З метою однакового застосування при вирішенні господарських спорів Закону України "Про підприємництво" Вищий арбітражний суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Поняття "підприємництво", наведене у ст.1 Закону "Про підприємництво", відповідно до якої це - самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

2. Відповідно до ст.2 цього закону суб'єктом підприємницької діяльності можуть бути юридичні особи всіх форм власності, і тому господарські спори, що виникають між ними при укладанні та виконанні угод (договорів) з приводу цієї діяльності, підвідомчі арбітражному суду на загальних підставах.

3. Закон не регулює питання про види зобов'язань суб'єктів підприємницької діяльності. При вирішенні спорів, пов'язаних з цією діяльністю, слід керуватися нормами цивільного законодавства, тобто в залежності від предмета зобов'язання взаємовідносини сторін повинні оформлятися договорами поставки, підряду, купівлі-продажу тощо.

Підприємницька діяльність повністю або частково може здійснюватися для державних потреб. В цьому випадку між органами державного управління і підприємцями укладаються відповідні договори на виконання робіт і поставку продукції (ст.15 закону).

Якщо до підприємства у встановленому порядку доведене державне замовлення на виготовлення продукції, виконання робіт (послуг), відносини цього підприємства із споживачами здійснюються на основі договорів, що укладаються між ними на загальних підставах (ст.ст.20 та 21 Закону "Про підприємства в Українській РСР".

4. Чинне законодавство встановлює певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Зокрема, Закон України "Про підприємництво" передбачає можливість встановлення Верховною Радою України переліку видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується, а також таких, які підлягають ліцензуванню Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до ст.4 цього Закону Рада Міністрів УРСР постановою від 15 квітня 1991 року N 99 затвердила Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, яким визначено види діяльності, ліцензування яких передбачено Законом, та органи, які уповноважені видавати ліцензії.

Вирішуючи спори, що виникають при укладанні або виконанні договорів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, арбітражним судам слід перевіряти її відповідність закону і в разі відсутності необхідної ліцензії таку угоду належить визнати недійсною, оскільки вона не відповідає вимогам закону (ст.48 Цивільного кодексу УРСР).

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що угоду укладено на такий вид діяльності, підприємництво в якому спеціальним переліком не застосовується (ст.ст.3 та 4 Закону України "Про підприємництво"), таку угоду слід визнати недійсною, як укладену з метою, суперечною інтересам держави. В цьому випадку арбітражний суд застосовує наслідки, передбачені ст.49 ЦК УРСР.