(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з забезпеченням виконання зобов'язань.

1. Кредитор вправі вимагати сплати боржником визначеної законом або договором неустойки, проте її розмір у виняткових випадках може бути зменшено судом.

Розглянувши позов регіонального відділення Фонду державного майна України (далі - позивач) до спортивної школи (далі - відповідач) про стягнення пені за прострочення терміну оплати об'єкта приватизації, арбітражний суд частково задовольнив позовні вимоги, зменшивши розмір пені.

Прийняте рішення мотивовано порушенням відповідачем вимог частини п'ятої статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та умов договору купівлі-продажу щодо обов'язку покупця сплатити ціну продажу об'єкта протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. У зв'язку з простроченням терміну внесення згаданих платежів відповідачу нараховано пеню. Арбітражний суд визнав позовні вимоги доведеними у меншій, ніж заявлено, частині з урахуванням часткової сплати відповідачем пені у добровільному порядку до подання позову і визнав за можливе зменшити розмір пені з огляду на важкий фінансовий стан відповідача та попереднє перерахування ним 50 відсотків належної до сплати пені.

Постановою наглядової інстанції рішення зі справи змінено: припинено провадження у частині стягнення суми пені, сплаченої відповідачем до подання позову, в іншій частині рішення залишено без зміни. Висновок про наявність підстав для зменшення розміру пені обгрунтовано тим, що термін прострочення є незначним, а розмір сплаченої пені перевищує можливі збитки позивача, у той час як сплата відповідачем пені у повному розмірі може призвести останнього до тяжкого фінансового стану.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду позивач просив стягнути пеню у повному обсязі з посиланням на відсутність достатніх підстав для зменшення розміру пені.

Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного здійснення відповідачем розрахунків за придбаний об'єкт приватизації, у зв'язку з чим відповідно до умов договору купівлі-продажу нараховано пеню. Водночас позивачем завищено розмір заявленої до стягнення пені, оскільки майже половину її суми сплачено покупцем у добровільному порядку до подання відповідних вимог продавцем. З огляду на це наглядовою інстанцією арбітражного суду обгрунтовано припинено провадження зі справи у частині стягнення суми пені, сплаченої відповідачем до подання позову.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені за порушення терміну розрахунків арбітражний суд керувався положеннями статті 205 Цивільного кодексу України та пунктом 3 частини другої статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України, згідно з якими арбітражному суду надано право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.1) Арбітражним судом враховано, що період прострочення є незначним і розрахунки за придбаний об'єкт приватизації завершені задовго до подання позову, а також те, що відсутні докази настання негативних наслідків для позивача у зв'язку із затримкою платежу (зокрема, матеріальних збитків). Крім того, арбітражним судом взято до уваги звернення, у якому зазначалося, що стягнення суми пені у повному обсязі спричинить фактичне припинення діяльності відповідача.

З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишено без зміни постанову арбітражного суду як таку, що відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

2. Оскільки заставою може забезпечуватися лише дійсна вимога, право застави за договором позики виникає лише після фактичного одержання суми позики боржником.

Розглянувши позов закритого акціонерного товариства (далі - товариство) до науково-виробничого підприємства (далі - підприємство) про примусове виконання зобов'язання за договором застави, арбітражний суд зобов'язав підприємство передати у заставу визначене договором майно.

Постановою наглядової інстанції рішення скасовано, а в позові відмовлено з посиланням на те, що виконання зобов'язання за договором позики не може бути забезпечено заставою, оскільки товариством не вчинено відповідних дій, які б свідчили про виникнення зобов'язання за договором позики.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство, не погоджуючись з постановою арбітражного суду, просило її скасувати та залишити без зміни рішення зі справи. На думку заявника, відповідач вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю в порядку статті 376 Цивільного кодексу України, проте повинен виконати зобов'язання за договором застави, у той час як договір позики не є предметом даного спору. Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Зі змісту згаданих норм вбачається таке. Якщо забезпечене заставою зобов'язання ще не виникло, право застави також не виникає, незважаючи на укладення договору застави. 2) Оскільки дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує, за договором позики право застави виникає лише після фактичного одержання суми позики боржником.

Матеріали справи, зокрема довідка установи банку, свідчать, що позичкові кошти від товариства на рахунок підприємства не надходили. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишено без зміни постанову арбітражного суду.

3. Передача у заставу майна відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, з моменту прийняття рішення про його приватизацію потребує дозволу відповідного органу приватизації.

Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов прокурора в інтересах регіонального відділення Фонду державного майна України до банку та відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) про визнання недійсним договору застави з мотивів відсутності дозволу органу приватизації на заставу майна товариства, яке знаходиться у процесі приватизації.

У заяві про перевірку рішення в порядку нагляду банк просив його скасувати та відмовити у позові з посиланням на те, що передача у заставу майна акціонерного товариства не вимагає дозволу органу приватизації.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила, що на момент укладення договору застави товариство знаходилося у процесі приватизації.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України "Про заставу" (у редакції Закону України від 25.02.94 ) з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Дозвіл на заставу майна товариства органом приватизації не надавався.

Посилання заявника на те, що припис частини п'ятої статті 11 Закону України "Про заставу" поширюється лише на передачу в заставу майна державних підприємств і не може застосовуватися до майна відкритих акціонерних товариств, є безпідставним.

Згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України товариство створено у процесі корпоратизації державної компанії на підставі Указів Президента України від 26.11.94 N 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" та від 19.03.96 N 194/96 "Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році".

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 26.11.94 N 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" засновниками з боку держави відкритих акціонерних товариств, які створюються відповідно до цього Указу, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва у районах та містах.