Відповідно до вимог ст. 78 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, а також гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, зокрема будь-які предмети матеріального світу, якщо вони містять у собі важливі для вирішення справи відомості.

Речові докази з урахуванням їх особливостей слід не тільки своєчасно виявляти, закріплювати, долучати до матеріалів кримінальної справи відповідно до закону, а й належним чином зберігати до вирішення справи та захищати від знищення.

Доказ має бути одержаний з дотриманням належної процедури, тобто згідно з вимогами закону щодо порядку проведення відповідної процесуальної дії та порядку фіксування її ходу й результатів.

У теорії доказування речові докази характеризуються як "німі свідки", що, так би мовити, "не мають можливості" навмисно спотворювати відображені на них сліди вчинення злочину. У зв'язку з особливою важливістю речових доказів як засобу доказування у кримінальній справі, а також можливою їх матеріальною чи іншою цінністю статті 81, 248, 324 КПК зобов'язують суд, орган дізнання, слідчого, прокурора у своєму процесуальному рішенні вирішити питання про речові докази. Хоча положеннями КПК відсутність рішення щодо речових доказів не визнано істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне зміну чи скасування процесуального рішення, питання щодо речових доказів є критерієм якості вироку чи постанови про закриття кримінальної справи, а також породжує значні юридичні наслідки.

Порядок обліку й зберігання речових доказів визначено у ст. 79 КПК та конкретизується єдиною для правоохоронних органів і судів Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів з кримінальних справ, цінностей та іншого майна органами попереднього слідства, дізнання і судами від 12 лютого 1990 р. N 34/15, введеною в дію з 1 липня 1990 р. (далі - Інструкція N 34/15).

Порушення процедури при вилученні, обліку та зберіганні речових доказів досить поширені у слідчій практиці, що позбавляє суд можливості посилатися на речові докази як на фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вилучення предметів, на яких містяться сліди злочину, без зазначення місця їх виявлення, детального опису вилучених предметів, опечатування тощо тягне визнання доказів недопустимими (відповідні протоколи обшуку, виїмок та оглядів і вилучені в такий спосіб предмети (речові докази)).

Наприклад, вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців засуджено Ц. за ч. 4 ст. 185 КК. Засудженого було визнано винним у таємному викраденні індивідуального майна шляхом зламу дверей будинку. Апеляційний суд Чернівецької області вирок районного суду скасував, а справу повернув прокурору для проведення додаткового розслідування. Крім того, апеляційний суд виніс окрему ухвалу на адресу прокурора та начальника СВ УМВС України у Чернівецькій області для відповідного реагування. Підстава для направлення кримінальної справи на додаткове розслідування - проведення досудового слідства з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, зокрема, у справі не було належним чином оформлено протокол огляду місця події та вилучення речових доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що одним із доказів у справі, на якому ґрунтується обвинувачення щодо Ц., є інструкція з експлуатації мобільного телефону "Самсунг А-800", що була виявлена під час проведення огляду місця вчинення злочину і на якій, згідно з висновком експерта, наявний слід великого пальця правої руки обвинуваченого.

Ця інструкція не описана у протоколі огляду й не долучена до справи, що свідчить про те, що вона не була належним чином оформлена як речовий доказ.

Перекопійований з цієї інструкції слід пальця теж належно не оформлений: не зазначено, на яку стрічку це зроблено, чи додається ця стрічка до протоколу огляду, невідоме її місцезнаходження. Водночас у постанові слідчого про призначення дактилоскопічної експертизи зазначено, що в розпорядження експертів надаються вилучені під час огляду місця події шість відрізків липкої стрічки ЛТ-48.

Згідно ж з висновком експерта йому надано на дослідження липку стрічку ДП-11 зі слідами пальців рук, виявлені при проведенні огляду місця події.

Отже, через наведені розбіжності невідомо, які сліди пальців рук та на якій стрічці вилучалися при проведенні огляду місця події, а які надавалися відповідно до змісту постанови слідчого на проведення експертизи та які були досліджені експертом. Експерт проігнорував той факт, що згідно з постановою йому на дослідження надано стрічку ЛТ-48, а висновок він зробив на підставі дослідження стрічки ДП-11.

Ці факти свідчать про неналежне виконання службовими особами СВ УМВС України у Чернівецькій області, які проводили розслідування справи, своїх посадових обов'язків, що призвело до повернення справи для проведення додаткового розслідування.

Інший приклад. Вироком Оболонського районного суду м. Києва Г., І. та К. були засуджені за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Під час проведення досудового слідства за місцем проживання підсудної К. були виявлені речі, в тому числі заставні білети ПТ "Ломбард-Сапфір", які без достатніх на те підстав після складення довідки були передані невідомій особі як такі, що не мають ознак речових доказів.

Для перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході досудового слідства, на підставі ст. 315-1 КПК суд виніс постанову про встановлення місцезнаходження заставних білетів та долучення їх до матеріалів справи.

Нехтуючи вимогами закону, слідчий направив зазначені заставні білети на адресу суду із значною затримкою з порушенням встановленого строку. У подальшому вони були визнані речовими доказами та долучені до матеріалів кримінальної справи, оскільки встановлено, що предметом застави були дві золоті обручки.

Для з'ясування, чи були заставлені речі предметом злочину, суд виніс постанову про виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи за обвинуваченням Г., І. та К. за ч. 3 ст. 187 КК щодо відкритого викрадення майна потерпілих, у тому числі золотих виробів, та повернув ці матеріали прокурору Оболонського району м. Києва для проведення додаткового розслідування.

У зв'язку з тим, що ч. 3 ст. 187 КК передбачено конфіскацію майна як додатковий вид покарання, на підставі ч. 2 ст. 125 КПК слідчий зобов'язаний вжити заходів для забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. Однак слідчий не вжив жодних заходів для забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна обвинувачених. У зв'язку з такими порушеннями суд виніс окрему постанову, яку направив на адресу начальника Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та прокурора Оболонського району м. Києва.

У кримінальних справах, надісланих судами для узагальнення, органи досудового слідства не завжди детально описують виявлені й вилучені предмети злочину. Наприклад, при вилученні наркотичної сировини слідчі зазначають, що "в поліетиленовий пакет поміщено сировину, зовні схожу на наркотичну", без детального її опису і вказівки про кількість (справа щодо К. - Горохівський РВ УМВС України у Волинській області); вилучивши водно-спиртову суміш, зазначають, що "вилучено каністру, на 1/3 заповнену рідиною" (справа щодо Д. - Ковельський МРВ УМВС України у цій же області).

Відповідно до ст. 188 КПК та параграфів 6 - 8 розд. II Інструкції N 34/15 факт вилучення речових доказів має бути відображено у протоколі слідчої дії із зазначенням конкретного місця її проведення. У протоколі перераховуються всі вилучені предмети і документи, при великій їх кількості в обов'язковому порядку складається спеціальний опис, який додається до протоколу і є невід'ємною його частиною. У протоколі або описі повинні бути зазначені точне найменування, кількість, міра, вага, серія, номер, інші ознаки кожного об'єкта, що вилучається. Речові докази по можливості мають бути сфотографовані за допомогою фотозйомки і приєднані до справи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора або постановою (ухвалою) суду (ст. 79 КПК) .

Усі речові джерела доказів або їх носії з моменту виявлення мають зберігатись у відповідній упаковці з детальним їх документуванням до процесу огляду, експертного дослідження, інших досудових і судових дій.

Органи досудового слідства інколи неналежним чином складають протоколи опису та вилучення речових доказів, не вказують індивідуальних ознак описаного майна та речей, не завжди проводять його експертну оцінку, не вказують, де зберігаються чи знаходяться речові докази, не зазначають їх кількість, що ускладнює ухвалення рішень та звернення їх до виконання в частині подальшої долі речових доказів.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2007 р. засуджено Б. за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК. Під час розгляду справи судом було встановлено грубе порушення вимог ч. 2 ст. 186 КПК, допущене працівниками Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві, які при вилученні грошових коштів у сумі 10 тис. 263 доларів США не відобразили ідентифікаційних ознак грошових купюр, тобто не вказали серійні номери та номінали купюр. У подальшому за висновком криміналістичної експертизи банкноти номіналом 100 доларів США у кількості 101 шт. були визнані підробленими. У судовому засіданні Б. категорично заперечив факт зберігання у себе вдома підробленої іноземної валюти і зазначив, що працівники міліції умисно не зазначили в протоколі обшуку ідентифікаційних ознак вилучених у нього грошей з метою замінити в подальшому частину з них на фальшиві гроші. Окремою постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2007 р. було вказано на грубі порушення вимог закону, які регламентують порядок проведення обшуку і складання відповідного протоколу, та доведено про це до відома начальника ДБНОН МВС України для вжиття заходів реагування.

Згідно зі ст. 79 КПК речові докази після того, як вони будуть уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, повинні бути докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду.

Також відповідно до вимог статей 79, 80 КПК та Інструкції N 34/15 речові докази (за винятком тих, що швидко псуються) повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови про закриття справи.

В основному органи досудового слідства та дізнання дотримуються зазначених норм закону, проте трапляються випадки, коли допускаються й порушення.

Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 185 КК речовий доказ - сушильний барабан вагою 2 т 900 кг вартістю 1 тис. 790 грн. - вироком Крижопільського районного суду Вінницької області було вирішено повернути спілці власників паїв ТОВ "Шарапанівка". Цей речовий доказ відповідно до постанови про приєднання до справи речових доказів та розписки перебував на зберіганні у громадянина К. Виконавчого листа про повернення речового доказу власнику було направлено на виконання до ВДВС Крижопільського районного управління юстиції. Однак до районного суду надійшла постанова цього ВДВС про повернення виконавчого документа без виконання та акт ВДВС про неможливість стягнення, оскільки речовий доказ (сушильний барабан) за вказаною у виконавчому листі адресою відсутній. Крижопільський районний суд ксерокопію цієї постанови ВДВС та ксерокопію акта про неможливість стягнення речового доказу направив прокурору для подальшого реагування.

Для зберігання речових доказів в органах внутрішніх справ, прокуратурі та судах обладнуються спеціальні приміщення. За їх відсутністю виділяється спеціальне сховище - сейф або металева шафа достатнього розміру. Згідно з параграфом 15 Інструкції N 34/15 постанова слідчого, працівників органу дізнання, прокурора або судді (ухвала суду) є підставою для поміщення речових доказів на зберігання. Поміщення в камеру схову оформляється накладною або актом прийому. При цьому в деяких випадках у цих документах вказувалися лише назва речових доказів та їх кількість без зазначення родових ознак таких предметів.

Так, 31 травня 2007 р. у кримінальній справі за обвинуваченням М. та Б. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК апеляційний суд Запорізької області виніс окрему ухвалу, якою доведено до відома прокурора Запорізької області про порушення органами досудового слідства вимог ст. 79 КПК, зокрема про втрату речових доказів (недопалків, вилучених із місця виявлення трупа, та відеокасет із записом обстановки й обставин події) слідчими прокуратури, що призводило до неодноразового (тричі) повернення справи на додаткове розслідування.

Відповідно до параграфу 29 Інструкції N 34/15 грошові суми, які вилучені у громадян, до набрання вироком законної сили вносяться на депозитний рахунок органу, який їх вилучив, або здаються у місцеві відділення банків. Цієї норми органи досудового слідства не завжди дотримуються.

Наприклад, вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 3 квітня 2007 р. засуджено Д. за частинами 2, 3 ст. 185 КК. Суд встановив, що в ході розслідування кримінальної справи слідчий порушив вимоги ст. 79 КПК при вилученні грошових коштів у сумі 140 грн. (речовий доказ). У 2001 р. було винесено постанову про здачу грошових коштів на депозитний рахунок Козятинського РВ УМВС України, однак гроші вчасно не були здані на зберігання, а лише в березні 2007 р. зазначена сума надійшла на цей депозитний рахунок. На наведені недоліки не звернув увагу й інший слідчий, який у подальшому розслідував цю кримінальну справу. Наведені обставини свідчать про неналежне виконання своїх службових обов'язків слідчими.

Щодо виявлених порушень міськрайонним судом винесено окрему постанову на адресу начальника Козятинського РВ УМВС України і Козятинського міжрайонного прокурора та вказано про недопущення в подальшому випадків неналежного виконання своїх службових обов'язків слідчими при розслідуванні кримінальних справ, та проведенні службового розслідування з метою вжити відповідних заходів до винних осіб.

Слід визнати правильною практику при проведенні досудового слідства, коли у справах про протиправне заволодіння чужим майном після проведення всіх необхідних слідчих дій грошові кошти передають на зберігання їх власникам, тобто потерпілим, а суд при винесенні вироку відповідним рішенням залишає їх потерпілим.

Згідно з параграфом 21 Інструкції N 34/15 зберігання автомобілів, мотоциклів та інших транспортних засобів, які використовувались як знаряддя злочину та були визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, провадиться за письмовим дорученням слідчого, прокурора, суду протягом досудового чи судового слідства відповідними службами органів внутрішніх справ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання власнику, його родичам чи іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це розписку, що приєднується до матеріалів справи. У розписці зазначається, хто є відповідальним за збереження прийнятого транспортного засобу.

Так, Великобагачанський районний суд Полтавської області виніс окрему постанову в кримінальній справі стосовно П., засудженого за ч. 1 ст. 185 КК, яку направлено на виконання начальнику Великобагачанського РВ УМВС України у Полтавській області для притягнення винних осіб до відповідальності.

Суд встановив, що 19 грудня 2006 р. після 21-х год. П. трактором ЮМЗ, який належав йому на праві приватної власності, прибув у с. Мар'янськ Великобагачанського району, де викрав тракторний причіп - 2-ПТС-4, що належить ВАТ "Перемога".

Трактор ЮМЗ органами досудового слідства на порушення вимог статей 78, 80, 81 КПК не був визнаний речовим доказом у справі, на нього не було накладено арешт, що призвело до того, що в подальшому обвинувачений у ході розслідування кримінальної справи продав цей трактор.

Відповідно до параграфу 42 Інструкції N 34/15, а також п. 17.7 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді (затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р. N 68, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 р. за N 860/12734; далі - Інструкція з діловодства N 68) у довідці, яка додається до обвинувального висновку, має бути вказано, де зберігаються вилучені речі, документи чи інше майно, з посиланням на відповідні аркуші справи, де підшито документи, які підтверджують здачу на зберігання майна чи цінностей, вилучених на стадії слідства чи дізнання. У разі надходження речових доказів у кримінальних справах до суду їх наявність перевіряється працівником апарату суду згідно зі складеною довідкою про речові докази. Органами досудового слідства речові докази мають бути запаковані, запечатані з описом вміщеного та номером справи, до якої долучаються.

Наприклад, при прийнятті кримінальної справи за обвинуваченням К., С., К. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ст. 246 КК працівники апарату апеляційного суду Житомирської області встановили, що органи досудового слідства допустили ряд порушень у частині оформлення речових доказів, їх зберігання та направлення до суду.

Так, на зберігання до камери схову речових доказів апеляційного суду Житомирської області було передано речові докази у 20 пакунках. На цих пакунках (на бірках) були пошкодження (пакунки N 11, 19, 20), або самі речові докази були з пошкодженнями (пакунок N 19 - поліетиленовий прозорий пакет був із пошкодженнями), а в пакунку N 2 - "пісок із залишками тканини чорного кольору, вилучений з лівого заднього порогу автомобіля", вміст був відсутній, як і в пакунку N 20 - "залишки тіла сірого кольору". При прийнятті цієї кримінальної справи двічі складалися акти у зв'язку зі встановленням зазначеної невідповідності, справа поверталася на дооформлення.

Крім наведеного, мають місце й факти, коли органи досудового слідства несвоєчасно передають до судів речові докази.

Відповідно до п. 16.1.24 Інструкції з діловодства N 68 якщо речові докази перебувають за межами суду, копія судового рішення або витяг з нього (з вказівкою про знищення речових доказів) надсилається за місцем знаходження речових доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис. Після проведення таких дій справа підлягає здачі в архів суду.

Складними є питання щодо своєчасного виконання вироків у частині речових доказів, що зберігаються в органах міліції, які тривалий час не повідомляють суди про їх виконання, не надсилають акти про знищення речових доказів та підтвердження про передачу речових доказів за належністю згідно з вироком суду.

Прикладами такого стану справ є кримінальні справи за обвинуваченням Т., Р., К. А., М., К., К. В., К. С. за ч. 1 ст. 263 КК, які перебували у провадженні Зачепилівського районного суду Харківської області. Усі ці особи були засуджені, доля речових доказів у справі вирішена в порядку, передбаченому ст. 81 КПК, зокрема, вилучені бойові набої підлягали знищенню після набрання вироком законної сили. Усі речові докази зберігалися в камері схову Зачепилівського РВ ГУМВС України у Харківській області, про що в матеріалах справ є квитанції про передачу речових доказів на зберігання. Копії вироків після набрання ними законної сили направлялися до Зачепилівського РВ ГУМВС України своєчасно. Однак на адресу Зачепилівського районного суду жоден акт про знищення речових доказів не надійшов. Неодноразові нагадування суду про необхідність виконання вироків у частині знищення речових доказів результатів не дали. У зв'язку з цим справи неможливо було передати до архіву суду.