Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення статті 124 Конституції України, статей 10, 12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., N 30, ст. 260).

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Громадянин Заїченко В.Г. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення статті 124 Конституції України щодо строків і порядку виконання рішень судів загальної юрисдикції у співвідношенні зі статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 10, 12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) "у світлі розбіжностей між вимогами статті 124 Конституції України та статті 46 Конвенції" стосовно чинності рішень судів загальної юрисдикції, обов'язковості їх перегляду на підставі рішень Європейського суду з прав людини (далі - Суд).

Як вбачається з матеріалів справи (рішення Суду від 22 листопада 2007 року у справі "Заїченко проти України" (далі - Рішення), ухвали Верховного Суду України від 25 лютого 2008 року), Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 2 лютого 2000 року присудив Заїченку В.Г. три тисячі гривень компенсації моральної шкоди. Ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 21 лютого 2000 року вказану ухвалу залишено без змін. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалою від 16 травня 2001 року змінила ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, поклавши обов'язок сплатити три тисячі гривень на відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі міста Дніпропетровська.

Оскільки ухвалу від 2 лютого 2000 року щодо сплати трьох тисяч гривень не було виконано, автор клопотання звернувся до Суду, який у своєму Рішенні постановив, що було порушено пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, а також зобов'язав державу-відповідача протягом трьох місяців - з дня, коли Рішення стане остаточним - відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції сплатити заявнику заборгованість, яка належить до виплати за рішенням суду від 2 лютого 2000 року, 2042 (дві тисячі сорок два) євро відшкодування моральної шкоди та судових витрат.

У конституційному зверненні зазначається, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 6 грудня 2000 року, залишеного без змін ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 15 січня 2001 року, встановлено відсутність завдання шкоди Заїченку В.Г. невиконанням ухвали від 2 лютого 2000 року.

Необхідність в офіційній інтерпретації положень статті 124 Конституції України суб'єкт права на конституційне звернення мотивує неправильним розумінням органами державної влади положень цієї статті щодо обов'язковості, термінів виконання рішень "українських судів". На підтвердження своєї позиції автор клопотання посилається на повідомлення Урядового уповноваженого у справах Суду, в якому, за словами Заїченка В.Г., зазначено, що виконання ухвали від 2 лютого 2000 року пов'язується з виконанням Рішення, на позиції інших державних органів, які не вважають цю ухвалу обов'язковою або ж пов'язують її обов'язковість з Рішенням.

У зв'язку з цим заявник робить висновок, що рішення загальних судів не є обов'язковими без рішень Суду, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 124 Конституції України, за якою судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Заїченко В.Г. наголошує, що строк виконання ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 2 лютого 2000 року, встановлений національним законодавством, замінений більш тривалим, передбаченим у Рішенні. Отже, є необхідність в офіційній інтерпретації статті 124 Конституції України щодо виконання судових рішень "українських судів" за наявності Рішення Суду, в якому визначено тримісячний термін його виконання, у співвідношенні із статтею 46 Конвенції, згідно з якою "Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами".

Обґрунтовуючи необхідність в офіційному тлумаченні статей 10, 12 Закону, суб'єкт права на конституційне звернення зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливості повторного розгляду справи національним судом, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10) . На його думку, положення Закону щодо можливості перегляду судових рішень з підстав визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України (пункт 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 2 статті 354 Цивільного процесуального кодексу України) , а також відкриття нового провадження у справі Конституційним Судом України у разі виявлення нових обставин у справі (стаття 68 Закону України "Про Конституційний Суд України") є "суперечливими і неактуальними".