У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у частині права на збільшення валових витрат платника податку у зв'язку зі зверненням такого платника з позовом про стягнення вартості своєчасно несплачених товарів (робіт, послуг) до суду або третейського суду, на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про судоустрій України", в порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Відповідно до пункту "а" підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі, коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, зокрема, якщо протягом такого звітного періоду платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

При цьому вказана законодавча норма не містить переліку судових органів, звернення до яких може бути підставою для застосування наслідків, передбачених пунктом "а" підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону.

Із системного аналізу норм Закону випливає, що поняття "суд", застосоване у пункті "а" підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону, повинно розумітися як орган, уповноважений вирішувати спори, пов'язані із стягненням заборгованості у відносинах між суб'єктами цивільно-правових відносин.

Вирішуючи питання про можливість звернення особи в контексті зазначеної норми Закону до третейського суду, а також до Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, судам слід виходити з такого.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 N 1-рп/2008 (справа про завдання третейського суду), третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. При цьому, як зазначає Конституційний Суд України у вказаному Рішенні, діяльність третейських судів не порушує припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.