Верховною Радою України 2 грудня 2010 року прийнято Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Зазначеним Законом Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 183-3, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

З метою однакового застосування адміністративними судами приписів зазначеної норми Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

1. Судам слід ураховувати, що провадження у справах, порушених за поданням податкових органів, поданим на підставі статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного). Сторонами такого провадження, як випливає з частини сьомої статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, є заявник (орган державної податкової служби, що вніс подання), та відповідач - платник податків, стосовно якого таке подання внесено.

З огляду на цезагальні норми Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють процедуру позовного провадження, до провадження на підставі подання податкового органу можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить спеціальним нормам статті 183-3 цього Кодексу. Тому сторони у процесі розгляду подання податкового органу користуються всіма правами, які мають позивач та відповідач згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України, за винятком тих, що не можуть бути реалізовані за змістом статті 183-3 зазначеного Кодексу.

2. Статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено перелік особливих вимог, що пред'являються до подання податкового органу, та особливий перелік процесуальних дій суду, які можуть учинятися в процесі розгляду такого подання.

Водночас у частині, що не врегульована статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема статтею 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, пунктом п'ятим частини першої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у позовній заяві у разі необхідності зазначаються клопотання про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Виходячи з того, що статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено інше, заявник має право додавати відповідні клопотання до свого подання.

3. Згідно з частиною третьою статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. Оскільки статтею 183-3цього Кодексу не встановлено інше, зазначене правило поширюється і на випадки звернення податкового органу з відповідним поданням.

4. Згідно з частиною третьою статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини другої цієї статті щодо форми та змісту подання суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

При цьому згідно з пунктом п'ятим частини другої статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України до подання податкового органу повинен включатися перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Таким чином, перелік документів, що повинні додаватися до подання, не є вичерпним.

Ураховуючи зазначене, недоліком подання є також недотримання тих вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання яких не суперечить особливостям, визначеним статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому всуду є підстави для повернення заявнику подання також у тому разі, якщо ним не виконано (з урахуванням наданого судом строку) вимог щодо надання доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

5. Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Водночас Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито" не передбачає розміру ставки мита, яке справляється при зверненні з поданнями в порядку статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, державне мито при зверненні податкових органів з поданням на підставі статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України не сплачується.

6. Згідно з частиною другою статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

З огляду на викладене, суди повинні вимагати у заявника доказів, що підтверджують факт та час виникнення обставин, які зумовили звернення з поданням.

Наприклад, відповідно до пункту 91.4 статті 94 Податкового кодексу України уразі, якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

7. Строки звернення заявника з поданням, передбачені частинами другою та третьою статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, є різновидами строку спеціального звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказана норма встановлює, що Кодексом адміністративного судочинства України можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж шестимісячний загальний строк.

При цьому стаття 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає спеціальних наслідків пропущення строків звернення до суду, визначених цією нормою. Тому недотримання заявником строків звернення до суду, визначених статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, тягне за собою застосування приписів статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України. З урахуванням викладеного подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення з поданням, у свою чергу, повинна розцінюватися судом як недолік подання, для усунення якого може бути надано строк у межах 24 годин, як визначено частиною третьою статті - 183-3Кодексу адміністративного судочинства України.

8. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначена норма застосовується також у разі, якщо в поданні вимогу, передбачену частиною першою статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, поєднано з іншими вимогами, які можуть розглядатися виключно в загальному порядку позовного провадження.

Наведене пояснюється тим, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено можливість одночасного розгляду справи як у порядку позовного, так і в порядку особливого провадження, встановленого статтею - 183-3Кодексу адміністративного судочинства України. Також Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості роз'єднання вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів провадження.

Так, згідно з підпунктом 20.1.16 статті 20 Податкового кодексу України орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Реалізація приписів зазначеного підпункту Податкового кодексу України неможлива шляхом внесення подання з одночасними вимогами і щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, і щодо зобов'язання виконати вимоги податкового керуючого. При цьому вимога щодо зобов'язання виконати вимоги податкового керуючого підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження.

Тому в разі надходження такого подання суд, за наявності інших вимог, ніж передбачені статтею - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, своєю ухвалою відмовляє у прийнятті подання в частині неналежних вимог, а в решті вимог вирішує питання про відкриття провадження.

9.Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті - 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

10. Від наявності спору про право слід відрізняти заперечення обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням.

Зокрема, підставами для звернення з поданням про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків є недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у підпункті 20.1.11 статті 20 Податкового кодексу України (пункт 20.1.15.2 підпункту 20.1.15 статті 20 Податкового кодексу України); у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених Податковим кодексом України (підпункт 20.1.16 Податкового кодексу України, частина друга пункту 89.4 Податкового кодексу України, частина друга пункту 91.4 Податкового кодексу України).