Вивчення судової практики у справах про згвалтування та інші статеві злочини свідчить, що суди України в основному правильно застосовують законодавство, яке передбачає відповідальність за ці злочини, та призначають міри покарання винним з урахуванням вимог закону. Разом з тим виникли питання застосування законодавства про вказані злочини, що потребують роз'яснень.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на те, що згвалтування є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачена сувора кримінальна відповідальність. Інші статеві злочини також становлять підвищену суспільну небезпеку. Тому забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді справ цієї категорії є одним з важливих завдань судів.

2. Враховуючи складність доведення обвинувачення у вчиненні згвалтувань та інших статевих злочинів, судам необхідно ретельно перевіряти всі докази, зібрані органами попереднього слідства, а у разі необхідності викликати додаткових свідків, призначати відповідні експертизи. Особливу увагу потрібно приділяти дослідженню обставин події та взаємовідносин підсудного з потерпілою особою до вчинення злочину.

При недостатності або недостовірності доказів, якщо їх неможливо поповнити в судовому засіданні, суд повинен надіслати справу на додаткове розслідування. В тому разі, коли відсутні докази, що стверджують пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості для одержання додаткових доказів, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

3. Судам необхідно вимагати від органів попереднього слідства правильного викладення обставин вчиненого статевого злочину в постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку, а також неухильно додержуватись вимог ст.334 Кримінально-процесуального кодексу України при формулюванні у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним. У цих документах має бути зазначено, за якою кваліфікуючою ознакою відповідно до диспозиції статей 117, 118 або 122 Кримінального кодексу (фізичне насильство, погроза або використання безпорадного стану потерпілої чи потерпілого) особа притягнута до кримінальної відповідальності та засуджена судом. У разі пред'явлення обвинувачення та засудження за ч.3 або ч.4 ст.117, ч.2 ст.118, ч.2 ст.122 цього Кодексу слід зазначити, за якою саме ознакою чи сукупністю ознак кваліфікується злочин.

Усунути факти неприпустимої натуралізації опису в обвинувальному висновку та у вироку обставин вчиненого статевого злочину, що виключає їх публічне оголошення. У випадку недопустимої натуралізації опису злочину в обвинувальному висновку повертати справу прокурору для складання цього документа відповідно до вимог ст.230 Кримінально-процесуального кодексу. Вирок, у якому допущена така натуралізація, підлягає скасуванню, як постановлений з порушенням закону.

4. При визначенні ступеня суспільної небезпечності вчиненого статевого злочину слід виходити із сукупності всіх обставин, при яких вчинене конкретне злочинне діяння (стадію завершення злочину, тяжкість наслідків, що настали, характер участі і діянь кожного із співучасників, якщо злочин вчинено в групі, скоєння винним декількох статевих злочинів, наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак тощо).

5. Вирішуючи питання про відповідальність неповнолітніх за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, а так само за розпусні дії щодо неповнолітніх, суди повинні враховувати, що закон у вказаних випадках спрямований на охорону нормального розвитку неповнолітніх обох статей. Тому у кожній справі про ці злочини, виходячи з віку підсудного і потерпілої (потерпілого), даних, що характеризують їх особу, наслідків злочину та інших обставин справи, слід обговорювати питання про можливість застосування до винного примусових заходів виховного характеру, як це передбачено ст.10 Кримінального кодексу.

6. За змістом ст.117 Кримінального кодексу під згвалтуванням слід розуміти вчинення статевого акту із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої.

Дії особи, яка домоглася згоди потерпілої на статевий акт шляхом зловживання довір'ям, наприклад, обіцянки укласти шлюб, не можуть розглядатися як згвалтування, оскільки закон не передбачає такої ознаки цього злочину як застосування обману.

Згвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання згвалтування закінченим не вимагається.

7. Згвалтування або замах на згвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягає кваліфікації за ст.117 Кримінального кодексу. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за згвалтування.

8. Під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої.

В усякому разі погроза повинна сприйматись як реальна. Судам слід мати на увазі, що погроза може сприйматись потерпілою як реальна, виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст.117 Кримінального кодексу, і додаткової кваліфікації за ст.100 цього Кодексу не потребує.

9. Згвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.

10. Для визнання згвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винний привів потерпілу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій.

Для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, з'ясування механізму впливу котрих на організм людини вимагає спеціальних знань, слід призначати відповідну експертизу.

11. Згвалтування, вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене згвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації за ч.2 ст.117 Кримінального кодексу.

Згвалтування не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого ст.117 цього Кодексу, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

Якщо винний, без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як згвалтування, вчинене повторно.

12. При вчиненні двох і більше згвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст.117 Кримінального кодексу, а також при вчиненні в одному випадку замаху на згвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого згвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів.

Згвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне згвалтування за наявністю ознак ч.3 чи ч.4 ст.117 Кримінального кодексу повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.117 Кримінального кодексу та відповідно ч.3 чи ч.4 цієї статті. В таких випадках кваліфікація дій винного за ч.2 цієї статті не потрібна. Проте, вказана ознака має бути зазначена в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.

13. Згідно з ч.3 ст.117 Кримінального кодексу кваліфікація згвалтування, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою. Для визнання згвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попередньої змови між учасниками злочину.

Якщо винні особи діяли погоджено відносно кількох потерпілих, хоча кожен з них мав на меті і згвалтував одну потерпілу, дії кожного підлягають кваліфікації, як згвалтування вчинене групою осіб.

14. За змістом ст.19 Кримінального кодексу дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині.

Дії учасника групового згвалтування підлягають кваліфікації за ч.3 ст.117 Кримінального кодексу і у тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

15. Особливо тяжкими наслідками, що дають підстави кваліфікувати дії винного за ч.4 ст.117 Кримінального кодексу, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок згвалтування.

Слід мати на увазі, що відповідальність за особливо тяжкі наслідки згвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити.

Згвалтування чи замах на згвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 101 і 117 Кримінального кодексу.