Вiдповiдно до ст. 3 Конституцiї України людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи є посяганнями на особистiсть i пов'язанi з грубими порушеннями норм суспiльної моралi, тому кримiнальним законодавством за їх вчинення передбачено доволi суворе покарання.

Статевi злочини характеризуються аморальнiстю та цинiчнiстю дiй винних осiб, принижують честь i гiднiсть потерпiлої особи та можуть завдати значної шкоди здоров'ю.

Надзвичайно небезпечнi статевi злочини проти неповнолiтнiх, вони посягають на їх статеву недоторканнiсть та нормальний статевий розвиток. Такi злочини часто призводять до глибоких душевних травм у потерпiлих осiб, штовхають їх до аморального способу життя.

Згiдно з чинним законодавством України кримiнальна вiдповiдальнiсть за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи передбачена розд. IV Особливої частини Кримiнального кодексу України (далi - КК), зокрема за: згвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом (ст. 153); примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154); статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi (ст. 155); розбещення неповнолiтнiх (ст. 156).

Найбiльш тяжким i найпоширенiшим серед злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи є згвалтування.

Пленум Верховного Суду України у постановi вiд 27 березня 1992 р. N 4 "Про судову практику у справах про згвалтування та iншi статевi злочини" (зi змiнами та доповненнями, внесеними у 1993 р. та 1997 р.; далi - постанова Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4) надав судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розглядi справ цiєї категорiї.

Але iз введенням у дiю в 2001 р. нового КК у законодавство про вiдповiдальнiсть за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи були внесенi змiни, у зв'язку з якими постанова Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4 потребує внесення вiдповiдних доповнень. З метою надання судам роз'яснень з питань застосування нового законодавства про вiдповiдальнiсть за вчинення злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи Верховним Судом України проаналiзовано судову практику щодо розгляду справ цiєї категорiї, розглянутих судами в 2005 р.

За вчинення згвалтування (ст. 152 КК) у 2005 р. суди розглянули 688 справ, що на 6,4 % менше вiд попереднього року (2). З постановленням вироку розглянуто 573 справи, закрито провадження з рiзних пiдстав у 22 справах, на додаткове розслiдування судами повернено прокурору 57 справ, або 8,3 % вiд кiлькостi розглянутих.

За вироками, що набрали законної сили, суди за згвалтування засудили осiб: у 2001 р. - 787, у 2002 р. - 727, у 2003 р. - 695, у 2004 р. - 640 та у 2005 р. - 656. У 2005 р. за ст. 152 КК засуджено три жiнки. За частинами ст. 152 КК засуджено: ч. 1 - 194 особи, ч. 2 - 63, ч. 3 - 313 та ч. 4 - 86 осiб. Привертає увагу та обставина, що абсолютна бiльшiсть засуджених за згвалтування осiб вчинили цей злочин у станi алкогольного сп'янiння. Так, у 2005 р. за вчинення згвалтування у нетверезому станi засуджено 540 осiб, або 82,3 % вiд кiлькостi засуджених за цей вид злочину. Бiльше половини засуджених вчинили згвалтування у вiцi вiд 18 до 30 рокiв, у 2005 р. судами було засуджено 379 таких осiб, або 57,8 % вiд числа засуджених за цей вид злочину.

Серед засуджених за згвалтування - 380 осiб, або 57,9 %, якi вчинили й iншi злочини, у зв'язку з цим суди призначили їм покарання за сукупнiстю злочинiв та сукупнiстю вирокiв.

За вчинення iнших злочинiв проти статевої свободи та статевої недоторканностi у 2005 р. судами було засуджено за: насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом (ст. 153 КК) -228 осiб, що на 18 % менше, нiж у попередньому роцi; статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi (ст. 155 КК) - 25 осiб, що на 30,6 % менше; розбещення неповнолiтнiх (ст. 156 КК) - 75, що на 12,8 % менше порiвняно з минулим роком. У 2005 р. засуджених за примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 КК) не було.

Усього у 2005 р. за статтями 152-156 КК засуджено 984 особи, що на 5,5 % менше вiд попереднього року.

Досудове слiдство у справах цiєї категорiї в цiлому провадилося з дотриманням вимог кримiнально-процесуального закону щодо всебiчного, повного та об'єктивного розслiдування справ. Органи досудового слiдства виконували необхiднi слiдчi дiї, що є характерними при розслiдуваннi таких справ, зокрема здiйснювали огляд мiсця подiї, направляли на медичне обстеження потерпiлих та пiдозрюваних, призначали проведення судово-медичних i судово-iмунологiчних експертиз пiдозрюваних та потерпiлих.

Водночас траплялися й випадки, коли досудове слiдство було проведено неповно та односторонньо, що не давало пiдстав для постановлення вироку. Iнколи така неповнота слiдства поєднувалася з iстотними порушеннями вимог кримiнально-процесуального закону, якi перешкоджали суду повно та всебiчно розглянути справу i постановити законний та обгрунтований вирок. Зазначенi обставини були пiдставами для направлення справ на проведення додаткового розслiдування.

Наприклад, при розглядi П'ятихатським районним судом Днiпропетровської областi справи за обвинуваченням Г. за ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 155 КК встановлено допущенi органами досудового слiдства iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону щодо забезпечення прав неповнолiтньої потерпiлої особи, оскiльки розслiдування справи проведено без участi її законного представника i в обвинувальному висновку не вказано статтю КК, за якою обвинувачений Г. притягувався до кримiнальної вiдповiдальностi. Справу було повернено прокурору для усунення виявлених порушень закону.

У постановi про пред'явлення обвинувачення за вчинення згвалтування (ст. 152 КК) та обвинувальному висновку слiдчi не завжди вказували, в чому полягало фiзичне насильство та погроза його застосування з боку обвинуваченого як спосiб подолання опору потерпiлої особи, що становить об'єктивну сторону зазначеного злочину. На цi недолiки не звертали уваги i прокурори, якi затверджували обвинувальнi висновки.

Так, слiдчий прокуратури Любешiвського району Волинської областi у справi за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК, пред'являючи йому обвинувачення, зазначив, що останнiй, застосовуючи фiзичне насильство та погрозу його застосування, вступив у статевi зносини зi своєю матiр'ю. Але слiдчий не вказав, у чому саме виражалися фiзичне насильство та погроза його застосування.

У деяких справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканностi особи слiдчi обмежувалися проведенням судово-медичних експертиз лише потерпiлих. Щодо обвинувачених такi судово-медичнi дослiдження провадились не завжди, що iстотно ускладнювало перевiрку заяв потерпiлих про їх згвалтування обвинуваченими.

Так, у справi, розглянутiй Євпаторiйським мiським судом АР Крим за обвинуваченням Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК, видно, що пiдозрюваний був затриманий працiвниками мiлiцiї безпосередньо пiсля вчинення насильницьких статевих зносин iз потерпiлою Т. Однак судово-медичну експертизу для обстеження пiдозрюваного не призначено. Зразки для проведення експертного дослiдження було взято лише в потерпiлої, що дало можливiсть Б. у судовому засiданнi заперечувати свою причетнiсть до вчинення щодо потерпiлої Т. насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом.

Апеляцiйний суд Волинської областi повiдомив, що майже за всiма справами, якi надiйшли для аналiзу, слiдчi порушували вимоги ч. 2 ст. 197 КПК, оскiльки лише пiсля проведення експертиз та пред'явлення цих матерiалiв обвинувачених ознайомлювали iз постановами про призначення експертиз i роз'яснювали їм передбаченi законом права, у тому числi просити про постановку перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертам.

Iнколи дiї обвинуваченого у вчиненнi статевих зносин iз застосуванням фiзичного насильства органи досудового слiдства квалiфiкували лише як заподiяння потерпiлiй тiлесних ушкоджень.

Наприклад, Первомайський районний суд АР Крим 20 сiчня 2005 р. направив прокурору справу за обвинуваченням М. за ч. 1 ст. 122 КК для проведення додаткового розслiдування у зв'язку з неправильнiстю досудового слiдства, яка не могла бути усунена у судовому засiданнi. У цiй справi було винесено постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи за ст. 152 КК про згвалтування iз застосуванням фiзичного насильства до неповнолiтньої Б. Заподiяння їй умисних середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень квалiфiковано за ч. 1 ст. 122 КК. Iз матерiалiв справи вбачається, що заподiяння тiлесних ушкоджень було засобом подолання опору потерпiлої при вчиненнi з нею статевих зносин iз застосуванням фiзичного насильства. Повторно ця справа надiйшла до суду за обвинуваченням М. у вчиненнi згвалтування.

У п. 3 постанови Пленуму вiд 27 березня 1992 р. N 4 роз'яснено про недопустимiсть натуралiзацiї в обвинувальних висновках та у вироках обставин вчинених статевих злочинiв, що виключають їх публiчне оголошення. У випадках недопустимої натуралiзацiї опису злочинiв в обвинувальних висновках судам слiд повертати такi справи прокурору для складання цих документiв вiдповiдно до вимог ст. 230 КПК. Вирок, у якому допущено таку натуралiзацiю, пiдлягає скасуванню як постановлений з порушенням закону. Але майже з усiх апеляцiйних судiв надiйшла iнформацiя про випадки неприпустимої натуралiзацiї опису в обвинувальних висновках обставин вчинення насильницького статевого акту як з боку органiв досудового слiдства, так i судiв при складеннi вирокiв.

Так, Прилуцький мiськрайонний суд Чернiгiвської областi визнав винним М. за ч. 3 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi семи рокiв позбавлення волi. М. iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував неповнолiтню Ч. Але в обвинувальному висновку допущено неприпустиму натуралiзацiю опису обставин вчиненого насильницького статевого акту, яку суд вiдтворив у вироку. Зазначена обставина залишилася поза увагою й Апеляцiйного суду Чернiгiвської областi при розглядi апеляцiй на вирок. Верховний Суд України ухвалою вiд 28 лютого 2006 р. скасував цей вирок, оскiльки вiн принижує авторитет цього документа, проголошеного iменем держави Україна, та виключає його публiчне оголошення. Справу було направлено прокурору на нове розслiдування зi стадiї складання нового обвинувального висновку.

Органи досудового слiдства неоднаково квалiфiкували дiї винних осiб у разi вчинення ними згвалтування, поєднаного з незаконним проникненням до житла потерпiлої.

Наприклад, iз матерiалiв кримiнальної справи за обвинуваченням Д. за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 162 КК вбачається, що обвинувачений незаконно проник до будинку, в якому проживала неповнолiтня Л., де iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував її. Такi дiї Д. органи досудового слiдства правильно квалiфiкували за ч. 1 ст. 162 КК як незаконне проникнення до житла та за ч. 3 ст. 152 КК як згвалтування неповнолiтньої. Прилуцький мiськрайонний суд Чернiгiвської областi вироком вiд 10 листопада 2005 р. засудив Д. за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 162 КК до семи рокiв позбавлення волi.

В аналогiчному випадку у кримiнальнiй справi, розглянутiй 1 березня 2005 р. Бердянським мiськрайонним судом Запорiзької областi за обвинуваченням К. за ч. 1 ст. 153 КК, органи досудового слiдства квалiфiкували дiї обвинуваченого лише за ч. 1 ст. 153 КК, хоча з матерiалiв справи видно, що вiн шляхом вибиття вхiдних дверей незаконно проник до помешкання потерпiлої С., iз застосуванням фiзичного насильства вчинив щодо неї насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом. Такi дiї К. органи досудового слiдства квалiфiкували лише як вчинення насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, хоча в його дiях також наявний склад злочину, передбаченого ст. 162 КК (порушення недоторканностi житла).

З об'єктивної сторони згвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом полягають у вчиненнi винною особою вказаних дiй сексуального характеру та застосуваннi при цьому фiзичного насильства, погрози його застосування або використаннi безпорадного стану потерпiлої особи. Фiзичним насильством слiд розумiти застосування до потерпiлої особи фiзичних дiй, спрямованих на подолання її опору. Внаслiдок зазначених дiй потерпiлiй особi можуть бути завданi тiлеснi ушкодження. Згiдно з роз'ясненнями, якi мiстяться у п. 7 постанови Пленуму вiд 27 березня 1992 р. № 4, заподiяння потерпiлiй особi легких або середньої тяжкостi тiлесних ушкоджень у такому випадку не потребує додаткової квалiфiкацiї, оскiльки заподiяння шкоди здоров'ю у вказаних межах є складовим елементом об'єктивної сторони згвалтування.

Однак при розглядi справ цiєї категорiї суди не завжди дотримуються зазначених роз'яснень.

Наприклад, Житомирський районний суд вироком вiд 30 травня 2005 р. засудив М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 122 КК до двох рокiв позбавлення волi. Вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Б. намагався вступити з нею в статевi зносини, однак свiй намiр не довiв до кiнця з незалежних вiд його волi фiзiологiчних причин. Внаслiдок насильницьких дiй М. заподiяв потерпiлiй тiлеснi ушкодження, якi вiдповiдно до висновку судово-медичної експертизи належать до категорiї середньої тяжкостi. У цьому випадку дiї М. не потребували додаткової квалiфiкацiї за ст. 122 КК, оскiльки вiн, намагаючись вступити з потерпiлою в статевий зв'язок, застосовував при цьому фiзичну силу як спосiб подолання її опору, чим заподiяв останнiй тiлеснi ушкодження середньої тяжкостi. Диспозицiєю ст. 152 КК повнiстю охоплюються такi дiї. З цих пiдстав Апеляцiйний суд Житомирської областi ухвалою вiд 9 серпня 2005 р. змiнив вирок районного суду та закрив провадження у справi в частинi засудження М. за ч. 1 ст. 122 КК.

У разi заподiяння потерпiлiй особi тiлесних ушкоджень iз застосуванням до неї фiзичного насильства, яке не було спрямоване на подолання її опору, а вчинене з будь-яких iнших мотивiв, такi дiї пiдлягають додатковiй квалiфiкацiї за сукупнiстю злочинiв за ст. 152 КК або ст. 153 КК та вiдповiдною статтею КК, якою передбачено вiдповiдальнiсть за злочин проти життя та здоров'я особи.

У ч. 1 ст. 152 КК України 2001 р. порiвняно з ч. 1 ст. 117 КК 1960 р. визначення поняття "згвалтування" має чiткiший характер у частинi, що стосується застосування погрози як засобу подолання опору потерпiлої i досягнення при цьому злочинної мети. Ранiше мова йшла про погрозу взагалi, нинi поняття "погроза" при вчиненнi згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом звужене.

Погрозою, що застосовується як засiб подолання опору потерпiлої особи, слiд розумiти її залякування висловлюваннями, жестами чи iншими дiями про застосування фiзичного насильства до самої потерпiлої особи чи до її родичiв (наприклад, до дитини).

Iншi види погроз, наприклад погроза знищенням або пошкодженням майна потерпiлої особи або її родичiв, розголошення компрометуючих вiдомостей або застосування фiзичного насильства до потерпiлої чи її родичiв у майбутньому, не дають пiдстав для квалiфiкацiї згвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом iз погрозою застосування фiзичного насильства. За наявностi пiдстав такi дiї можуть бути квалiфiкованi за iншими статтями Особливої частини КК.

Погрозу фiзичним насильством як ознаку об'єктивної сторони згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом поставлено в один ряд iз застосуванням фiзичного насильства, отже, ця погроза є рiвнозначною фiзичному насильству.

Погроза має сприйматися потерпiлою особою як дiйсна та розцiнюватися нею як реальна небезпека для її життя чи здоров'я або її родичiв. Погроза може сприйматися потерпiлою особою як реальна виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпiлої групою осiб, глухе i безлюдне мiсце, нiчний час, зухвале, грубе й настирливе домагання вступити в статевий зв'язок, особа винного тощо). Однак не завжди у вироках мiститься мотивацiя на пiдтвердження реальностi сприйняття потерпiлою такої погрози.

Iз проаналiзованих справ вбачається, що погроза застосування фiзичного насильства як засiб подолання опору потерпiлої виражалася в погрозi вбити, завдати тiлесних ушкоджень, демонстрацiї зброї або iнших предметiв, якими можна заподiяти тiлеснi ушкодження, вчинення з потерпiлою статевих актiв кiлькома особами тощо.

Наприклад, Бахчисарайський районний суд АР Крим вироком вiд 11 липня 2005 р. засудив I. за ч. 3 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi 10 рокiв позбавлення волi. Iз матерiалiв цiєї справи видно, що I. шляхом обману привiв неповнолiтню В. до себе додому, де прочитав їй копiю вироку, яким вiн був ранiше засуджений за вчинення згвалтування iз застосуванням до потерпiлої фiзичної сили. Погрожуючи аналогiчною фiзичною розправою, I. згвалтував В. Потерпiла сприймала погрозу застосування до неї фiзичного насильства як реальну, оскiльки з прочитаного вироку вбачається, що засуджений застосовував грубу фiзичну силу до iншої потерпiлої.

Якщо пiсля вчинення згвалтування мала мiсце реальна погроза вбивством потерпiлої особи для того, наприклад, щоб вона нiкому не повiдомила про те, що трапилося, дiї винного слiд квалiфiкувати за сукупнiстю статей 152 КК та 129 КК (3).

Апеляцiйний суд Львiвської областi визнав винним К. за ч. 3 ст. 152 та ч. 1 ст. 129 КК, який iз застосуванням фiзичного насильства згвалтував неповнолiтню С., пiсля чого, тримаючи в руках ножа, погрожував потерпiлiй вбивством, якщо вона заявить про згвалтування в органи мiлiцiї. Суд обгрунтовано дiйшов висновку про те, що К., застосовуючи фiзичне насильство, вчинив згвалтування неповнолiтньої та вчинив щодо неї погрозу вбивством, оскiльки в неї були реальнi пiдстави побоюватися здiйснення цiєї погрози. Ухвалою Верховного Суду України вiд 30 березня 2004 р. цей вирок було залишено без змiни.

Слiд також зазначити, що суди у вироках не завжди мотивують, в яких саме дiях обвинувачених виражалася погроза застосування фiзичного насильства як засiб подолання опору потерпiлих осiб, та не наводять на пiдтвердження доказiв реальностi сприйняття потерпiлими таких погроз.

Так, Старовижiвський районний суд Волинської областi вироком вiд 17 березня 2005 р. визнав С. винним за ч. 1 ст. 152 КК та призначив йому покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. С., погрожуючи застосувати фiзичне насильство до потерпiлої В., проти її волi вступив з нею в статевi зносини. Суд у вироку не вказав, в яких саме дiях С. виражалася погроза застосування фiзичного насильства до потерпiлої, та не навiв доказiв на пiдтвердження реальностi сприйняття погрози потерпiлою. Проте з матерiалiв справи вбачається, що С. погрожував потерпiлiй кулаками та ножем. З урахуванням того, що зазначенi дiї вiдбувалися в лiсi, були пiдстави вважати, що потерпiла реально сприймала погрози гвалтiвника застосувати до неї фiзичне насильство.

Однiєю з квалiфiкуючих ознак вiдповiдно до диспозицiї ст. 152 КК є вчинення згвалтування винною особою з використанням безпорадного стану потерпiлої особи. У судовiй практицi згвалтування визначається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпiлої особи у випадках, коли вона за своїм фiзичним або психiчним станом (малолiтнiй вiк, фiзичнi вади, розлад душевної дiяльностi, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розумiти характеру i значення вчинюваних iз нею дiй або не могла чинити опiр насильнику, який мiг i повинен був усвiдомлювати, що потерпiла особа перебуває саме в такому станi.

Розрiзняють два види безпорадного стану: психiчну безпораднiсть i фiзичну безпораднiсть.

У разi психiчної безпорадностi потерпiла особа не може розумiти характеру i значення вчинюваних iз нею дiй. Про психiчну безпораднiсть свiдчать:

а) психiчна хвороба, за наявностi якої потерпiла особа не усвiдомлює своїх дiй, не може керувати ними. Психiчну хворобу такої особи можна розглядати як безпорадний стан тiльки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер або коли винний знав про неї та свiдомо використовував неспроможнiсть потерпiлої особи внаслiдок психiчної хвороби правильно усвiдомлювати або оцiнювати те, що вiдбувається;

б) непритомний стан (наприклад, непритомнiсть, що виникла незалежно вiд дiй винного);

в) малолiття потерпiлої особи (4).

Для визнання згвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпiлої внаслiдок алкогольного, наркотичного сп'янiння або дiї на її органiзм отруйних, токсичних та iнших сильнодiючих речовин не має значення, чи винний довiв потерпiлу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона перебувала у безпорадному станi незалежно вiд його дiй.

Наприклад, вироком вiд 8 листопада 2005 р. Красноперекопського мiськрайонного суду АР Крим засуджено О. за ч. 2 ст. 152 КК та призначено йому покарання у видi семи рокiв i шести мiсяцiв позбавлення волi. О., будучи ранiше судимим за згвалтування (судимiсть не знята i не погашена), з використанням безпорадного стану потерпiлої згвалтував її. Безпорадний стан потерпiлої виник у зв'язку з тим, що вона з приводу випускного вечора у школi вживала спиртнi напої, перебувала в станi сильного алкогольного сп'янiння i не могла чинити опiр гвалтiвнику.

Безпорадний стан може бути викликаний фiзичними вадами потерпiлої особи (наприклад, вiдсутнiсть рук, нiг, слiпота тощо), її похилим вiком або хворобою, що не є психiчною, наприклад пов'язаною з високою температурою; виснаженiстю органiзму, перенесеною операцiєю тощо. У цих випадках, хоча потерпiла особа й усвiдомлює характер вчинюваних щодо неї дiй, але не може чинити опiр гвалтiвнику.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови вiд 27 березня 1992 р. N 4 роз'яснив судам, що для визначення того, чи була потерпiла в безпорадному станi внаслiдок застосування лiкарських препаратiв, наркотичних засобiв, отруйних, токсичних чи iнших сильнодiючих речовин, з'ясування механiзму впливу яких на органiзм людини потребує спецiальних знань, слiд призначати вiдповiдну експертизу.

При квалiфiкацiї дiй винних осiб за ст. 152 КК чи ст. 153 КК суди виходили з того, що згвалтування вважається закiнченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту, при цьому не має значення чи закiнчив гвалтiвник статевий акт у фiзiологiчному розумiннi. Насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом вважається закiнченим злочином з початку здiйснення, вказаних у законi дiй сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрастi. Квалiфiкуючи дiї винної особи як замах на згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, суди мають виходити з того, що ця особа вчинила дiї, безпосередньо спрямованi на вчинення цих злочинiв, але злочини не було доведено до кiнця з причин, що не залежали вiд її волi (наприклад, коли потерпiла вирвалася вiд гвалтiвника, вчинила сильний опiр, злочиннi дiї були припиненi iншими особами тощо).

Суд повинен зазначити у вироку причини, у зв'язку з якими злочин не було доведено до кiнця. Дiї, спрямованi на здiйснення насильницького статевого акту природним або неприродним способом, але не доведенi до кiнця з незалежних вiд волi винного причин, суди iз посиланням на ст. 15 КК правильно квалiфiкували як замах на згвалтування чи замах на насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом.

Так, Марганецький мiський суд Днiпропетровської областi визнав винним М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК та iз застосуванням ст. 75 КК звiльнив його вiд вiдбування покарання з iспитовим строком на два роки. М. iз застосуванням фiзичного насильства намагався вступити у статевi зносини з потерпiлою Р., однак не змiг це зробити з причини фiзiологiчної неспроможностi. У цьому випадку суд дiйшов обгрунтованого висновку, що М., подолавши опiр потерпiлої, виконав всi дiї, спрямованi на вчинення зазначеного злочину, але не довiв його до кiнця з причин, що не залежали вiд його волi.

Вiдповiдно до ст. 17 КК добровiльна вiдмова вiд вчинення згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом виключає вiдповiдальнiсть за замах на вчинення цих злочинiв. При визнаннi вiдмови вiд згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом добровiльною суди повиннi виходити з того, що особа, маючи реальну можливiсть довести такi злочини до кiнця, вiдмовилась вiд цього та з власної волi припинила злочиннi дiї. У таких випадках особа може нести вiдповiдальнiсть лише за фактично вчиненi нею дiї, якщо вони утворюють склад iншого злочину.

Наприклад, Коломийський районний суд Iвано-Франкiвської областi вироком вiд 4 жовтня 2005 р. визнав винним Т. за ч. 1 ст. 296 КК та призначив йому вiдповiдне покарання. Iз матерiалiв справи видно, що Т. вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивiв явної неповаги до суспiльства, що супроводжувалося винятковим цинiзмом. У громадському мiсцi, у присутностi iнших осiб вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Д. намагався вступити з нею в статевi зносини, однак не довiв свiй намiр до кiнця, оскiльки дiзнавшись, що потерпiла є неповнолiтньою, погодився на її пропозицiю зустрiтися наступного дня для добровiльних стосункiв. За таких обставин суд обгрунтовано дiйшов висновку, що Т. добровiльно вiдмовився вiд вчинення згвалтування, маючи реальну можливiсть це зробити, та переквалiфiкував його дiї на ч. 1 ст. 296 КК як вчинення хулiганства.

У ч. 2 ст. 152 i ч. 2 ст. 153 КК передбачена вiдповiдальнiсть за згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, вчиненi повторно (тобто хоча б двiчi). Повторним буде згвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, якщо кожному з них вiдповiдно передувало здiйснення такого ж злочину.

Згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом не може розглядатись як вчинення одного з цих злочинiв повторно, якщо винна особа, дiючи з єдиним умислом, без значної перерви у часi, вчинила два чи бiльше природних статевих актiв або два чи бiльше актiв насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом з однiєю й тiєю ж потерпiлою особою, тобто за наявностi ознак продовжуваного злочину. У цих випадках потерпiла особа продовжує перебувати пiд впливом психiчної або фiзичної дiї насильника, її воля паралiзована ще при перших статевих зносинах.

Водночас у судовiй практицi трапляються випадки, коли суди зазначенi дiї квалiфiкували за ознакою повторностi.

Так, Крюкiвський районний суд м. Кременчука Полтавської областi вироком вiд 18 сiчня 2005 р. засудив О. за ч. 2 ст. 153 КК за те, що вiн пiд вигаданим приводом завiв у квартиру свою знайому Т. де iз застосуванням фiзичного насильства декiлька разiв вчинив iз нею насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом. У вироку суд, зазначивши це, квалiфiкував його дiї за ознакою повторностi (за ч. 2 ст. 153 КК). Апеляцiйний суд Полтавської областi ухвалою вiд 20 квiтня 2005 р. цей вирок районного суду змiнив та переквалiфiкував дiї О. з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК.

У ч. 2 ст. 152 i ч. 2 ст. 153 КК передбачено спецiальний вид повторностi згвалтування та насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, якщо вказанi злочини були вчиненi особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, якi перелiченi у цих статтях. Так, за ч. 2 ст. 152 КК квалiфiкується згвалтування вчинене особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, передбачених статтями 153 (насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом), 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) i 155 (статевi зносини з особою, яка не досягла статевої зрiлостi) цього Кодексу. За ч. 2 ст. 153 КК квалiфiкується задоволення статевої пристрастi неприродним способом вчинене особою, яка ранiше вчинила будь-який iз злочинiв, передбачених статтями 152 (згвалтування) або 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок) цього Кодексу.

Для визнання злочину повторним не має значення, чи була винна особа засуджена за ранiше вчинений злочин, чи були обидва злочини закiнченими i чи є особа їх виконавцем або iншим спiвучасником. Ознака повторностi виключається, якщо за ранiше вчинений злочин особу було звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi або якщо судимiсть за ранiше вчинений злочин була погашена чи знята у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давностi притягнення до вiдповiдальностi за ранiше вчинений злочин.

Якщо умислом особи охоплювалося вчинення нею (у будь-якiй послiдовностi) згвалтування i насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом стосовно однiєї i тiєї ж потерпiлої, вчинене належить оцiнювати як сукупнiсть злочинiв, передбачених статтями 152 i 153 КК. При цьому для квалiфiкацiї вчиненого не має значення чи була значна перерва в часi при вчиненнi стосовно потерпiлої згвалтування i насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом. У випадках, коли в дiях особи мiстяться ознаки вчинення щодо потерпiлої згвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом при обтяжуючих обставинах, вчинене має квалiфiкуватися за вiдповiдними частинами статей 152 i 153 КК.

Разом з тим неоднаковою є судова практика у визначеннi ознаки повторностi при квалiфiкацiї дiй винної особи, яка без значної перерви в часi вчинила стосовно однiєї й тiєї ж потерпiлої особи насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом, а потiм її згвалтувала в зворотному порядку.

Так, Євпаторiйський мiський суд АР Крим вироком вiд 22 жовтня 2004 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК за те, що вiн iз застосуванням фiзичного насильства до потерпiлої Т. вчинив задоволення статевої пристрастi неприродним способом. За тих же обставин Б. вчинив з Т. проти її волi ще й насильницький статевий акт природним способом. Такi дiї Б. суд квалiфiкував як продовжуваний злочин без квалiфiкуючої ознаки повторностi згвалтування.

Водночас деякi суди за таких обставин дотримувались iншої позицiї щодо визначення повторностi вчинення цього виду злочинiв.

Наприклад, Дзержинський районний суд м. Харкова вироком вiд 7 травня 2004 р. визнав винним М. за ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК та призначив йому покарання у видi п'яти рокiв позбавлення волi. М. iз застосуванням фiзичного насильства задовольнив статеву пристрасть неприродним способом зi своєю колишньою дружиною I., а потiм згвалтував її. Такi дiї М. суд квалiфiкував за ч. 1 ст. 153 КК як задоволення статевої пристрастi неприродним способом iз застосуванням фiзичного насильства та за ч. 2 ст. 152 КК, як згвалтування iз застосуванням фiзичного насильства, вчинене особою, яка ранiше вчиняла злочин, передбачений ст. 153 КК. Ухвалою Верховного Суду України вiд 12 сiчня 2006 р. цей вирок було залишено без змiни.

На нашу думку, у разi вчинення стосовно однiєї й тiєї ж потерпiлої особи насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, а потiм її згвалтування чи навпаки, цi злочини квалiфiкуються окремо, причому останнiй злочин квалiфiкується за ознакою повторностi, оскiльки нею вже було вчинено злочин, передбачений статями 152 чи 153 КК.

Квалiфiкацiя згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом, вчиненого групою осiб, може мати мiсце у разi, коли група осiб (два i бiльше) дiяла узгоджено з метою вчинення насильницького акту з потерпiлою особою. Узгодженiсть дiй учасникiв групи щодо потерпiлої особи означає, що свiдомiстю кожного учасника охоплюється об'єктивне сприяння один одному у вчиненнi злочину. Для визнання згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом вчиненими групою осiб, не обов'язковою є попередня змова мiж учасниками цих злочинiв.

Дiї особи, яка не вчинила i не мала намiру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фiзичне насильство, погрозу його застосування чи довела потерпiлу особу до безпорадного стану з метою згвалтування її iншою особою, повиннi розглядатися, як спiввиконавство у цьому злочинi. Квалiфiкацiю дiй таких спiввиконавцiв необхiдно здiйснювати без посилання на ст. 27 КК.

Так, вироком вiд 21 квiтня 2005 р. Хортицького районного суду м. Запорiжжя визнано винною Д. за ч. 3 ст. 152 КК та iз застосуванням ст. 69 КК призначено їй покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. Д. за попередньою змовою з особою, матерiали справи стосовно якої видiленi в окреме провадження у зв'язку з розшуком, застосувала до неповнолiтньої М. фiзичне насильство з метою її згвалтування особою чоловiчої статi.

Дiї учасникiв групового згвалтування або насильницького задоволення статевої пристрастi неприродним способом пiдлягають квалiфiкацiї за ч. 3 ст. 152 КК або ч. 2 ст. 153 КК i в тому разi, коли iншi учасники злочину через неосуднiсть, недосягнення вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, або з iнших передбачених законом пiдстав не були притягнутi до кримiнальної вiдповiдальностi.

Проте деякi суди помилково вважають, що квалiфiкуюча ознака вчинення згвалтування групою осiб вiдсутня у разi, коли iншi учасники злочину не досягли вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Вироком вiд 1 листопада 2005 р. Гуляйпiльський районний суд Запорiзької областi засудив Ф. за ч. 3 ст. 152 КК та ст. 304 КК i на пiдставi ст. 70 КК призначив йому сiм рокiв позбавлення волi. Ф. засуджено за те, що вiн iз застосуванням фiзичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпiлої, групою осiб за участю П., 1992 р.н., котрий на момент вчинення злочину не досяг вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, згвалтував потерпiлу Б., а також втягнув неповнолiтнього П. у злочинну дiяльнiсть.

Але ухвалою Апеляцiйного суду Запорiзької областi вiд 23 сiчня 2006 р. вирок щодо Ф. змiнено: його дiї переквалiфiковано з ч. 3 ст. 152 КК на ч. 1 ст. 152 КК i призначено покарання у видi трьох рокiв позбавлення волi. Апеляцiйний суд обгрунтував переквалiфiкацiю дiй Ф. тiєю обставиною, що спiвучасник згвалтування П. на момент вчинення злочину не був суб'єктом згвалтування, а тому, на думку апеляцiйного суду, в дiях Ф. вiдсутня квалiфiкуюча ознака вчинення згвалтування групою осiб.