Більшість розглянутих судом справ за участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування становлять спори про визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами.

Аналіз розглянутих справ про банкрутство показав, що майже у всіх справах заявлені кредиторські вимоги фондів соціального страхування до боржника судом визнаються.

Але є випадки, коли господарський суд відмовляє Фонду у визнанні кредитором боржника.

Зокрема, у справі N 15/101-6 Центральній міжрайонній виконавчій дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2004 р. відмовлено у визнанні його конкурсним кредитором у зв'язку з порушенням ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої конкурсні кредитори зобов'язані подати до суду заяви з вимогами до боржника протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Оголошення у зазначеній справі було надруковане в газеті "Голос України" 02.12.2003 р., а заява зазначеного Фонду надійшла лише 22.07.2004 р.

Друге місце за кількістю серед справ за участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування займають справи за позовами цих Фондів про стягнення з суб'єктів господарювання грошових коштів.

Причинами виникнення спорів у справах цієї категорії переважно є несвоєчасна та неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності в установленому порядку страхових внесків згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

У більшості випадків такі позови місцевими судами міста Києва задовольняються або провадження у таких справах судом припиняється у зв'язку з погашенням відповідачем боргу по сплаті страхових внесків.

Характерним прикладом розгляду такого спору може бути справа N 9/169 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до державного підприємства "Спеціальне конструкторське бюро "Спектр" про стягнення 2 946,82 грн. страхових внесків.

В обгрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що, відповідно до ч. II п. 2 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно з Розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачення коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2002-2003 рр. заборгованість державного підприємства "Спеціальне конструкторське бюро "Спектр" зі сплати страхових внесків перед позивачем станом на 01.01.2004 р. становить 2 946,82 грн.

19.03.2004 р. позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій пропонував перерахувати суму заборгованості по сплаті страхових внесків. Відповідач залишив претензію без відповіді.

Станом на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача по сплаті страхових внесків не була погашена, у зв'язку з чим господарський суд міста Києва задовольнив позов Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Проте є випадки, коли суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків.

Так, господарський суд міста Києва у справі N 9/170 відмовив зазначеному Фонду у задоволенні позову до кооперативу "Промислова естетика" про стягнення 113,71 грн. заборгованості по сплаті страхових внесків у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності.

Серед справ за позовами Фондів соціального страхування про стягнення з суб'єктів господарювання поширеними є справи про стягнення з останніх заборгованості за договорами про надання послуг, виконання робіт.

Зокрема, господарським судом міста Києва розглянуто 3 справи (N 39/255, N 39/255, N 39/261) за позовом Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України до суб'єктів підприємницької діяльності про стягнення грошових коштів на відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням останніми зобов'язань за договорами підряду Позовні вимоги Фонд обґрунтовував тим, що сума фактичних витрат суб'єктів господарювання менша, ніж втрати, відображені у калькуляції кошторисної вартості робіт за договором. При цьому факт виконання робіт за договорами підряду Фондом не заперечувався.

Рішеннями господарського суду міста Києва Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у задоволенні позовів відмовлено з огляду на те, що між сторонами склалися правовідносини підряду, а, відповідно до ст. 332 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу.

Рішення оскаржувалися в апеляційному порядку і були залишені Київським апеляційним господарським судом без змін.

Окрему категорію спорів, розглянутих господарським судом Чернігівської області, становлять справи за позовами відділень Пенсійного фонду України про стягнення з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України сплачених пенсій потерпілим особам у порядку регресу.

В процесі розгляду вказаної категорії справ господарським судом Чернігівської області, як правило, позови задовольняються.

Однак, як свідчить практика розгляду апеляційною інстанцією апеляційних скарг на рішення по вказаній категорії спорів, у деяких випадках рішення скасовуються, в деяких залишаються без змін. Наприклад:

Справа 3/90 (2004 рік), по якій задоволене позов ПФУ до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 46939,22 грн. та припинено провадження в частині стягнення 19622,33 грн., за результатом розгляду апеляційною інстанцією рішення скасовано частково в частині стягнення 46939,22 грн. із зазначенням, що позивачем не доведено порушення його прав і того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки законодавством встановлений інший порядок його вирішення. (На даний час справа знаходиться в касаційній інстанції).

Справа 15/93 (2004 рік), по якій задоволене позов ПФУ до відділення виконавчої дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 15819,99 грн., апеляційною інстанцією рішення господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Аналогічний розгляд в апеляційній інстанції відбувся й по справі 11/67 (2003 рік).

Окрім того, слід зазначити, що по справі 14/228 (2003 рік) за позовом управління ПФУ до відділення дирекції ФССНВВПЗ про стягнення 2538,14 грн. (позов задоволене частково в сумі 1947,90 грн.), касаційною інстанцією рішення господарського суду Чернігівської області залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

В усіх наведених прикладах відповідачем в обгрунтування поданих скарг зазначалось про те, що позови повинні бути заявлені до Фонду, а не до виконавчих дирекцій на місцях, про відсутність механізму узгодження витрат, пов'язаних з виплатами пенсій на виконання Порядку відшкодування ФССНВВПЗ витрат ПФУ.

На нашу думку, необхідно врегулювати всі зазначені в апеляційних скаргах ФССНВВПЗ питання на законодавчому рівні та чітке розмежування повноваження вказаних органів та механізми узгодження витрат ПФУ.

Окрім того, по майновим спорам за позовами Фондів про стягнення страхових внесків виникло питання, чи зобов'язаний приватний підприємець, який є платником фіксованого податку, платити страхові внески.

Так, згідно абз. 1 п. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.01 р. N 2240-III (далі - Закон N 2240):

"Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом". Відповідно до ст. 22 Закону N 2240:

"Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є страхувальники та застраховані особи.

Страхувальники - юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду".

Згідно абз. З ч. I ст. 2 Закону N 2240:

"Страхувальник відповідно до цього Закону - це роботодавець для осіб, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону".

Згідно абз. З ч. I ст. 2 Закону N 2240:

"Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України".

Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 21 Закону N 2240:

"Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб".

Згідно абз. 1 п. 1 ст. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.01 р. N 2213-III:

"Установити розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:

1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

для роботодавців - 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб".

Аналіз вищевказаних норм Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" та "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" свідчить, що вони містять загальні положення стосовно нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності для всіх роботодавців, без врахування специфіки окремих платників податків.

Порядок обчислення і сплати фіксованого податку регулюється ст. 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. N 13-92.

Згідно абз. 23 п. 1 ст. 14 Декрету N 13-92:

"Платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, звільняються від сплати нарахувань на фонд оплати праці, відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України, встановлених відповідно до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", податку на промисел, збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збору на обов'язкове соціальне страхування, збору до Фонду України соціального захисту інвалідів, а також придбання торгового патенту згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Таким чином, стаття 14 Декрету N 13-92 звільняє платника фіксованого податку та осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, від сплати збору на обов'язкове соціальне страхування та інших нарахувань на фонд оплати праці.

Зазначена стаття Декрету N 13-92 є спеціальною по відношенню до загальних норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", оскільки вона, на відміну від зазначеного закону, регулює порядок сплати збору на обов'язкове соціальне страхування не всіх категорій платників, а виключно платників фіксованого податку.

Як на підставу своїх вимог позивач посилався на п. 2.12 Інструкції про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.01 р. N 16 (в редакції, чинний на момент перевірки), згідно якої звільняються від сплати внесків лише:

суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"" від 28.06.99 р. N 746/99;

сільськогосподарські товаровиробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.98 р. N 320-XIV;

суб'єкти підприємницької діяльності, які сплачують вартість спеціального торгового патенту відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.96 р. N 98/96-ВР.

Проте суд не взяв до уваги це посилання, оскільки Декрет N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", відповідно до Закону України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18.11.92 р. N 2796-XII, має силу закону, а вищевказана Інструкція є підзаконним нормативними актом. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Крім того, пункт 2.12. Інструкції підтверджує висновок суду про те, що окремими спеціальними нормативними актами можуть встановлюватися винятки по сплаті страхових внесків окремими категоріями платників податків порівняно з вимогами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", хоча п. 3 Прикінцевих положень цього Закону встановлено, що:

"До приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим законом закони України та інші нормативно-правові акції застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону".

При цьому законом від 17.06.04 р. внесено зміни в ст. 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" і тепер уся сума єдиного податку перераховується до загального фонду місцевих бюджетів. Ніяких відрахувань з єдиного податку до фондів соціального страхування тепер не здійснюється.

На нашу думку, врегулювання даного питання можливе шляхом прийняття нового закону про платників єдиного та фіксованого податку та внесення відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

За даний період 2004 року до Київського апеляційного суду надійшло 34 апеляційні скарги (подання) на рішення місцевих судів у спорах, пов'язаних із участю Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, із яких:

розглянуто - 32 скасовано (ст. 104 ГПК) - 5 залишено без змін (ст. 103 ГПК) - 27 повернено апеляційні скарги (подання) (ст. 97 ГПК) - 2.

Порівняно з 2003 роком до Київського апеляційного суду надійшло 40 апеляційних скарг, статистичні показники співвідносяться таким чином:

розглянуто - 31 скасовано (ст. 104 ГПК) - 22 залишено без змін (ст. 103 ГПК) - 22 повернено апеляційні скарги (подання) (ст. 97 ГПК) - 9.

Справа N 16/38 за позовом Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Мринського сільського споживчого товариства про стягнення 540,00 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.02.2004 року N 16/38 позов задоволене, з Мринського сільського споживчого товариства (далі - відповідач) стягнуто: на користь Виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - позивач) 540 грн. - заборгованість по штрафних санкціях; на користь державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в доход Державного бюджету України 51,00 грн. - державного мита.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання вимог ст. ст. 2, 27, 34, 47, 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням" та відповідно до Положення про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, затвердженого правлінням фонду від 09.07.2001 року N 21 та рішення комісії по соціальному страхуванню відповідача - протокол N 3 від 14.11.2002 року гр. Н.П.П. надано путівку в санаторій "Весна" в м. Трускавці з доплатою 10%.

У ході перевірки, проведеної позивачем, результати якої викладені у акті перевірки від 24.12.2002 року та додатку до акту перевірки, в діях відповідача вбачається порушення, яке виявилось у тому, що фактично путівка була використана сторонньою особою В.Л.М., яка не перебувала у трудових відносинах з відповідачем. У свою чергу відповідач не довів належним чином права сторонньої особи на отримання даної путівки, чим не дотримав вимог ст. 33, 34 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем порушено норми п. 2.2.2, п. 2.2.5, п. 2.2.10, п. 2.2.12, п. 2.2.16 Інструкції про порядок планування, обліку видачі путівок на санаторно-курортне лікування і оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, придбаних за рахунок коштів Фонду.

В силу ст.ст. 28 і 30 Закону страхувальник - роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання страхових коштів у вигляді штрафу в розмірі 50% суми належних до сплати страхових внесків, а страховик має право здійснювати перевірку використання страхових коштів на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що передача путівки сторонній особі не є порушенням порядку використання страхових коштів і за неналежне використання яких передбачене стягнення фінансових санкцій, тому посилання відповідача на з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норми матеріального права - закону та інструкції, оцінено критично і до уваги не взято.

У нормативно-правовому обгрунтуванні апеляційної скарги відповідач помилково дійшов висновків щодо відсутності права позивача на стягнення фінансових санкцій, посилаючись на Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки, відповідно до п. 2.1 ст. 2 зазначеного закону, органами стягнення, крім податкових органів, є державні виконавці, які в межах їх компетенції здійснюють стягнення, зокрема на виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом 1-ої інстанції здійснено належну юридичну оцінку тих обставин матеріалів справи, які встановлені судом, у зв'язку з чим оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права і тому скасуванню не підлягає.

Справа N 05/75 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чорнобаївському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Драбівському районі про стягнення 54395,37 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.02.2004 р. у справі N 05/75 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

Постановою N 5-4/4 від 04.03.2003 р. правління Пенсійною фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 р. за N 376/7697).

Порядком визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) Пенсійному фонду України (далі - Пенсійний фонд).

Згідно з Порядком, управління Пенсійного фонду в районах і містах області та відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування у цих районах і містах у встановлений Положенням термін проводять звірку про визначення сум витрат і подають акт звірки головному обласному управлінню Пенсійного фонду та обласному управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

Головне управління обласного Пенсійного фонду та обласне відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у встановлений Положенням термін узгоджують суми, що підлягають відшкодуванню, і подають свою довідку, відповідно, до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.