7 КПК України; про відмову у порушенні кримінальної справи до прокурора, керуючись ст. 99-1 КПК України, до суду, керуючись ст. 99-1 та ст. 236-1 КПК України.