У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із вжиттям господарськими судами запобіжних заходів (розділ V-1 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК), та з метою забезпечення правильного і однакового їх застосування, додержання у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Розділом V-1 ГПК доповнено згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності". Однак з огляду на відсутність в цьому розділі будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів.

Відповідно в усіх випадках вжиття запобіжних заходів господарські суди можуть враховувати викладене в розділі III рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності".

2. Перелік встановлених статтею 43-2 ГПК видів запобіжних заходів є вичерпним.

3. За змістом статті 1 ГПК право на звернення до господарського суду для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають виключно особи, зазначені в частині першій цієї статті, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

4. Заявник повинен обґрунтувати підстави для вжиття запобіжних заходів поданням відповідних доказів з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, у тому числі доказів наявності у нього права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт тощо).

5. Згідно з частиною другою статті 43-3 ГПК разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи.

Водночас зазначена норма не зобов'язує господарський суд здійснювати розсилання копій заяв про вжиття запобіжних заходів. Такі копії можуть вручатися заінтересованим особам під час розгляду відповідної заяви, здійснюваного відповідно до статті 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії заяви або відмова цієї особи від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви (див. також абзац перший пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

6. Частиною першою статті 43-4 ГПК встановлено дводенний строк розгляду господарським судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У разі, якщо суд вважає за необхідне вчинити під час розгляду заяви певні процесуальні дії (наприклад, викликати представників заявника чи заінтересованих осіб, витребувати додаткові докази тощо), такі дії мають відбуватися в межах зазначеного строку.

7. Частина перша статті 43-4 ГПК зобов'язує господарський суд повідомити заінтересованих осіб про розгляд судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності - також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв'язку тощо (див. також абзац другий пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").

Що ж до заінтересованих осіб, то в розумінні статті 43-4 ГПК ними в будь-кому разі є заявник і особа, щодо якої він просить вжити запобіжних заходів.

З огляду на конкретні обставини, наведені у заяві про вжиття запобіжних заходів, до числа таких осіб можуть бути віднесені також такі особи:

- у яких знаходиться доказ, що його вимагає витребувати заявник;

- яким належить приміщення, що підлягає оглядові;

- у власності чи у користуванні яких перебуває майно, на яке заявник вимагає накласти арешт;

- інші особи, прав або охоронюваних законом інтересів стосується розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

8. Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця розгляду заяви про вжиття запобіжного заходу (заходів). Згідно з частиною першою статті 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні питання про місце розгляду зазначеної заяви слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребовування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

Якщо заяву помилково подано до господарського суду, який не уповноважений її розглядати, то це виключає можливість такого розгляду, і суд з посиланням на частину першу статті 43-4 ГПК повертає відповідну заяву з винесенням про це належним чином мотивованої ухвали.

9. У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3;

імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

10. Відповідно до частини четвертої статті 43-4 ГПК господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду.

Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті розмір застави, якщо така призначена, зазначається в тій же ухвалі господарського суду, яка виноситься про вжиття запобіжних заходів.

У вирішенні відповідних питань необхідно врахувати також викладене в:

- пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності";

- листі Вищого господарського суду України від 20.01.2005 N 05-3/128, надісланому господарським судам України.

Слід мати на увазі, що на даний час порядок відкриття депозитних рахунків господарських судів для внесення коштів застави, а так само проведення операцій за цими рахунками нормативно-правовими актами не визначено.

11. Суб'єктний склад осіб, які повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття запобіжних заходів (частина п'ята статті 43-4 ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 7 цього Інформаційного листа.

Що ж до порядку та способу виконання запобіжних заходів, то вони повинні визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 43-2 ГПК. Витребування доказів (за правилами статті 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з приписами названого Закону є виконавчим документом (див. також пункт 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").