Обговоривши методами узагальнення судової практики, Пленум зазначає, що суди України в основному правильно призначають міри кримінального покарання, ширше стали застосовувати додаткові покарання у вигляді конфіскації майна і позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Проте суди не завжди додержують вимог закону про індивідуальний підхід до обрання виду і розміру покарання на підставі врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність.

В ряді випадків особам, які вчинили тяжкі злочини, раніше судимим, які вперто не бажають залучатися до чесного трудового життя, необгрунтовано призначаються м'які міри покарання. Разом з тим суди ще допускають факти безпідставного застосування позбавлення волі до осіб, виправлення і перевиховання яких можливі без ізоляції від суспільства.

Не завжди, коли є до того підстави, суди обговорюють питання про застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, відстрочки виконання вироку.

Деякі суди ще недооцінюють значення додаткових покарань у справі виправлення і перевиховання засуджених і запобіганні вчиненню нових злочинів.

При відсутності умов, передбачених ст.44 КК України, суди іноді не призначають додаткового покарання у вигляді конфіскації майна особам, засудженим за статтями кримінального закону, які передбачають обов'язкове її застосування. Не завжди обговорюють питання про призначення конфіскації майна, зазначеної у санкції закону в якості можливої додаткової міри.

У тих випадках, коли вчинений злочин пов'язаний з виконанням обов'язків за посадою чи заняттям певною діяльністю, суди часто не обговорюють питання про позбавлення винного права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Особам, визнаним винними у вчиненні кількох злочинів, додаткове покарання іноді призначається лише за сукупністю злочинів.

Обласні і Київський міський суди при розгляді справ у касаційному порядку не завжди виправляють помилки судів, допущені при призначенні покарання, рідко реагують на факти необгрунтованого незастосування додаткових покарань.

Пленум Верховного Суду України

1. Зобов'язати суди України усунути зазначені недоліки у практиці застосування основних і додаткових мір кримінального покарання. При цьому суди повинні суворо виконувати вимоги ст.39 КК України з тим, щоб при призначенні покарання у кожному випадку враховувалися характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особа винного та обставини справи, пом'якшуючі і обтяжуючі відповідальність.

2. Суди мають забезпечити застосування передбачених законом суворих мір покарання до осіб, які вчинили тяжкі злочини, раніше судимих та які вперто не бажають залучатися до чесного трудового життя. Поряд з цим слід ширше використовувати надані законом можливості призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, щодо осіб, винних у вчиненні менш небезпечних злочинів і здатних виправитися без ізоляції від суспільства.

3. Вказати судам, що коли санкція закону поряд з позбавленням волі передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку слід обговорювати питання про застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, зокрема, виправних робіт, штрафу та ін. У зазначених випадках позбавлення волі, у тому числі на короткі строки, має призначатися лише тим особам, дані про особу яких свідчать про неможливість її виправлення без ізоляції від суспільства. При цьому призначення позбавлення волі відповідно до ст.334 КПК УКраїни обов'язково має бути мотивовано у вироку.

4. Якщо злочин вчинено особою, яка перебуває у стані сп'яніння, суд має обговорювати питання про визнання стану сп'яніння обтяжуючою відповідальність обставиною. При вирішенні цього питання необхідно з'ясовувати і враховувати, чи був злочин пов'язаний із сп'янінням винного, а також умови, за яких особа опинилася в такому стані (доведення дорослим до стану сп'яніння неповнолітнього тощо).